2. Суть фактичної і юридичної конституції

Юридична К. = це певна система правових норм, які здійснюють правове регулювання реальних суспільних відносин = це офіційне визначення фактичного порядку речей

Фактична К. (соціальна, жива) = відносини, які існують у суспільстві і державі та відображають реальний порядок організації здійснення державної влади та реальні стосунки між державою та особою = це реально існуючий суспільний устрій (конституційний лад), економічна, політична та соціальна основи суспільства, які органічно взаємозв’язані між собою.

Фактична і юридична К-ії. – самостійні явища. Фактична К. існує незалежно від того, знайшла вона своє юридичне закріплення чи ні. З іншого боку, юридична К. вважається похідною від фактичної К.

Фактична К. визначає структурні та функціональні характеристики юридичної К., які мають відповідати реальним конституційним відносинам., відсутність яких призводить до фіктивної конституції.

Якщо фактична і юридична К-ії збігаються, то конституційна система є реальною. Якщо ж вони не збігаються, існують самі по собі, то конституційна система є фіктивною, нереальною.

Фактична К. зазвичай випереджає в часі юридичну. Так, після отримання незалежності У. юридична К.У. 1978 значно відставала від фактичної конституції, була гальмом розвитку суспільних відносин. Тому у 1996 р. В Україні було прийнято нову К.У.

Розбіжність між фактичною та юридичною конституціями може існувати в будь-якій країні.

Однак у країнах розвиненого конституціоналізму така розбіжність недовговічна: юридична конституція вчасно приводиться у відповідність з фактичною. Це стабілізує суспільні відносини, упорядковує їх у відповідності до цілей і завдань конституційно-правового регулювання

2. Перспективи розвитку Конституції України

Наприкінці 2004 р. під час Помаранчевої революції ВРУ прийняла пакет законопроектів (про внесення змін до К., про затвердження проекту змін до К. про місцеве самоврядування та внесення змін до закону про вибори Президента).

Зміни до К.У. внесені законом від 8 грудня 2004 р.№2222 (набули чинності 1 січня 2006 р.) передбачають перехід до парламентсько-президентської форми правління, перерозподіл повноважень між Парламентом, Урядом і Президентом. Водночас, правознавці відмічають, що ряд змін недостатньо обґрунтовані та мають суперечливий характер, тому відбувається певне розбалансування системи противаг і стримувань між гілками влади.

Тривають суперечки щодо конституційності прийнятих змін, з огляду на: пакетне голосування та відсутність висновку Констит. Суду щодо відповідності К. змін, що були внесені під час обговорення.

В той же час продовжується розвиток К. Так, зміни до К. щодо реформування системи територіальної організації влади (що 8 грудня 2004 р. попередньо схвалені ВРУ), 7 вересня 2005 визнані Констит. Судом відповідними ст.157, 158 К.У. 22 грудня ВРУ попередньо ухвалила їх уточнений текст та повторно направила до Конст. Суду.

Є різні пропозиції щодо подальшого розвитку К. Представники антикризової коаліції пропонують ввести обрання президента парламентом. Представники опозиції мають намір звернутися до Конституційного суду про скасування реформи.

Президент пропонує створити конст.комісію для оптимізації Основного Закону, яка має зробити неупереджений правовий аналіз сучасного стану Конституції і напрацювати пропозиції не лише щодо виправлення допущених помилок, але й відповідні норми, необхідні для завершення конституційно-правової реформи в інтересах усього суспільства