1.Макроекономіка як наука

Макроекономіка — галузь економічної науки, що вивчає поведінку економіки як єдиного цілого з метою забезпечення умов сталого економічного зростання, повної зайнятості ресурсів, мінімізації рівня інфляції і рівноваги платіжного балансу.

Макроекономіка — наука, що вивчає закономірності функціонування національної економіки, тобто функціонування економіки країни в цілому (або її частини, галузі), такі загальні процеси і явища як інфляція, безробіття, бюджетний дефіцит, економічне зростання, державне регулювання тощо. Макроекономіка оперує такими поняттями як ВВП, ВНП, сукупний попит, сукупна пропозиція, платіжний баланс,грошові ринки товарів і праці, використовуючи агреговані показники. Вперше термін використаний в 1933 році

економіку вивчають багато інших економічних наук: політична економія, мікроекономіка, маркетинг, менеджмент, галузеві та функціональні економіки та ін.

Отже, макроекономіка формує наукові уявлення про функціонування економіки на національному рівні. Вона досліджує господарську діяльність та взаємодію всієї сукупності економічних суб'єктів. Внутрішній стан та функціонування економічної системи як єдиного цілого забезпечується зв'язками між елементами, що входять до її складу, і зовнішнім середовищем. Мікроекономіка вивчає механізм функціонування та взаємовідносини індивідуальних економічних агентів, до яких належать окремі підприємства та організації (фірми,комерційні банки, страхові компанії тощо).

Макроекономіка базується на мікроекономічних явищах та процесах, що означає:

• макроекономічні показники є результатом зведення показників економічної діяльності окремих домогосподарств та фірм;

• макроекономічні закономірності відображають тенденції масової поведінки на мікрорівні;

• при побудові макроекономічних моделей виходять із припущення про те, що домогосподарства та фірми приймають оптимальні мікроекономічні рішення;

• макроекономічні процеси є результатом взаємодії економічних агентів та економічної політики держави.

Суб'єкти макроекономіки:

1. Сектор домашніх господарств.

2. Підприємницький сектор.

3. Держава (встановлює інституційні зв'язки).

4. Зовнішній економічний сектор.

Об'єктом макроекономіки є економічна система, що являє собою сукупність економічних суб'єктів, діяльність яких спирається на історично визначені форми виробничих відносин та адекватні їм механізми регулювання економічної діяльності. Окремі економічні системи відрізняються між собою формами власності на засоби виробництва та механізмами регулювання економіки. За цими ознаками економічні системи поділяють на три типи: ринкова економіка (чистий ринок), командно-адміністративна економіка (планова економіка),змішана економіка. Проміжним варіантом економічної системи є перехідна економіка. Субєктами макроекономіки є: держава, підприємства, домогосподарства. Предметом макроекономіки є причинно-наслідковий механізм функціонування економіки, який являє собою сукупність зв'язків між окремими макроекономічними процесами та явищами. Макроекономіка повинна, з одного боку, визначати систему функцій, які відтворюють причинно-наслідкові зв'язки в економіці; з іншого — розкривати можливості людей впливати на причини з метою корегування тих наслідків, які вони викликають в економіці. Отже, макроекономіка виконує як пізнавальну так і прикладну функцію. Макроекономіку, що виконує пізнавальну функцію, називають позитивною, а макроекономіку, що виконує прикладну функцію — нормативною.

2.ВВП та інші основні показники СНР

Інші показники СНР. Взаємозв'язок між ними

Окрім названих основних (ВВП-ВНП (ВИД)), існує цілий ряд інших взаємопов'язаних показників національного рахівництва. Всі вони розраховуються на підставі ВВП і використовуються з тією чи іншою метою макроекономічного аналізу.

Чистий внутрішній продукт (ЧВГГ) можна отримати із ВВП, коли його зменшити на величину амортизаційних відрахувань:

ЧВП = ВВП — Амортизаційні відрахування.

Національний доход (НД) — сукупний доход в економіці, який отри­мують власники факторів виробництва (праці, капіталу, землі) — можна отримати, коли показник ЧВП зменшити на величину чистих непрямих по­датків на бізнес:

НД = ЧВП — Чисті непрямі податки на бізнес.

