2. Теоретична частина програми та її зміст

Як було зазначено вище, теоретична (методологічна) частина програми КСД починається з постановки дослідницької проблеми. Формулювання та обґрунтування проблеми передбачає показ відсутності знань відносно якоїсь важливої сторони соціальної дійсності, або характеристику тієї чи іншої суперечливої ситуації та важливості, актуальності пошуку шляхів її подолання. Наприклад, якщо б ми взяли для дослідження таку тему, як роль вищої освіти у підготовці спеціаліста відповідно з вимогами сучасного етапу науково-технічної революції, то проблема, яка потребує свого вирішення, тут могла б бути сформульована таким чином: з одного боку, сьогодні багато робиться для розширення сітки вищих навчальних закладів, в старих, традиційних університетах відкриваються нові факультети і відділення, вузи одержали великі права відносно затвердження навчальних планів та включення до них тих дисциплін, які на їхню думку необхідні для підготовки відповідних спеціалістів, з іншого боку, фахова підготовка випускників і студентів, які навчаються на 3-4 курсах, в основній своїй масі не відповідає сучасним вимогам. Тут очевидною є суперечлива ситуація: закінчуючи вищий навчальний заклад людина одержує диплом спеціаліста, а рівень знань і особливо практичних навичок не відповідає отриманому свідоцтву. Ця ситуація і може бути тією проблемою, яка матиме ймовірне вирішення за допомогою соціологічного дослідження.

Таким чином, постановка проблеми є початковою ланкою всякого соціологічного дослідження. Вирішенню проблеми підпорядковуються всі пізнавальні дії дослідника. Проблеми класифікуються за рядом ознак:

1) гносеологічні проблеми (ті, що відрізняються відсутністю пізнавальної інформації, наприклад коли ставиться задача розробки якоїсь нової теорії);

2) предметні (проблеми, що складають реальні соціальні протиріччя, як у нашому прикладі з рівнем підготовки спеціаліста і вимогами сучасного етапу НТР);

3) за носієм (стратифікаційні, демографічні, сімейні і т.д., в наведеному нами прикладі носіями проблеми виступають студенти, випускники вузів);

4) за масштабами (глобальні, регіональні);

5) за часом (коротко, середньо та довгострокові; наш приклад символізує довгострокову проблему);

6) за глибиною (однопланові, комплексні, системні проблеми; наприклад, підготовка спеціаліста відповідно з вимогами сучасного етапу НТР відноситься до комплексних проблем, адже її вирішення залежить від цілого комплексу заходів: покращення навчально-матеріальної бази вищих навчальних закладів, підвищення відповідальності викладачів і студентів за виконання навчальних планів, раціонального розподілу навчального навантаження тих, хто вчить, і тих, хто вчиться).

Проблеми породжуються соціальною дійсністю або знанням, що розвивається і формулюються соціологом у формі питань, на вирішення яких направлена вся пізнавальна діяльність дослідника. В процесі проблеми можна виділити дві основні процедури: осмислення проблемної ситуації та формулювання (розробку) проблеми.

Необхідно відрізняти проблеми соціальні і проблеми наукові.

Соціальна проблема - це соціальне, життєве протиріччя, яке вимагає організації ціле направлених дій на його усунення (наш приклад із завданнями підготовки сучасного спеціаліста).

Наукова проблема - це стан «знання і незнання». Вона віддзеркалює проблемну соціальну ситуацію. У науковій проблемі фіксується протиріччя між знаннями про потреби суспільства та його організації в певних практичних і теоретичних діях, з одного боку, та незнанням шляхів і засобів реалізації дій - з іншого. Таким чином, вихідним пунктом будь-якого соціологічного дослідження виступає проблемна ситуація. Проблема у програмі КСД - це форма висловлювань, що відображають невизначеність, яка підлягає науково-практичному вирішенню. Вирішення проблеми вимагає теоретичних і практичних дій, функціонально направлених на отримання нового знання у вигляді тих чи інших теоретичних концепцій, або практичних рекомендацій.

