Тема № 5. Державне регулювання страхової діяльності
1. Необхідність, мета і значення державного регулювання страхової діяльності.
2. Методи державного регулювання страхової діяльності та їх характеристика.
3. Система державного нагляду за страховою діяльністю в Україні.
4. Ліцензування страхової діяльності.
* * * * * * * * * * *
1. Страховий ринок як частина фінансової сфери є об'єктом державного регулювання і контролю. Державне регулювання спрямоване на забезпечення формування і розвитку ринку страхових послуг, який ефективно функціонує, створення в Україні необхідних умов для діяльності страховиків різноманітних організаційно-правових форм, недопущення на страховий ринок спекулятивних та фіктивних компаній, що можуть заподіяти шкоду як страховій справі, так і майновим інтересам страхувальників, та дотримання вимог законодавства України про страхування.
Основні чинники, що зумовлюють необхідність державного регулювання страхової діяльності, пов'язані з: 1) захистом страхувальника; 2) економічною політикою, що проводиться державою.
Головною метою державного регулювання страхової діяльності є забезпечення формування страховиками достатнього обсягу коштів, за рахунок яких вони зможуть виконати свої зобов'язання перед страхувальниками за будь-яких обставин, тобто забезпечення платоспроможності кожного конкретного страховика.
Об'єктивна необхідність державного регулювання страхової діяльності зумовлена тим, що по-перше, конкуренція в цій галузі неефективна у зв'язку з тим, що дрібним страховим компаніям не під силу страхування великих ризиків, що потребують виплат досить значних обсягів відшкодування у разі настання страхових випадків. З цим завданням можуть впоратись тільки страховики з великим капіталом. Про це свідчить те, що в більшості країн світу 10 страхових компаній, що займаються страхуванням, відмінним від страхування життя (non life), отримують понад 90 % страхових премій. Це означає, що страховий ринок за своєю природою тяжіє до олігополістичного, а тому вимагає антимонопольного регулювання.
По-друге, ціла низка страхових послуг за змістом тяжіє до суспільних чи змішаних (квазісуспільних) благ у зв'язку з тим, що суспільна корисність цих послуг значно вища, ніж індивідуальна, і, оскільки споживач згоден оплачувати тільки індивідуальну корисність, страховий ринок недоотримував би значної частки тих видів страхового захисту, які мають вищу суспільну цінність. Прикладом таких благ у галузі страхування є: страхування депозитів; страхування ядерних ризиків тощо.
По-третє, певні сегменти страхового ринку відносять до неповних ринків. Наприклад, страхування від землетрусів, сходження селевих потоків, виверження вулканів та інших стихійних лих катастрофічного характеру та інших подій, яким властива кумуляція ризиків (страхування кредитних ризиків в умовах високого рівня інфляції тощо), робить невигідним для приватного страховика взяття до страхування таких ризиків. У зв'язку з цим, незважаючи на перевищення ціни попиту над ціною пропозиції, ринок не пропонує належного обсягу цих послуг. Саме тому і в попередньому, і в щойно описаному випадках потрібна участь держави у формах запровадження загальнодержавного обов'язкового страхування, поручительства чи сумісної участі держави і юридичних та фізичних осіб у формуванні страхових фондів за тими видами і підвидами страхування, задовольнити попит на які суто ринковим шляхом неможливо.
По-четверте, участь держави в страховій сфері вимагає необхідність урегулювання негативних екстернальних ефектів, спричинених техногенними аваріями, ядерними інцидентами, створенням унаслідок господарської діяльності ситуацій, що призводять до глобальних змін у довкіллі, тощо. Запровадження обов'язкового страхування відповідальності суб'єктів господарювання за шкоду, яка може бути заподіяна пожежами та аваріями на об'єктах підвищеної небезпеки, а також відповідальності суб'єктів за перевезення небезпечних вантажів і т. ін. теж забезпечується державою.
По-п'яте, функціонування страхового ринку в межах законодавчого поля вимагає прозорості дій страховика та доступу його (страховика) до достовірної та повної інформації про страхувальника. Тут роль держави теж виявляється незамінною. Окрім того, з законодавчим забезпеченням та державними гарантіями пов'язане входження України до СОТ.
