Соціальні перспективи та варіативність моделей соціальної роботи

Семінарське заняття №4

План

1. Головні моделі соціальної роботи, їх характерні ознаки.

2. Проблеми побудови моделі соціальної роботи в сучасній Україні.

3. Принципи, методи та форми соціальної роботи.

1. Записати і знати термінологію з теми.

2. Знати тему за питаннями плану + на занятті буде творче завдання для груп.

1. Головні моделі соціальної роботи, їх характерні ознаки.

Останнім часом у науково-педагогічних дослідженнях дедалі частіше зустрічається поняття школи як відкритої соціально-педагогічної системи. Як відкрита система, школа характеризується різнобічністю функцій, наявністю соціокультурного діалогу, розвитком комунікативної сфери (як зовнішньої стосовно школи, так і внутрішньої). Соціальний педагог у структурі школи як відкритої соціальної системи є особою, котра реалізує принцип взаємозв`язку особистості та сім`ї з численними соціальними інститутами та інституціями. Соціальному педагогові належить забезпечувати оптимальне втручання у процес соціальної мобільності, соціальної адаптації, формування соціального статусу, урізноманітнення соціальних ролей дитини. Саме у відкритій соціальній системі соціальний педагог може реалізуватися як посередник між особистістю та суспільством загалом.

Головними принципами діяльності школи як відкритої соціально-педагогічної системи можуть бути:

соціокультурне збагачення дитинства;

відсутність насильства і тиску на дитину (вони можуть створюватися шляхом селекції, негативних оцінок, створення стресових ситуацій);

партнерський стиль взаємин на паралелі “учень-учитель” та “учитель-учитель”;

мінімізація конфліктних ситуацій у взаєминах між суб`єктами навчально-виховного процесу;

взаємодія з батьківським колективом, локальним соціальним середовищем;

побудова виховного процесу згідно з поняттями спільноти та громадянської відповідальності;

свобода вибору програм професійної орієнтації та соціальної адаптації.

Прообразами школи як відкритої соціальної системи стали общинні школи Британії та США у 20-ті роки ХХ століття, які реалізували освітні інтереси соціально незахищених верств населення.

Сучасна українська школа як відкрита локальна соціально-педагогічна система тяжіє до поняття соціально-педагогічного комплексу.

Головними завданнями соціально-педагогічного комплексу можна вважати:

створення умов для соціального виховання і розвитку дітей у дозвільно-творчій діяльності за місцем проживання їхніх сімей;

створення комфортного соціально-освітнього середовища у мікросоціумі;

допомога сім`ї у індивідуальному розвитку і становленні дитячої обдарованості;

корекційна робота з сім`ями групи ризику та сім`ями, що мають дітей з соціальними відхиленнями у поведінці;

соціально-педагогічна підтримка дітей з особливими потребами (сиріт, інвалідів, дітей зі слабким фізичним та психічним здоров`ям тощо);

інтеграція локальної соціально значущої для особистості дитини спільноти (лікарів, юристів, тренерів, вихователів підліткових клубів, організаторів технічної, художньої, музичної творчості, психологів і педагогів) для надання відповідної допомоги сім`ї та дитині;

методична допомога суб`єктам соціально-педагогічного процесу у доборі засобів життєвого самовизначення особистості, самоорганізації її діяльності та взаємодії у локальному та глобальному соціумі.

Діяльність такої локальної соціально-педагогічної системи ґрунтується на наступних принципах:

Перетворення школи з переважно просвітницької установи у школу духовної культури, із школи навчання – у школу формування соціально компетентної особистості.

Використання гуманістичного особистісного підходу до дитини за умови партнерських взаємин з її батьками та членами родини.

Дотримання соціальної рівності серед дітей щодо отримання певного рівня освіти; усунення селекціонуючих, тестуючих і розподільчих процесів, орієнтованих на особистісні якості дитини.

Педагогізація локального соціуму, створення у ньому єдиної виховної системи.

Використання можливостей адаптаційної педагогіки, яка забезпечує сумісність дитячого садка, сім`ї і школи, їх взаємодію та співробітництво.

У структурі локальної соціальної системи представлені, як правило, три головні складові: зміст освіти, узгоджений із соціальним замовленням; партнерська система виховної роботи; шкільна соціально-педагогічна служба. При цьому остання складова – соціально-педагогічна служба – має відповідно чотири підструктури:

територіальна соціально-педагогічна служба;

шкільна соціально-педагогічна служба;

шкільна психологічна служба;

локальна соціомедична служба.