Проблема стає осяжною тоді, коли вона виділяється у якомусь соціальному явищі, тобто тоді, коли стає визначеним об'єкт і предмет дослідження. Зв'язок проблеми з об'єктом і предметом дослідження можна показати за допомогою такої схеми:

Предметом соціологічного дослідження є сторони, властивості, характеристики об'єкта, що підлягають безпосередньому вивченню в даному дослідженні. Так, у нашому прикладі предметом дослідження може бути організація навчального процесу, наявність необхідної літератури, технічних засобів, або відношення студентів до навчання і т.д. Вибір предмета дослідження орієнтує на такий відбір перемінних та зв'язків між ними, які в найбільшій мірі виражають центральне питання проблеми. Крім цього, визначення предмета дослідження окреслює рамки (кордони) дослідницького пошуку. Можна сказати, що визначення об'єкта і предмета є необхідною умовою цільової орієнтації і концентрації пошукового процесу.

Будь-яке соціологічне дослідження направлене на вирішення проблем, що свідомо формулюються у вигляді мети та завдань наукового пошуку, які визначають для чого він здійснюється і що треба отримати в його результаті. Мета дослідження може бути теоретико-прикладна, або ж практично-прикладна. Можна сказати, що мета соціологічного дослідження вказує на вирішення яких завдань воно направлене. Важливим розділом програми КСД є логічний аналіз основних понять, якими соціолог оперує в процесі свого пошуку. Логічний аналіз понять включає їх інтерпретацію та операціоналізацію.

Інтерпретація - це трактовка понять, їх уточнення з метою забезпечення надійності та адекватності соціологічної інформації. Нерідко це досить складна справа, тому що одне і те ж поняття може нести декілька значень. Так, визначаючи поняття «самостійна робота студентів», можна зіткнутися з такою дилемою: включати чи ні в самостійну роботу студентів читання ними науково-популярної літератури, яка безпосередньо не служить оволодінню ними конкретними навчальними дисциплінами, але сприяє загальному розвитку молодих людей і таким чином опосередковано впливає на оволодіння ними програмним матеріалом. Коли ми говоримо про «результативність самостійної роботи студентів», то в цьому випадку також може бути декілька трактовок даного поняття в залежності від того, що ми маємо на увазі: чи академічну успішність студентів, чи їхню готовність до виконання професійних та громадських обов'язків після закінчення навчального закладу, чи оволодіння молодими людьми навичками самоосвіти і т.д.

Операціоналізація - це розбивка понять, що пройшли інтерпретацію, на простіші, які сприймаються однозначно (операціональні поняття). Операціоналізація буває структурною і факторною.

Структурна операціоналізація передбачає визначення логічної структури основного поняття. В даному випадку ми маємо справу з описом явища, що вивчається. Наприклад, структурна операціоналізація поняття «самостійна робота студентів» може бути проведена такими способами:

по характеру роботи - з конспектом лекцій, читання та конспектування спеціальної літератури, підготовка доповіді, реферата, написання курсової чи дипломної роботи, підготовка до заліку (екзамену), робота на комп'ютері, в бібліотеці, вдома і т.д. При цьому можливими є і інші логічні деталізації.

Факторна операціоналізація - це побудова логічної структури фактів, які прямо чи опосередковано впливають на явище, що вивчається. Так, вивчаючи самостійну роботу студентів, ми виявили наступну групу факторів:

а) фактори, пов'язані з особистістю студента (стать, вік, курс, місце проживання, здоров'я, сімейний стан і т.д.);

б) фактори, пов'язані зі специфікою предмета, який вивчається (профілюючий чи ні, складність, галузь знання і т.ін.);

в) фактори пов'язані з особистістю викладача (доступність вик-

ладання матеріалу, вміння зацікавити своїм предметом, вимогливість і т.д.);

г) організаційні фактори (форма звітності з засвоєного студентом предмету, наявність чи відсутність практичних занять, вільне чи обов'язкове відвідування лекцій і т.ін.);

д) матеріально-організаційні фактори (наявність відповідної літератури, час роботи навчально-методичного кабінету, наявність читального залу у гуртожитку і т.д.).