Отже, державне регулювання ринку страхових послуг необхідно розглядати в двох аспектах:
прийняття державою базових законів та нормативно-правових актів, що об’єднуються в поняття «страхове законодавство»;
здійснення спеціального нагляду за розвитком страхового ринку відповідно до інтересів громадян та загальнодержавних економічних потреб.
Метою державного регулювання страхової діяльності є:
контроль за дотриманням вимог законодавства України про страхування;
забезпечення ефективного розвитку страхових послуг;
запобігання неплатоспроможності страховиків та захист прав страхувальників.
* * * * * * * * * * *
2. Державне регулювання страхової діяльності являє собою систему засобів і методів, здійснюваних на правовій основі з метою визначення правил її здійснення та діяльності страховиків на страховому ринку. При цьому держава використовує прямі й непрямі методи впливу на формування та функціонування ринку страхових послуг. Пряме втручання в механізм страхування держава здійснює засобом законодавчої бази та нагляду за здійсненням страхової діяльності. До непрямих методів державного регулювання страхового бізнесу належать інвестиційна, грошово-кредитна, фіскальна та інша політика, яку проводить держава.
Необхідність державного регулювання страхової діяльності в Україні зумовлює формування ефективної державної політики щодо розвитку вітчизняного страхового ринку, яка є складовою економічної політики держави і набуває особливого значення в умовах розвитку ринкових відносин в Україні. Наявність ресурсної бази та економічного потенціалу є недостатнім для реалізації національних економічних інтересів. Пріоритетним для кожної країни є використання цього потенціалу із застосуванням ринкових механізмів. Крім того, для України є важливим проведення державної політики згідно із загальноприйнятими формами й методами, виходячи з поступової її інтеграції до міжнародних світових структур.
Український економіст Ярослав Шумелда дає визначення державного регулювання страхової діяльності (ДРСД) як "системи засобів і методів, здійснюваних на правовій основі з метою визначення рамок і правил функціонування страхового ринку та діяльності страхових компаній на ньому". Державне регулювання включає правові, адміністративні та економічні методи впливу, які у свою чергу мають власну будову (рис. 8).
Рис. 8. Структура методів регулювання страхової діяльності
Страхова діяльність у більшості країн світу підлягає державному регулюванню. В Україні питання державного регулювання розвитку страхування доцільно розглядати з точки зору прийняття державою базових законів та нормативно-правових актів, що об'єднуються в поняття «страхове законодавство» та з позицій здійснення спеціального нагляду за страховою діяльністю відповідно до інтересів громадян України і загальнодержавних економічних потреб.
Правове регулювання страхової діяльності може здійснюватися державними органами (державно-правове регулювання) й окремими інститутами (інституційно-правове регулювання).
Правове регулювання страхової діяльності здійснюється на основі норм, визначених Конституцією України, Господарським кодексом України, Цивільним кодексом України, законами України "Про господарські товариства", "Про страхування", "Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг". Окрім Закону "Про страхування", який регламентує загальні основи здійснення страхової діяльності, в Україні набрали чинності закони, що регламентують страхування окремих галузей, видів чи підвидів страхування. Це, зокрема, закони України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової діяльності власників наземних транспортних засобів", "Про цивільну відповідальність за ядерну шкоду та її фінансове забезпечення", "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності суб'єктів господарювання, яка може бути заподіяна пожежами та аваріями на об'єктах підвищеної небезпеки, включаючи пожежовибухонебезпечні об'єкти та об'єкти, господарська діяльність на яких може призвести до аварій екологічного і санітарно-епідеміологічного характеру" та ін., а також закони, що регламентують інші види діяльності, але спеціальні норми зі страхування містяться в них: закони України "Про іпотеку", "Про нотаріат", "Про туризм", "Про заставу", "Про об'єкти підвищеної небезпеки" та ін. Страхова діяльність регламентується також міжнародними угодами, підписаними та ратифікованими Україною; постановами Верховної Ради України, указами та розпорядженнями Президента України, декретами, постановами та розпорядженнями уряду України; нормативними актами органу, уповноваженого здійснювати нагляд за страховою діяльністю (Уповноваженого органу).
