пов'язані зі зберіганням запасів, складуванням, охороною, страхуванням, перевезенням, завантаженням, розвантаженням тощо.

Склад оборотних активів у балансі підприємства (табл. 1)

Назва статей, Розділів Активу	Коментар до статті
ІІ. Оборотні активи
Запаси	Запаси – це активи, які утримує підприємство для подальшого споживання під час виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг; перебувають у процесі виробництва; утримує підприємство для подальшого продажу ( запаси готової продукції )
Векселі одержані	Відображають суми, які підприємство одержить, коли підприємство-векселедавець погасить свій вексель (виплатить за векселем ). Вексель – цінний папір, що засвідчує безумовне грошове зобов’язання боржника сплатити у певний термін визначену суму грошей власникові векселя.
Дебіторська заборгованість	Дебітори – фізичні й юридичні особи, які заборгували підприємству певні суми грошових коштів або інші активи. Дебіторська заборгованість – сума заборгованості дебіторів перед підприємством на певну дату.
Поточні фінансові інвестиції	Відображають фінансові інвестиції на строк, що не перевищує 1 року.
Грошові кошти та їх еквіваленти	Відображають кошти в касі підприємства, на поточних рахунках у банках.
Інші оборотні активи	Відображаються суми оборотних активів, які не можуть бути включені до вищенаведених статей.
ІІІ. Витрати майбутніх періодів	Відображають вартість витрат, які вже здійснені впродовж поточного або попередніх періодів, але підлягають віднесенню на собівартість у майбутніх періодах. До витрат майбутніх періодів відносять витрати, пов’язані з підготовчими до виробництва роботами в сезонних галузях промисловості, освоєнням нових виробництв і агрегатів, сплачені авансом орендні платежі, оплата страхового поліса, передоплата на газети, журнали, періодичні та довідкові видання.

Отже, завданням кожного підприємства є визначення оп­тимального рівня вкладення і безпечного зниження вкладення грошових коштів у придбання і зберігання запасів. Скорочен­ня запасів до безпечного рівня дасть змогу збільшити обігові кошти для більш раціонального застосування, а також спри­ятиме усуненню їхнього можливого фізичного та морального старіння.

При придбанні або виготовленні запаси зараховують на баланс підприємства за первісною вартістю, яка є собівартістю запасів, що складається з фактичних витрат, безпосередньо пов'язаних з придбанням запасів та доведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання зі запланованою ме­тою. Тобто до балансової вартості запасів входить вартість власне цінностей плюс сума митних зборів та комісійних ви­нагород, сплачених (нарахованих) при розмитненні вантажів, транспортні витрати, витрати, понесені власними структурни­ми підрозділами підприємства у зв'язку з доставленням, на­вантаженням, розвантаженням запасів

При відпуску запасів у виробництво, їхньому продажу та іншому вибутті оцінку можуть здійснювати за одним із таких методів:

• ідентифікованої собівартості відповідної одиниці за­пасів;

• середньозваженої собівартості;

• собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО);

• собівартості останніх за часом надходження запасів (ЛІФО);

• нормативних затрат;

• ціни продажу.

З метою оподаткування прибутку підприємств вибуття за­пасів при їхній реалізації (продажу) здійснюють методом ФІФО або методом ідентифікованої вартості відповідної одиниці за­пасів. Ця норма стосується реалізації запасів і ніяк не сто­сується формування виробничої собівартості готової продукції.

Дебіторську заборгованість визначають як суму заборго­ваності дебіторів підприємству на певну дату.

Дебіторами можуть бути як юридичні, так і фізичні особи, які заборгували підприємству грошові кошти, їхні еквіваленти або інші активи. Порядок відображення дебіторської заборго­ваності у фінансовій звітності регулюють П(С)БО 10 "Дебі­торська заборгованість". Згідно з П(С)БО 10, дебіторську заборгованість поділяють на довгострокову і поточну.

Довгостроковою дебіторською заборгованістю визнається заборгованість, яка не виникає в ході нормального операцій­ного циклу (операційний цикл — це проміжок часу між при­дбанням запасів для здійснення діяльності й отриманням коштів від реалізації виробленої з них продукції або товарів і послуг) і буде погашена після 12 місяців з дати балансу; на­лежить до необоротних активів і відображається в І розділі активу балансу.

Поточна дебіторська заборгованість (короткострокова) — це заборгованість, що виникає в ході нормального операційного циклу або буде погашена впродовж 12 місяців з дати балансу. Якщо заборгованість, що виникла, не пов'язана з операційним циклом (наприклад, заборгованість орендарів за операціями фінансової оренди, працівників за наданими їм позиками), але передбачають, що вона буде погашена у строк менше 12 міся­ців, то таку заборгованість визнають поточною. Поточна дебі­торська заборгованість належить до оборотних активів і відоб­ражається в II розділі активу балансу "Оборотні активи".

Підприємство, відвантажуючи продукцію або товари, вико­нуючи роботи або надаючи послуги, не завжди отримує оплату від покупців і замовників негайно. Воно змушене йти на певний ризик для того, щоб збільшити обсяг своєї реалізації в умовах конкуренції. По суті, підприємство надає своїм покупцям ко­мерційний кредит. У таких умовах завжди залишається ймовір­ність того, що оплата від покупця не надійде. У той же час відповідно до принципу нарахування в момент відвантаження товарів (продукції), виконання робіт або надання послуг під­приємство повинно визнати дохід від їхньої реалізації. У дохід включають також борги, що, ймовірно, ніколи, не будуть оплачені. Це призводить до того, що реальний дохід, який отримає підприємство в майбутньому, необґрунтовано зави­щується на суму зазначених боргів. Тому при визнанні доходу від реалізації його необхідно зменшити на суму сумнівних боргів, тобто враховувати лише чисту реалізаційну вартість дебіторської заборгованості.