Операціоналізація основних понять у програмі КСД передбачає також пошук таких факторів, які б слугували критеріями виміру соціальних понять. Такі фактори називаються індикаторами. Наприклад, для самостійної роботи у навчально-методичному кабінеті індикаторами можуть бути: час перебування в кабінеті, кількість прочитаних статей, кількість законспектованих сторінок. При характеристиці роботи викладача в плані вміння зацікавити студентів своїм предметом в якості індикатора можуть виступати: відвідування молодими людьми лекцій, враження від лекцій, що склалося у інших викладачів, поведінка студентів на лекції (слухають чи ні) і т.д.

За допомогою номінальних шкал вимірюються як суб'єктивні уявлення (думки, установки, ціннісні орієнтації), так і деякі об'єктивні признаки респондентів (стать, вік, сімейний стан, професія). Наприклад, побудова номінальної шкали буде мати такий вигляд.

Питання до респондента:

Які фактори стимулюють Ваше навчання у вузі?

а) бажання отримати знання;

б) необхідність мати диплом;

в) якщо вже стільки часу затрачено на навчання, то необхідно довести справу до кінця;

г) інші варіанти Вашої відповіді (вкажіть які).

Рангова (порядкова) шкала дає можливість вимірювати властивості та признаки соціальних явищ. Позиції рангової шкали розташовуються у строгій послідовності: від найбільш до найменш значимої, або навпаки.

Ось приклад такої побудови.

Чи можете Ви сказати про себе що:

а) навчаючись у вузі, Ви з повнотою віддаєте себе справі навчання;

б) працюєте напівсили;

в) обмежуєтесь тільки тим, що отримуєте на лекціях.

В даному випадку варіанти відповідей виступають як ранги. Відповідно, відповіді «а» надається більше переваги, ніж відповіді «б», а відповіді «б» - більше, ніж відповіді «в». Однак при цьому ні в якому разі не можна робити такі висновки, що, наприклад, рівень навчальної підготовки тих, хто вказав на першу позицію, вищій, ніж тих, хто відмітив другу позицію. Такі строгі числові співвідношення за допомогою рангової шкали недопустимі.

Інтервальні шкали дають можливість виміряти незначну кількість властивостей та признаків: в основному тих, значення яких можна виразити числом.. Такими можуть бути вік, рік навчання (курс) і т.д. Позиції у такій шкалі розташовані за рівними чи нерівними інтервалами.

Шкала з нерівними інтервалами має такий вигляд:

Скільки років Ви навчаєтесь в даному вузі?

- менше року;

- від 1 до 3 років включно;

- більш ніж 3 до 5 років включно. Пікала з рівними інтервалами має такий вигляд: Скільки років Ви навчаєтесь у даному вузі?

- від 1 до 2 років включно;

- від 2 до 4 років включно;

- від 4 до 6 років включно.

Конструюючи соціологічну шкалу необхідно дотримуватись таких вимог, як врахування валідності, повноти і чуттєвості шкали.

Валідність шкали виміру залежить від правильності вибору індикатора. Вона проявляється у тому, що шкала вимірює якраз ту властивість або якість явища, що вивчається, яку дослідник має намір виміряти.

Так, бажаючи вияснити ступінь активності студентів у підготовці до практичних занять з конкретних предметів, можна сформулювати питання: «Як регулярно Ви готуєтесь до практичних занять?» Чи вимірюємо ми при цьому саме ступінь активності студентів залежить від того, який індикатор виберемо.