Правове регулювання, як і будь-яке інше, не може здійснюватись без адміністрування. Воно (правове регулювання) спрямоване на встановлення "правил гри" на страховому ринку для забезпечення певного порядку відносин суб'єктів - учасників цього ринку, які б відповідали світовим стандартам щодо надання страхових послуг (або на початкових етапах його становлення та розвитку наближались до них).
Правове регулювання страхової діяльності здійснюється всіма трьома гілками влади: законодавчою, виконавчою та судовою.
Центральним органом виконавчої влади, що здійснює правове регулювання страхової діяльності, є Кабінет Міністрів України. Наглядовим органом є Міністерство фінансів України в особі Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг; валютне регулювання здійснює НБУ; податкове – Державна податкова адміністрація України; антимонопольне – Антимонопольний комітет; управління частками державного майна – Фонд державного майна; проведення єдиної та ефективної державної політики у сфері надання фінансових послуг – Держфінпослуг. Розгляд та вирішення спірних питань у галузі страхової діяльності покладено на Господарський суд.
Окрім цього, державне регулювання може здійснюватися за допомогою прямих і непрямих методів.
Непрямі методи державного регулювання передбачають проведення державою спеціальної податкової, цільової, кредитної, інвестиційної та грошової політики.
Пряме державне регулювання може здійснюватися або шляхом прийняття законів, або шляхом нагляду за діяльністю страховиків з боку державних органів.
А) Закони, які приймаються у галузі страхового законодавства, встановлюють:
перелік суб’єктів, які зобов’язують чи можуть брати участь у проведенні страхування;
конкретний майновий інтерес, що підлягає страхуванню;
розмір і порядок розрахунку страхового внеску;
умови, при яких виникає обов’язок компенсувати спричинені потерпілим збитки;
розмір компенсації при настанні збитків і порядок її виплати;
порядок проведення страхування (хто має право приймати на страхування ризики і т.д.).
Важливе місце у встановленні системи державного регулювання страхового ринку України відводиться Закону України “Про страхування ”. Оскільки його структура є наступною:
Загальні положення (15 статей) – понятійний апарат, визначаються основні терміни.
Договори страхування (14 статей) – регулює порядок проведення страхування.
Забезпечення платоспроможності страховика (5 статей) – порядок створення і використання страхових резерві, їх розміщення.
Прикінцеві положення – регламентує порядок та терміни введення в дію зазначених в законі норм.
Б) Страховий нагляд – це контроль за діяльністю страхових установ, який здійснюється державними органами. Органи страхового нагляду здійснюють перевірку страхових організацій за їх платоспроможністю, надають рекомендації по використанню вільних коштів страхових резервів, видають ліцензії на здійснення певних видів діяльності, затверджують тарифи премій тощо.
Є три форми здійснення державного нагляду за страховою діяльністю:
1) ліцензійна – мета: формування інституту страховиків, який відповідає встановленому законодавством України стандарту підприємницької діяльності;
2) контрольна – предметом контролю є ведення страховиком фінансових операцій, пов’язаних з формуванням страхових резервів, розміщенням активів, а також відповідність діяльності виданій ліцензії.
3) статистична – здійснюється на основі перевірки фінансової звітності, що надається страховиком. Склад і форми бухгалтерської звітності, принципи бухгалтерського обліку та план рахунків затверджується відповідними нормативними документами. Страховики зобов’язані оприлюднювати річну звітність про свою діяльність за підсумками року.