Показник особистого доходу (ОД) можна отримати, коли від націо­нального доходу відняти внески на соціальне страхування, нерозподілений прибуток корпорацій, податки на прибуток корпорацій і додати суму тран­сфертних платежів. Необхідно також відняти чистий процент і додати осо­бисті доходи, отримані у вигляді процента.

Використовуваний доход (ВД) розраховується шляхом зменшення по­казника особистого доходу на суму прибуткового податку з громадян та деяких неподаткових платежів державі:

ВД = ОД — Прибутковий податок — Неподаткові платежі державі. Це доход, який залишається у розпорядженні домогосподарств. Він використовується  на споживання і заощадження.

ВВП

Валовий внутрішній продукт (ВВП) — один із найважливіших показників розвитку економіки, який характеризує кінцевий результат виробничої діяльності економічних одиниць-резидентів у сфері матеріального і нематеріального виробництва. Вимірюється вартістю товарів та послуг, виготовлених цими одиницями для кінцевого використання. ВВП — сумавалової доданої вартості (ВДВ) галузей плюс чисті податки на продукти (ПДВ) (ЧПІ) не зараховані до неї:

ВВП = ∑ ВДВ + ПДВ, ЧПІ.

ВВП визначають, як суму первинних доходів, розподілених економічними одиницями-резидентами між виробниками товарів та послуг: оплата праці найманих працівників, чисті податки на виробництво та імпорт, валовий прибуток та валові змішані доходи. Використання ВВП — кінцеве споживання товарів та послуг, валове накопичення основного капіталу, зміна запасів матеріальних оборотних коштів, чисте надбання цінностей і сальдо експорту та імпорту товарів і послуг.

Методика розрахунку

ВВП — головний індикатор економічного розвитку і найповніший показник сумарного обсягу виробництва товарів та послуг за певний період. В Україні розрахунки ВВП здійснюють лише з середини 90-х із переходом від статистики Балансу народного господарства (БНГ) до прийнятої в усьому світі системи національних рахунків (СНР). На динаміку ВВП у поточних цінах впливають зміни його фізичного обсягу і цін на товари та послуги. Щоб позбутися впливу цін, ВВП, національний дохід розраховують у зіставних цінах. Таким чином не враховується впливінфляції. Переоцінку ВВП або внутрішнього доходу у зіставних цінах виконують для виробленого і використаного ВВП або внутрішнього доходу. Однак переоцінені у зіставних цінах ВВП і внутрішній дохід, обчислені виробничим методом і методом кінцевого використання, переважно не збігаються за величиною, оскільки перший показник виражається у цінах факторів виробництва, а другий — у ринкових цінах. Характеристикою динаміки виробленого ВВП є середньоарифметичний зважений індекс фізичного обсягу продукту. В деяких галузях існують специфічні особливості побудови цих індексів, що пов'язано як з характером продукції в натуральному вираженні, так із методами оцінки її в точних цінах.

Для лісового господарства і рибництва розраховують індекси (дефлятори) фізичного обсягу продукції за агрегатною формулою (вагова функція), де як ваги застосовують зіставні (базисні) ціни (P₀), а як індексовані величини — кількість виробленої продукції в натуральному вираженні в базисному (q₀) і звітному (q₁) періодах:

.

В Україні в галузі сільського господарства існує практика прямого перерахунку вартості продукції окремих культур за цінами 1983 року. На рівні країн індивідуальні індекси обчислюють на основі даних про випуск окремих видів продукції в натуральному вираженні. Іноді з цією метою використовують дані про відвантаження і продаж продукції в натуральному вираженні, відпрацьовані людино-години, про закуплену та спожиту сировину тощо. В Україні Мінстатом відібрано 362 таких продукти — більше половини промислової продукції країни. При розрахунку індексів промислової продукції як ваги використовують додану вартість чи валову промислову продукцію (в Україні — товарну продукцію). Світові промислові індексиООН розраховують трьома етапами:

1. На основі скоригованих національних індексів первинних галузей (згідно з міжнародною стандартною галузевою класифікацією ООН) обчислюють регіональні індекси промислової продукції.