Якщо вибрати індикатор зі значеннями:

- готуюсь регулярно;

- готуюсь тільки тоді, коли приходить моя черга робити повідомлення;

- не готуюсь зовсім, то таким шляхом ми виміряємо стан активності студентів у цьому виді навчального процесу.

Повнота шкали виміру передбачає врахування у варіантах відповіді всіх значень індикатора. Наприклад, побудована шкала, яка передбачає відповіді на питання «З яких джерел Ви одержуєте частіше всього необхідну Вам як майбутньому спеціалісту інформацію?» у таких варіантах:

- з лекцій, що читають викладачі спеціальних кафедр;

- з наукової та навчальної літератури, яку приходиться читати Під час підготовки до практичних занять і колоквіумів;

- З виступів товаришів на практичних заняттях та їхніх відповідей на колоквіумах.

Така шкала буде неповною, так як поряд з первинними існують і вторинні джерела отримання інформації, наприклад, INTERNЕТ, дискети, науково-популярні передачі на телебаченні і т.д.

Чуттєвість шкали - це її здатність виявляти відношення респондентів до явища, що вивчається з тим чи іншим ступенем диференціації. В даному випадку чим більше позицій, тим більш чуттєвою буде шкала.

Наприклад, варіанти відповідей на питання «Чи задовольнила Ваш інтерес прослухана лекція?», можуть мати в шкалі три позиції і п'ять.

Шкала з трьома позиціями:

- задовольнила;

- не можу сказати точно;

- Не задовольнила.

Шкала з п'ятьма позиціями:

- повністю задовольнила;

- в цілому задовольнила;

- не можу сказати точно;

- в цілому не задовольнила;

- лекція викликала у мене вкрай негативне враження.

У соціологічній практиці, як правило, застосовують шкали з трьома або п'ятьма позиціями. Позиції шкал, які використовуються для оцінок, розташовують симетрично. Це означає, що число позицій з позитивним значенням дорівнює числу позицій з негативним, а між ними розміщується позиція з нейтральним (нульовим) значенням. Таким чином, вибір індикаторів та побудова на їхній основі шкал дає можливість почати розробку інструментарію для безпосереднього виміру сторін і властивостей явища, що вивчається.

Завертається методологічна частина програми конкретного соціологічного дослідження формулюванням робочих гіпотез. Формулювання гіпотез - це висунення уявлень про характер, структуру, розвиток явища, яке досліджується, а також про особливості впливу на нього різних факторів. Можна сказати, що гіпотеза - це уявлення дослідника про стан об'єкта, яке в процесі вивчення його має бути або підтверджене, або ж відкинуте.

Методологічна роль гіпотези полягає в тому, що вона виступає тією ланкою, яка з'єднує теоретичну концепцію з емпіричною базою дослідження, що дає можливість відібрати фактори, необхідні для вирішення поставленої проблеми.

Науково обґрунтована гіпотеза повинна відповідати ряду вимог:

- по-перше, вона не може суперечити принципам матеріалізму - загальній методологічній основі наукового пізнання;

- по-друге, вона не повинна суперечити іншим теоріям, правильність яких уже доведена;

- по-третє, гіпотеза має бути доступною для перевірки в процесі соціологічного дослідження (її формулювання повинне ЯСНО вказувати на спосіб перевірки).

Виходячи із завдань соціологічного дослідження, гіпотези можуть бути основними і неосновними, первинними і вторинними, описуючими і пояснюючими.

Таким чином, вихідне теоретичне знання про проблему дослідження формулюється як апріорне, гіпотетичне, коли бажані результати, що відображені в цілях і завданнях, встановлюються на основі припущення, до проведення емпіричного дослідження. Схематично цей процес буде мати такий вигляд:

Отже гіпотеза - це припущення, в якому наявне знання має вірогідніше значення, але це знання є придатним для роздумів про незрозуміле, невідоме, що стало предметом дослідження.