1.Поняття, ознаки та система речових прав

Речове право — це право, яке забезпечує задоволення інтересів уповноваженої особи шляхом впливу наріч без участі інших осіб. Тобто задоволення охоронюваних законом інтересів власника здійснюється шляхом взаємодії з належними йому речами при забезпеченні відповідної поведінки з боку третіх осіб. Речові права встановлюються законом, а у випадках, передбачених законом, можуть встановлюватися правочином (договором) або рішенням суду. Перехід права власності на майно від власника до інших осіб не є підставою для припинення речових прав інших уповноважених осіб на це майно, якщо інше не передбачено законом або договором. Речовими правами є право власності; володіння; сервітутні права; емфітевзис; суперфіцій; застава та інші права на чужі речі. До прав на чужі речі відносять: володіння як окремий цивільно-правовий інститут, сервітути, або право обмеженого користування чужою річчю чи майном; емфітевзис та суперфіцій як правові форми користування чужою землею; нарешті, заставні права, які також мають речовий характер, хоча й виконують забезпечувальну функцію виконання зобов'язань. Права на чужі речі відомі правовим системам багатьох країн світу. Однак до прийняття нового Цивільного кодексу України цивільне законодавство нашої країни не знало цих цивільно-правових інститутів. Об'єктами речових прав можуть бути речі та речові права, але не можуть бути об'єктом речових прав речі, що вилучені з цивільного обігу. Суб'єктами речових прав можуть бути фізичні та юридичні особи, територіальні громади, Автономна Республіка Крим і держава. Речові права в разі їх порушення захищаються позовами, предметом яких є безпосередньо речі (речові позови). Ці позови йдуть слідом за речами і подаються до того, хто на даний момент незаконно володіє річчю або створює перешкоди у користуванні нею. Речові права уповноважених осіб підлягають такому самому захисту, як і права власника.

В юридичній науці існує самий різний набір ознак, властивих речових прав, та й зміст цих ознак розкривають по-різному. Багато в чому це пояснюється різноголоссям у визначенні кола речових прав: іноді це коло визначають надмірно широко, в інших випадках занадто вузько.

Якщо підсумувати висловлені щодо цього судження, то в числі ознак речового права найчастіше фігурують вказівки на те, що речове право іосіт безстроковий характер; об'єктом цього права є річ; вимоги, що випливають ш речових прав, підлягають переважному задоволенню, порівняно з вимогами, що випливають з зобов'язальних прав; речового права притаманне право слідування і що, нарешті, речові права користуються абсолютним захистом.

Цілий ряд з перерахованих ознак не можуть претендувати на роль загальних для всіх без винятку речових прав. Так, безстроковий характер з усіх речових прав притаманний, мабуть, лише правом власності. З іншого боку, не всі зазначені ознаки можуть бути віднесені тільки до речових прав. Наприклад, речі можуть бути об'єктом не тільки речових, але і зобов'язальних прав. У той же час об'єкти речових прав далеко не завжди зводяться до речі. Відомі сумніви викликає і така ознака, як переважне задоволення речове-правових вимог. Так, якщо Закон про неспроможність (банкрутство) дійсно виключав вимоги, забезпечені заставою, зі складу конкурсної маси, за рахунок якої підлягають задоволенню вимоги інших кредиторів, то ДК пішов у цьому питанні по іншому шляху. У разі неспроможності індивідуального підприємця, а також при ліквідації юридичної особи, у тому числі і по неспроможності, вимоги, забезпечені заставою, хоч і віднесені до числа привілейованих, все ж таки підлягають задоволенню в третій або в четверту чергу (див. п. 3 ст. 25, п. 1 ст. 64 - в редакції Закону від 15 листопада 1995 р.; п. 3 ст. 65 ЦК). За тим же шляхом іде і процесуальне законодавство (ст. 421 ЦПК). Мабуть, не випадково законодавець з усіх ознак, нібито притаманних речових прав, закріпив тільки два: право слідування і абсолютний характер захисту (пп. 3 та 4 ст. 216 ЦК). Суть першого із зазначених ознак зводиться до того, що перехід права власності на майно до іншої особи не є підставою для припинення інших речових прав на це майно. Іншими словами, право слідує за річчю. Звідси і позначення цієї ознаки: право слідування. Так, застава зберігається при переході права на заставлене майно до іншої особи (ст. 353 ЦК). Те ж має місце і при переході до іншої особи права власності на майно, здане в оренду (майновий найм): договір оренди зберігає силу і для нового власника (ст. 617 ЦК).

Інша ознака, що отримав закріплення в законі, полягає в тому, що речові права особи, яка не є власником, захищаються від їх порушення будь-якою особою в порядку, передбаченому ст. 305 ЦК. Забігаючи наперед, відзначимо, що згідно зі ст. 305 ЦК власник, який не є власником, але має право на володіння майном на підставі, передбаченій законом чи договором, користується проти третіх осіб тієї ж захистом, що й власник. Захист надається йому і проти самого власника.

Обидва ці ознаки (і право слідування і абсолютний характер захисту) свідчать про хиткість позиції, зайнятої законодавцем при вичленовування речових прав, оскільки обидва вони можуть бути притаманні і прав, які лише з великою натяжкою відносяться до речових, а то й зовсім не відносяться до них . Але як би там не було, з позицією законодавця в цьому питанні доводиться рахуватися.

Виявляючи властиві речових прав ознаки, звернімо увагу на суб'єктний склад правовідносин, одним з елементів яких виступає відповідне право. Для всіх речових прав, певна річ, окрім права власності, характерно те, що за кожним з них «маячить» фігура самого власника.