Також вітчизняні дослідники, вивчаючи світовий досвід систем державного регулювання страхової діяльності, виділяють її три типи:
– ліберальний (м’який) тип передбачає, що операції по страхуванню хоча і підлягають ліцензуванню, проте нагляд за діяльністю страхових компаній відносно слабкий (характерно для Великобританії);
– авторитарний (жорсткий) тип – це коли кожний конкретний вид страхування проходить процедуру ліцензування і повинен відповідати певній системі вимог щодо правил страхування, фінансово-господарській діяльності страхової компанії; конкуренція між страховиками чітко регламентується (характерно для Німеччини);
– змішаний тип використовує в певній мірі два зазначених підходи – виважена система регламентації діяльності страхових компаній поєднується з досить гнучкими підходами, які дають можливість забезпечити достатній рівень конкуренції (характерно для Франції).
* * * * * * * * * * *
3. Вітчизняні дослідники, вивчаючи світовий досвід систем державного регулювання страхової діяльності, виділяють її три типи:
– ліберальний (м’який) тип передбачає, що операції по страхуванню хоча і підлягають ліцензуванню, проте нагляд за діяльністю страхових компаній відносно слабкий (характерно для Великобританії);
– авторитарний (жорсткий) тип – це коли кожний конкретний вид страхування проходить процедуру ліцензування і повинен відповідати певній системі вимог щодо правил страхування, фінансово-господарській діяльності страхової компанії; конкуренція між страховиками чітко регламентується (характерно для Німеччини);
– змішаний тип використовує в певній мірі два зазначених підходи – виважена система регламентації діяльності страхових компаній поєднується з досить гнучкими підходами, які дають можливість забезпечити достатній рівень конкуренції (характерно для Франції).
Страховий нагляд за діяльністю суб'єктів страхових відносин у кожній країні забезпечує відповідна система органів з нагляду за страховою діяльністю:
Великобританія – Державне казначейство;
Австрія – Міністерство фінансів;
Франція – комісія з контролю за страхуванням;
Нідерланди – Палата страхових справ;
Росія – Федеральна служба з нагляду за страховою діяльністю і т.д.
В Україні до 2000 р. з боку держави наглядом і контролем у страхуванні займався Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю (Укрстрахнагляд), який був створений згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 14 березня 1993 р. з метою забезпечення реалізації державної страхової політики. Комітет підпорядковувався Кабінету Міністрів України.
З 2000 р. і до прийняття нової редакції Закону України "Про страхування" від 4 жовтня 2001р. регулюванням страхової діяльності займався Департамент фінансових установ та ринків, який було створено при Міністерстві фінансів України. Структурні підрозділи Департаменту займались загальним регулюванням, законодавчим забезпеченням, ліцензуванням і контролем за небанківськими фінансовими установами, кредитними спілками, недержавними пенсійними фондами, інвестиційними компаніями, страховими організаціями.
З прийняттям нової редакції Закону України "Про страхування" від 4 жовтня 2001р. державний нагляд за страховою діяльністю на території України здійснюється уповноваженим органом та його органами на місцях.
Державний нагляд за страховою діяльністю в Україні здійснюють з мстою дотримання вимог законодавства України про страхування, ефективного розвитку страхових послуг, запобігання неплатоспроможності страховиків і захисту інтересів страхувальників.
Уповноважений орган забезпечує проведення державної політики у сфері страхування. У своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавства, у визначеному порядку вносить їх на розгляд Президентові України та Кабінету Міністрів України. У межах своїх повноважень уповноважений орган організовує виконання актів законодавства та систематично контролює їхню реалізацію.
Основними завданнями уповноваженого органу у сфері страхування є:
1) розроблення основних напрямів розвитку страхової діяльності та посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні;
2) проведення заходів щодо забезпечення розвитку страхової справи та здійснення державного нагляду за страховою діяльністю;
3) регулювання в межах своїх повноважень взаємовідносин страховиків зі страхувальниками, а також страхових брокерів зі страхувальниками і страховиками;
4) проведення роботи з удосконалення методів фінансової діяльності страховиків;
5) участь у міжнародному співробітництві з питань страхування і посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні.