2. Визначають зведені індекси за укрупненими галузевими групами й основними підрозділами добувної та обробної промисловості з виділенням важкої та легкої промисловості, а також виробництва електроенергії та газу.

3. Використовуючи обчислені вище індекси, розраховують зведені промислові індекси за континентами (Європа, Східна й Південно-Східна Азія, Північна Америка, Океанія, Африкаі Середній Схід, а також світові індекси промислового виробництва.

Світові й національні індекси обчислюють переважно за місяць, квартал, рік. Найдостовірнішими вважають річні індекси. Тому місячні індекси коригують на квартальні, а квартальні — на річні.

У будівництві індекс фізичного обсягу обчислюють за агрегатною формою, де як ваги використовують одиницю доданої вартості. (кошторисні ціни) у базисному періоді. Індексованою величиною є окремі види продукції будівельної індустрії у базисному та звітному періодах (чи фізичні обсяги витрат окремих видів будівельних матеріалів). В Україні індексуються будівельно-монтажні роботи. Міжнародна статистика публікує лише національні індекси фізичного обсягу будівельного виробництва.

У роздрібній торгівлі розраховують так звані індекси дефлятованого товарообігу. Дефлювання здійснюють діленням роздрібного товарообігу в поточних цінах на індекси-дефлятори, якими здебільшого є індекси роздрібних цін. Міжнародна статистика публікує лише національні індекси роздрібної та оптової торгівлі.

На транспорті як індекси фізичного обсягу застосовують темпи зростання таких умовно-натуральних показників, як пасажиро-милі, тонно-милі перевезень корисних вантажів. Динаміка продукції зв'язку характеризується темпом зростання кількості переданих сполучень різних видів.

Індекси фізичного обсягу продукції галузей невиробничої сфери у міжнародній статистиці обчислюють дефлюванням номінальної заробітної плати на індекси роздрібних цін, одержуючи індекси динаміка показника реальної заробітної плати. Через це слід врахувати, що продуктивність праці робітників невиробничої сфери не змінюється за період, що вивчається. ВУкраїні індекс фізичного обсягу продукції галузей невиробничої сфери розраховують за допомогою індексів динаміки кількості робітників.

У галузях, що надають платні послуги, у чисельному індексі фізичного обсягу продукції вказують їхню валову виручку. Іноді цей індекс обчислюють з урахуванням кількості наданих послуг на додану вартість у базисному періоді. За відсутності необхідних даних як показники динаміки продукції цих галузей використовують темпи зростання кількості зайнятих, кількості відправлених листів, ліжко-днів в лікарнях.

У міжнародній статистиці показники динаміки використаного ВВП і національного доходу розраховують методом дефлювання. При цьому ВВП (або національний доход) у поточних цінах ділять на загальний індекс-дефлятор, який визначається на основі офіційно опублікованих індексів цін. При розрахунку індексу-дефлятора як ваги застосовують елементи ВВП базисного періоду. Так, у США як індекси-дефлятори використовують 15 індексів цін:

1. ВНП;

2. власних витрат на споживання;

3. товарів тривалого користування;

4. товарів короткочасного користування;

5. послуг;

6. валових приватних вітчизняних інвестицій;

7. нового будівництва;

8. житлового будівництва;

9. іншого будівництва;

10. засобів тривалого користування;

11. експорту товарів і послуг;

12. імпорту товарів і послуг;

13. державних закупівель товарів і послуг;

14. закупівель федерального уряду;

15. закупівель товарів і послуг штатами і муніципалітетами.

В Україні індекс-дефлятор розраховують діленням валового випуску в поточних цінах на валовий випуск у зіставних цінах. У міжнародній статистиці, крім цих індексів, обчислюють індекси цін-дефляторів ВВП за категоріями продажу і витрат, формами власності для окремих категорій товарів власного споживання, продукції сільського господарства та ін.

