2. Підзаконні нормативно-правові акти як джерела конституційного права

Підзаконні НПА – офіційні письмові документи уповноважених державних органів, прийняті на підставі Конституції, відповідно та на виконання законів шляхом конкретизації їх положень чи встановлення первинних норм.

Підзаконні НПА є невід’ємною частиною системи джерел права, несуть на собі її риси і особливості.

Їх ознаками є те, що:

= юридично закріплюються повноваження та рамки компетенції за певним органом на видання підзаконних НПА

= видаються на підставі та на виконання закону, є засобом розвитку його норм (відтворення, доповнення, конкретизація, деталізація), не можуть вступати у протиріччя та мають відповідати закону за змістом;

= мають чітко визначене місце в ієрархії інших правових актів, залежать від рівня та обсягу повноважень органу, що їх видає, від його юридичної сили. Знаходяться не лише «під законом», а й «під» нормативними актами усіх вищих державних органів.

Так, Укази Президента мають вищу юридичну силу щодо актів КМУ, в свою чергу постанови КМУ - вищу силу щодо нормативних актів органів виконавчої влади, ВР АР Крим та Ради міністрів АР Крим. Акти місцевих референдумів мають вищу силу щодо актів органів місцевого самоврядування на території яких проводяться референдуми. Юридична сила статутів, положень, інструкцій, регламентів і правил визначається юридичною силою нормативного акта, яким вони затверджуються. При цьому всі акти є однаково обов’язковими. За юридичною силою підзаконні НПА діляться на загальні, відомчі, місцеві, локальні.

= мають документальну форму закріплення і точно визначені його реквізити, приймаються та доводяться до населення з дотриманням певної процедури;

=спрощений порядок прийняття порівняно із законом дає змогу більш оперативно реагувати на зміну ситуації;

2. Поняття конституційного процесу

Першою К.У. є К. Пилипа Орлика, конст.право починається з ІV Універсалу Укр. Центральної Ради (1918), який визнав У. незалежною, самостійною, суверенною. К. УНР 1918, хоч і не була введена в дію, містила світові надбання. К-ії УРСР 1919, 1929, 1937 та 1978 стали основним джерелом радянського права.

Прагнення України стати незалежною, суверенною державою спонукало до процесу розробки і прийняття нової Конституції. Сучасний конституційний процес в Україні розпочато прийняттям в 1990 р. Декларації про державний суверенітет та Акта проголошення незалежності України в 1991 р. Виділяють такі етапи:

1 етап - з 16 липня 1990 до 26 жовтня 1993 – початок роботи з підготовки нової К.У. (утворено Конституційну комісію, розроблено концепцію та проект нової К.У., із загостренням політичної ситуації роботу припинено)

2 етап – з 10 листопада 1994 до 8 червня 1995 (після завершення дострокових парламентських і президентських виборів роботу відновлено, затверджено новий склад Комісії, укладено тимчасовий Конституційний договір між Президентом та ВРУ про організацію державної влади та місцевого самоврядування до прийняття нової К.У. )

3 етап – з 18 червня 1995 до 28 червня 1996 - прийняття нової К.У. 1996 (створено нову Робочу групу, розглянуто проект на спеціальному засіданні ВРУ, доопрацьовано Тимчасовою спеціальною комісією, прийнято, редаговано апаратом ВРУ, урочисто підписано та оприлюднено). Правознавці відмічають, що К була прийнята ВРУ без затвердження всенародним референдумом.

4 етап – з 1996 р до тепер. часу - зміни до К.У. 1996 р., внесені законом від 8 грудня 2004 р.№2222, набули чинності 1 січня 2006 р. передбачають перехід до парламентсько-президентської форми правління, зміну статусу ВРУ, Президента та Уряду, що було передбачено на 1 етапі конституційної реформи.

Водночас залишається багато неврегульованих питань і конституційний процес продовжується