Головними принципами діяльності шкільної соціально-педагогічної служби можуть бути визнані такі:

Особистісний підхід до кожного учня, реалізований у формулі “любов до дитини → розуміння дитини → сприйняття дитини → співстраждання → допомога дитині”.

Оптимістична гіпотеза – довіра до дитини, спирання на позитивне у ній, формування діяльнісного підходу самотворення особистості.

об`єктивність взаємин з дитиною, знання різнобічних аспектів життєдіяльності шкільного колективу, вироблення рекомендацій, врахування вікових особливостей тощо.

комунікативність – здатність до швидкого і оперативного спілкування, налагодження зв`язків і координації з усіма суб`єктами соціального виховання (адміністрацією школи, педагогами, батьками, лікарями, психологами, юристами, місцевою владою тощо);

нерозголошення інформації про дитину та її родину.

Головними функціями шкільної соціально-педагогічної служби є такі:

діагностична – вивчення та оцінка реальних особливостей діяльності особистості, мікроколективу, шкільного колективу загалом неформального середовища спілкування дитини;

прогностична - складання прогнозу розвитку негативних та позитивних аспектів соціальної ситуації розвитку дитини та її мікрогрупи;

консультативна – розробка порад, рекомендацій, корекційно-розвиваючих методів соціально-педагогічної діяльності;

захисна – забезпечення соціального захисту прав дітей та підлітків; представлення інтересів дитини у різних інстанціях та соціальних інституціях;

опікунська – організація харчування, медичного обслуговування, корекційної діяльності з дітьми груп ризику; подовження часу перебування дитини у виховному середовищі школи;

організаторська – організація соціально доцільної діяльності дитини у школі та поза нею; формування середовища адекватного дозвілля; включення сім`ї у виховний процес.

Діяльність соціального педагога щодо підвищення ефективності професійної взаємодії може здійснюватися у кількох напрямках:

Професійна взаємодія зі спеціалістами різноманітних соціальних служб.

Функціонально-рольова взаємодія з педагогічним колективом школи.

Гармонізація міжособистісної взаємодії педагогічного колективу у процесі спільної діяльності.

Міжособистісна взаємодія педагогічного колективу у процесі спільної діяльності.

Школа є соціально-педагогічною системою. Тому соціально-педагогічні функції у школі виконує не тільки соціальний педагог, але й інші члени педагогічного колективу.

Директор школи:

відповідає за реалізацію Законів України "Про освіту", "Про охорону дитинства" у системі керівництва і контролю за навчально-виховним процесом;

визначає головні напрямки і зміст виховання у позаурочний час, враховуючи цю ділянку роботи у процесі підведення підсумків;

ставить проблеми з учнями на обговорення педагогічної ради;

встановлює ділові контакти з керівниками підприємств і установ мікрорайону, районною адміністрацією;

спрямовує діяльність шкільного батьківського комітету на використання можливостей мікрорайону у здійсненні більш тісного зв`язку школи з сім`єю.

Заступник директора з виховної роботи:

надає конкретну методичну допомогу у плануванні та організації діяльності гуртків, клубів, факультативів, підліткових клубів на території мікрорайону тощо;

встановлює контакти з позашкільними культурно-освітніми установами, управлінням у справах неповнолітніх, батьківською громадою, іншими соціальними інститутами для реалізації інтересів дітей і вирішення їх проблем.

Заступник директора з навчально-виховної роботи:

відповідає за реалізацію Закону України "Про освіту";

здійснює наступність між дитячими дошкільними закладами та школою;

спрямовує діяльність учителів-предметників на організацію різноманітних гуртків, клубів, секцій, включає ці питання у плани відповіжних методичних об`єднань;

орієнтує вчителів на максимальне використання можливостей мікрорайону;

несе відповідальність (разом з директором школи) за педагогічне просвітництво серед батьків та населення мікрорайону;

організує індивідуальну педагогічну допомогу дітям, які її потребують.

Класний керівник, вчитель початкових класів:

знає структуру розподілу учнів свого класу за місцем проживання (хто в яких будинках мешкає, хто мешкає близько один від одного, хто з ким дружить, спілкується поза школою, де найчастіше збираються діти, чим займаються у вільний час тощо);

знає виховний потенціал сім`ї учня і здійснює допомогу у сімейному вихованні дітей;

використовує виховний вплив середовища для корекції поведінки дитини.

Вчитель-предметник:

знає інтереси дітей і їх діяльність щодо поглиблення і закріплення знань з предмету в установах додаткової освіти;

володіє інформацією щодо розмаїття професій батьків та мешканців мікрорайону;

залучає цікавих людей до роботи з учнями на уроках та вільний від уроків час;

бере участь у проведенні масових заходів у школі.