Реальний ВВП (ВВПр) — загальний обсяг виробництва, який вимірюється в постійних (незмінних, базових) цінах, (приймається за базу), тобто на величину цього показника впливає лише зміна обсягів виробництва.

Номінальний ВВП (ВВПн) — це загальний обсяг виробництва, який вимірюється в поточних цінах, тобто в цінах, що існують на момент виробництва. Номінальний ВВП = S piqi, де qi — обсяг виробництва і-го товару в поточному році, pi — ціна і-го товару в поточному році.

3.Макроекономічна нестабільність

1.       Циклічний характер економічного розвитку.

2.       Безробіття: сутність, види та соціально-економічні наслідки.

3.       Інфляція: її причини, види та наслідки.

1. Циклічний характер економічного розвитку

Загальне уявлення про макроекономічну динаміку дає дослідження економічних (ділових) циклів. Економічний цикл (цикл ділової активності) – це періодичний підйом або спад фактичного ВВП на фоні загальної тенденції до зростання.

 

Рис. 3.1. Графік фаз економічного циклу

Економічний цикл характеризується періодичним зростанням та падінням ділової активності, яке проявляється у формі невідповідності взаємопов’язаних показників – темпу економічного зростання, інфляції, рівня безробіття. В загальному вигляді економічний цикл – це результат коливання різних показників економічної активності (темпів зростання ВВП, загального обсягу продажів, загального рівня цін, рівня безробіття, завантаження виробничих потужностей тощо).

В ідеальній економіці реальний ВВП зростав би швидкими, сталими темпами, рівень цін залишався б незмінним або ж зростав досить повільно. У результаті інфляція та безробіття були б незначними.

Проте досвід свідчить: економічні умови ніколи не залишаються сталими – піднесення прокладає шлях до спаду. В роки спаду ВВП, зайнятість та реальні доходи населення падають, прибутки зменшуються, люди втрачають роботу. Невдовзі знову починається пожвавлення. Цей етап характеризується підвищенням життєвого рівня. Але за піком настає новий спад економіки.

Зростання і падіння обсягів виробництва, цін, процентних ставок і зайнятості складають діловий цикл, що є характерною рисою ринкової економіки.

Причинами циклічності можуть бути:

–    технічні нововведення (НТР);

–    політичні й випадкові події (наприклад, війни, “перебудова” в СРСР та перехідний період у нових незалежних державах);

–    зміни в кредитно-грошовій політиці (коливання обсягів грошової маси);

–    нестача національних інвестицій;

–    зміни цін на нафту, газ та інші види сировини тощо.

У макроекономіці не існує цілісної теорії економічного циклу, й економісти різних напрямків концентрують свою увагу на різних причинах циклічності. Але більшість із них вважають, що рівень сукупних витрат безпосередньо визначає рівень зайнятості і виробництва. Річ у тім, що в економіці, яка орієнтована на ринок, сектор фірм виробляє товари й надає послуги лише тоді, коли на них пред’явлено достатній сукупний попит.

Якщо ж цей сукупний попит недостатній, то сектору фірм невигідно виробляти товари та послуги у великому обсязі, і тому ВВП скорочується. При вищому рівні сукупних витрат сектор фірм, збільшуючи обсяги виробництва, отримуватиме прибуток, і ВВП зростатиме. Окремі економічні цикли суттєво різняться між собою за тривалістю та інтенсивністю, проте всі вони складаються з одних і тих самих фаз.

При цьому циклічно змінюються обсяг випуску, рівні зайнятості, безробіття, інфляції, процентної ставки, обсяг грошової маси тощо. Проте основними індикаторами фази циклу служать:

–    рівень зайнятості;

–    рівень безробіття;

–    обсяг випуску.

Фактичний обсяг випуску коливається при цьому навколо потенційного рівня ВВП, під яким розуміється реальний ВВП в умовах повної зайнятості ресурсів. Він опускається нижче цієї позначки під час спаду, потім поступово повертається до неї, а інколи навіть перевищує цей рівень під час чергового підйому економіки. Коливання фактичного обсягу ВВП навколо потенційного характеризується показником, який має назву “розрив ВВП”.