Уповноважений орган відповідно до покладених на нього завдань виконує такі основні функції:
— веде Єдиний державний реєстр страховиків (перестраховиків) та Державний реєстр страхових та перестрахових брокерів;
— видає ліцензії страховикам на здійснення страхової діяльності та проводить перевірки їх відповідності виданій ліцензії;
— видає свідоцтва про включення страхових та перестрахових брокерів до Державного реєстру страхових та перестрахових брокерів та проводить перевірки щодо додержання ними законодавства про посередницьку діяльність у страхуванні та перестрахуванні та достовірності їхньої звітності;
— проводить перевірки щодо правильності застосування страховиками (перестраховиками) та страховими посередниками законодавства про страхову діяльність і достовірності їхньої звітності;
— у межах своєї компетенції методично забезпечує роботу страховиків та страхових посередників;
— розробляє рекомендації для захисту фінансових інтересів страховиків, страхових посередників і страхувальників;
— узагальнює практику страхової діяльності та посередницької діяльності на страховому ринку, розробляє і подає у визначеному порядку пропозиції відносно розвитку й удосконалення законодавства України про страхову та посередницьку діяльність у страхуванні та перестрахуванні;
— у межах своєї компетенції приймає нормативно-правові акти з питань страхової діяльності та посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні;
— проводить аналіз додержання законодавства об'єднаннями страховиків і страхових посередників;
— контролює платоспроможність страховиків відповідно до взятих ними страхових зобов'язань перед страхувальниками;
— забезпечує проведення дослідницько-методологічної роботи з питань страхової діяльності та посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні, підвищення ефективності державного страхового нагляду;
— визначає правила формування, обліку і розміщення страхових резервів та показники звітності;
— розробляє пропозиції щодо впровадження єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку і звітності, а також форм статистичної звітності для страховиків і страхових посередників;
— аналізує стан і тенденції розвитку страхової діяльності та посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні;
— у визначеному законодавством порядку проводить і координує навчання, підготовку та перепідготовку кадрів і встановлює кваліфікаційні вимоги до осіб, які провадять діяльність на страховому ринку, організовує наради, семінари, конференції з питань страхової діяльності;
— бере участь у міжнародному співробітництві у сфері страхування і посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні, вивчає, узагальнює, поширює світовий досвід, організовує виконання міжнародних договорів України з цих питань;
— роз'яснює порядок застосування законодавства про страхову діяльність і посередницьку діяльність у страхуванні та перестрахуванні, проводить через засоби масової інформації інформаційно-роз'яснювальну роботу з питань страхової діяльності та посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні;
— здійснює організаційно-методичне забезпечення проведення актуарних розрахунків;
— розглядає звернення громадян, підприємств, установ та організацій з питань, що належать до його компетенції.
Законом України "Про страхування" (2001) визначено основні права уповноваженого органу, відповідно до яких він має право:
— одержувати у визначеному порядку від страховиків звітність про страхову діяльність, інформацію про їх фінансове становище та пояснення щодо звітних даних, а від підприємств, установ (у тому числі банків), організацій і громадян — інформацію, потрібну для виконання покладених на нього завдань;
— отримувати від страхових брокерів визначену звітність про їхню діяльність та інформацію про укладені договори, а також пояснення щодо цих даних;
— видавати приписи страховим брокерам про усунення виявлених порушень законодавства, а у разі їх невиконання приймати рішення про вилучення страхового брокера з Державного реєстру страхових брокерів;
—- одержувати у визначеному порядку від аварійних комісарів інформацію, необхідну для виконання покладених на нього завдань, у тому числі інформацію про обставини і причини настання страхового випадку та заподіяну шкоду;
— створювати комісії та робочі групи для проведення перевірок діяльності страховиків та страхових брокерів;
— контролювати достовірність та повноту інформації, що надається учасниками страхового ринку, призначати проведення за рахунок страховика додаткової обов'язкової аудиторської перевірки з визначенням аудитора;
— одержувати безоплатно від органів виконавчої влади інформацію та статистичну звітність, необхідну для виконання покладених на нього завдань;
— при виявленні порушень страховиками вимог законодавства України про страхову діяльність видавати їм приписи про їх усунення, а у разі невиконання приписів зупиняти або обмежувати дію ліцензій цих страховиків до усунення виявлених порушень чи приймати рішення про відкликання ліцензій та вилучення з Державного реєстру фінансових установ. Спори про відкликання ліцензії розглядає суд або Арбітражний суд;
— звертатися до Арбітражного суду з позовом про скасування державної реєстрації страховика як суб'єкта підприємницької діяльності у випадках, передбачених чинним законодавством.