Для оцінки суми сумнівних боргів існує спеціальна методика, відповідно до якої підприємство формує резерв сумнівних боргів.

Будь-яка заборгованість, як довгострокова, так і поточна, в якийсь момент може бути визнана підприємством безнадійною (якщо за дебіторською заборгованістю закінчився строк позов­ної давності — 3 роки, або щодо якої є рішення судових органів про неможливість її погашення; або існує впевненість у тому, що боржник не погасить свою заборгованість).

Безнадійну дебіторську заборгованість за продукцію, това­ри, роботи або послуги списують у момент її визнання за ра­хунок резерву сумнівних боргів, який формують на дату ба­лансу на підставі даних бухгалтерського обліку минулих звітних періодів. При створенні резерву сумнівних боргів збіль­шують інші витрати операційної діяльності, а списання безна­дійної заборгованості відбувається не за рахунок зменшення раніше нарахованого доходу, а за рахунок зменшення резерву сумнівних боргів. Якщо для списання безнадійної заборгова­ності покупців (замовників) не вистачило резерву сумнівних боргів, різницю списують на витрати періоду. Якщо резерву сумнівних боргів постійно не вистачає для списання безнадій­ної заборгованості, підприємству необхідно переглянути мето­дику його формування.

П(С)БО 10 передбачає два методи формування резерву сумнівних боргів:

1. виходячи зі платоспроможності окремих дебіторів;

2. на підставі класифікації дебіторської заборгованості.

Перший метод заснований на результатах аналітичного обліку дебіторської заборгованості за кожним дебітором. Якщо конкретного дебітора визнали неплатоспроможним, то варто збільшити резерв сумнівних боргів на суму його заборговано­сті. Незважаючи на те, що такий метод допустимий, при здійс­ненні підприємством досить великої кількості операцій краще використовувати другий метод формування резерву сумнівних боргів, який є базовий і заснований на періодизації дебіторської заборгованості. Щоб скористатися цим методом, підприємству необхідно проаналізувати інформацію за декілька попередніх звітних періодів щодо виникнення безнадійної заборгованості за продукцію, товари, роботи або послуги. При цьому потрібно ураховувати те, коли кожна конкретна заборгованість стала безнадійною — до настання строків оплати за договором чи після того, як вона стала простроченою.

3.Для встановлення оптимального складу і структури оборот­них коштів, визначення потреби в них та джерел формування необхідно їх чітко класифікувати. Оборотні кошти підприємств класифікують за трьома ознаками:

1. залежно від їхньої участі у кругообігу коштів:

• оборотні виробничі фонди;

• фонди обігу;

2. методами планування, принципами організації та регу­лювання:

• нормовані;

• ненормовані;

3) джерелами формування:

• власні та прирівняні до власних;

• залучені;

• інші.

До оборотних виробничих фондів належать: сировина, основні та допоміжні матеріали, напівфабрикати, паливо, тара, запасні частини для ремонтів, малоцінні та швидкозношувані предмети, незавершене виробництво, напівфабрикати власного виробництва, витрати майбутніх періодів. Оборотні виробничі фонди обслуговують сферу виробництва. Вони матеріалізують­ся в предметах праці (сировині, матеріалах, паливі та ін.) та частково в засобах праці у вигляді малоцінних швидкозношу­ваних предметів і втілюються у виробничих запасах, незавер­шеному виробництві, напівфабрикатах власного виробництва, також вони представлені витратами майбутніх періодів, які необхідні для встановлення нового обладнання, пов'язані з під­готовчими до виробництва роботами в сезонних галузях про­мисловості, освоєнням нових виробництв та агрегатів тощо.

Фонди обігу — це залишки готової продукції на складі підприємств, відвантажені, але не оплачені покупцями товари, залишки коштів підприємств на поточному рахунку в банку, касі, у розрахунках, дебіторській заборгованості, а також вкладені в короткострокові цінні папери.

Фонди обігу не беруть безпосередньої участі в процесі ви­робництва, їхнє призначення полягає у забезпеченні ресурсами процесу обігу, обслуговуванні кругообігу засобів підприємства та досягненні єдності виробництва та обігу. Фонди обігу знахо­дять своє відображення в готовій продукції та грошових коштах.

Необхідність розподілу оборотних коштів на нормовані й ненормовані випливає з економічної доцільності досягнення найліпших результатів за найменших витрат. Установлення нормативів за окремими статтями оборотних коштів уможлив­лює забезпечення безперервної діяльності підприємства за умови оптимальних виробничих запасів, розмірів незаверше­ного виробництва, залишків готової продукції.

До нормованих оборотних коштів належать оборотні кош­ти у виробничих запасах, незавершеному виробництві та ви­тратах майбутніх періодів, залишках готової продукції на складах підприємств.

Ненормовані оборотні фонди містять фонди обігу за винят­ком готової продукції на складі.

ІІІ Заключний етап

1. Закріплення і контроль основних положень

Баланс підприємства ВАТ на 1січня звітного року наведений у таблиці 1. Необхідно розрахувати фактичну наявність власних та прирівняних до них джерел формування оборотних активів підприємства. Розрахунок провести у таблиці 2.

Баланс ВАТ на 1 січня звітного року Таблиця1.

Баланс 640 11034 12674

Розрахунок наявності власних та прирівняних до них джерел формування оборотних активів підприємства . Таблиця 2