Розрив ВВП =   (3.1), де

ВВПф – фактичний ВВП;

ВВПп – потенційний ВВП.

Коли ВВПф менший за ВВПп, ідеться про відставання ВВП – це обсяг продукції, який економіка втрачає через неповне використання свого виробничого потенціалу.

Табл. 3.1.

Фази економічних циклів

Фаза циклу	Економічна сутність
ПІК	В економіці спостерігається повна зайнятість, і виробництво працює на повну потужність. Рівень цін має тенденцію до підвищення, а зростання ділової активності припиняється.
РЕЦЕСІЯ (СПАД)	Виробництво та зайнятість скорочуються, проте ціни не завжди мають тенденцію до зниження. Вони падають тільки в тому випадку, коли спостерігається депресія (глибокий і тривалий спад).
НИЖЧА ТОЧКА СПАДУ (ДНО)	Найнижча точка спаду (депресії): виробництво і зайнятість досягають найнижчого рівня.
ПІДЙОМ (ПОЖВАВЛЕННЯ)	Виробництво та зайнятість зростають. Рівень цін може підвищуватися, аж поки не буде досягнуто повної зайнятості й виробництво не почне працювати на повну потужність.

 

Значно рідше трапляється перевищення фактичним ВВП свого потенційного рівня (ВВПф>ВВПп). Найчастіше це стає можливим у екстремальних ситуаціях, коли в процес виробництва залучаються додаткові робітники, капітальне обладнання використовується понад нормативних вимог, понаднормова праця та праця за сумісництвом стають звичайними явищами. Проте тривалий час фактичний ВВП перевищувати потенційним не може.

Найбільше впливає на обсяг виробництва і зайнятості зміна фаз економічного циклу в галузях, які виробляють засоби виробництва та споживчі товари тривалого вжитку. В галузях, які випускають споживчі товари короткотермінового використання, коливання зайнятості й випуску значно менші.

Економічний цикл характеризується його тривалістю, а також рушійними силами, які зумовлюють генезис і механізм його проходження. За цими ознаками всі економічні цикли поділяються наступним чином:

–    цикли Китчина тривалістю 3-5 років, що обумовлюються динамікою відносної величини запасів матеріально-технічних цінностей на підприємствах;

–    цикли Джаглера з періодичністю 7-11 років як підсумок взаємодії багатьох грошово-кредитних факторів;

–    цикли Кузнєца. Їхня тривалість становить двадцять років, а рушійними силами є зрушення у відтворювальній структурі виробництва;

–    цикли Кондратьєва, або довгохвильові цикли, котрі тривалістю 40-60 років. Їхня головна рушійна сила – радикальні зміни в технологічній базі суспільного виробництва, його структурна перебудова.

Матеріальною основою економічного циклу та періодичності економічних фаз є відтворення основного капіталу, його масове оновлення у строки, які визначаються часом його обігу.

Табл. 3.2

Найважливіші заходи антикризової політики

У періоди бумів	У періоди депресії
Грошово-кредитна політика
Продаж державних цінних паперів на відкритому ринку	Купівля державних цінних паперів на відкритому ринку
Підвищення норми обов’язкових банківських резервів	Зниження норми обов’язкових банківських резервів
Підвищення облікової ставки	Зниження облікової ставки
Фіскальна політика
Скорочення витрат держбюджету	Додаткові витрати держбюджету
Збільшення податкових ставок	Зменшення податкових ставок
Політика заробітної плати і тарифів
Зниження заробітної плати	Збільшення заробітної плати
Політика державних інвестицій
Скорочення державного будівництва	Прискорення виконання інвестиційних програм

 

У ході економічного циклу досить чітко виявляється така закономірність: що вищі темпи економічного піднесення, то глибшим є наступний спад виробництва. Високі темпи економічного зростання створюють атмосферу надмірного “перегріву“ економіки, що становить об’єктивну загрозу наступного спаду виробництва і кризи.

Тому уряд повинен проводити антикризову політику. Антикризова політика – політика держави, спрямована на регулювання коливань економічної активності в суспільстві в періоди передкризового стану та запобігання розвитку економічних криз.