Посадові особи уповноваженого органу в разі розголошення в будь-якій формі відомостей, що є комерційною таємницею страховика, несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством.
Після 26 квітня 2003 р. спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері страхування є Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України, яка діє відповідно до Положення про Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України, затвердженого Указом Президента України від 4 квітня 2003 р.
Крім спеціального органу державного контролю, Постановою Кабінету Міністрів України в 1996 р. було створено Експертну раду з питань страхування при Кабінеті Міністрів України. Функціонування Експертної ради дозволяє розглядати питання та вирішувати проблеми страхування вже на стадії розробки законів, а не після їх прийняття, тобто реально впливати на захист інтересів страховиків та інших суб'єктів страхового ринку.
Державно-правове регулювання діяльності на страховому ринку України здійснюють також органи законодавчої, виконавчої та судової влади.
У зв'язку з демонополізацією страхування в Україні органи державної влади й управління не здійснюють безпосереднього керівництва страховою діяльністю. До їхньої компетенції входить створення правового середовища для страхового ринку шляхом прийняття та видання законів, постанов, інструкцій та інших нормативних актів, а також здійснення контролю та нагляду за дотриманням законодавства у сфері страхування. До таких органів належать: Кабінет Міністрів України, Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг, Міністерство фінансів України.
До системи органів регулювання входять ще: Національний банк України, який здійснює валютне регулювання, Державна податкова адміністрація України — податкове регулювання, Антимонопольний комітет — антидемпінгове та антимонопольне регулювання, Державний комітет з питань регуляторної політики та підприємництва — регуляторна політика, Фонд державного майна України — управління частками державного майна, Господарський суд — розгляд спірних питань у страхуванні.
Відповідно до Закону України "Про страхування" (2001), інститутами-регуляторами, що здійснюють інституційно-правове регулювання на страховому ринку, визнані: Ліга страхових організацій України, Моторне (транспортне) страхове бюро України, Авіаційне страхове бюро, Морське страхове бюро. Національний ядерний страховий пул.
Окрім того, є коло проблем, вирішення яких покладається на інститути, створені самими учасниками страхового ринку для врегулювання відносин між самими страховиками, між страховиками, посередниками і страхувальниками, між учасниками страхового ринку і державою, а також між національними та міжнародними інститутами (організаціями) страхової сфери.
Вирішення цих завдань покладається на Лігу страхових організацій України та інші об'єднання страховиків. Ліга страхових організацій України (ЛСОУ) – це неприбуткове об'єднання учасників страхового ринку, засноване в 1992 р. з метою захисту інтересів своїх членів та інших учасників ринку страхових послуг. ЛСОУ нараховує 109 організацій.
* * * * * * * * * * *
4. Ліцензування – це видача страховим організаціям ліцензій (дозволів) на право здійснення конкретних видів страхування. Ліцензування страхової діяльності є одним із головних методів регулювання процесу формування страхового ринку. Основним призначенням ліцензування є перевірка підготовленості страхової компанії до проведення страхової діяльності.
Ліцензування страхової діяльності здійснює Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України, видаючи ліцензію на проведення конкретних видів страхування та перестрахування. Ліцензії є безстроковими.
Для одержання ліцензії страховик подає до Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України заяву, до якої додаються відповідні документи.
Заява подається за встановленою формою, в якій повинні бути вказані:
— найменування страховика (перестраховика) (повне та скорочене, якщо такс є);
— юридична адреса (місцезнаходження);
— форма та види страхової діяльності, щодо яких подані документи на ліцензування;
— місце здійснення страхової діяльності;
— розмір сплаченого статутного фонду;
— поточний рахунок, найменування та юридична адреса банку (банків), у якому (в яких) відкриті рахунки страховика.
Необхідні документи для одержання ліцензії, які подає страховик до уповноваженого органу разом із заявою:
— копії установчих документів та копія свідоцтва про реєстрацію;
— довідки банків або висновки аудиторських фірм (аудиторів), що підтверджують розмір сплаченого статутного фонду;
— довідка про фінансовий стан засновників страховика, підтверджена аудитором (аудиторською фірмою), якщо страховик створений у формі повного чи командитного товариства або товариства з додатковою відповідальністю;
— правила (умови) страхування;
— економічне обґрунтування запланованої страхової (перестрахувальної) діяльності;
— інформація про учасників страховика, голову виконавчого органу та його заступників, копія диплома голови виконавчого органу страховика або його першого заступника про вищу економічну або юридичну освіту, копія диплома головного бухгалтера страховика про вищу економічну освіту;
— інформація про наявність відповідних сертифікатів у випадках, передбачених Держфінпослуг;
— затверджені в установленому порядку правила проведення внутрішнього фінансового моніторингу;
— завірену заявником копію документів про призначення працівника, відповідального за проведення внутрішнього фінансового моніторингу.
Термін розгляду ліцензійної справи – 30 днів з часу одержання всіх передбачених документів. Підставою для відмови у видачі юридичній особі ліцензії може бути невідповідність документів, що додаються до заяви, вимогам чинного законодавства України. Суперечки щодо відмови у видачі або відкликанні ліцензії вирішуються у судовому порядку.
Ліцензія має наступні основні реквізити:
номер ліцензії (дві або три частини цифр, які відокремлюються косою рискою, наприклад, № 75/4);
найменування органу, що видав ліцензію;
найменування страховика;
юридична адреса страховика;
найменування форми та виду страхування, на який видана ліцензія;
місце здійснення страхової діяльності;
особливі умови здійснення відповідного виду страхування;
термін дії ліцензії;
дата, видачі дозволу;
підпис відповідальної особи органу ліцензування;
гербова печатка.
Страховики, які отримали ліцензію на страхування життя, не мають права займатися іншими видами страхування. Ліцензії на проведення страхування життя видаються без зазначення в них строку дії. Кабінет Міністрів України встановлює розмір плати за видачу ліцензій на проведення конкретних видів страхування.
Для здійснення діяльності страховими брокерами їм необхідно мати сертифікат на таку діяльність, який видається згідно з Інструкцією про порядок сертифікації страхових брокерів, ведення Державного реєстру брокерів та регулювання їх діяльності від 16 лютого 2000 р.
Допустити страхову компанію на ринок, видати їй ліцензію — цим контроль не вичерпується. Обов'язковим об'єктом контролю є поточна діяльність страхової компанії, що, передусім, контролюється на підставі звітності.
Перевірку дотримання вимог щодо публікації балансу, контроль за правильністю відображення даних у звітності здійснюють представники державних органів шляхом різного роду перевірок страхових організацій за такими напрямами:
— комплексні перевірки страхових компаній;
— перевірки філій страхових компаній;
— камеральні перевірки діяльності страховиків на підставі поданих балансових та інших звітів;
— перевірки іншими контролюючими органами.
Перевірки можуть здійснюватися планово й позапланово – якщо необхідно – при наявності порушення законодавства з боку страхової компанії. Особлива увага нині приділяється контролю за:
— платоспроможністю страховиків щодо виконання їхніх страхових зобов'язань перед страхувальниками;
— розміщенням страхових резервів;
— розробкою нормативних і методичних документів з питань страхової діяльності;
— реалізацією Концеції розвитку страхового ринку України до 2010 р.
Однією з головних умов належного виконання страховиком прийнятих на себе зобов'язань є його фінансова надійність. Чинниками, які забезпечують фінансову надійність страховиків, є:
— розмір власних коштів страховика;
— правильно розраховані тарифні ставки;
— збалансований страховий портфель;
- величина страхових резервів, адекватна сумі взятих страховиком на себе зобов'язань;
— розміщення страхових резервів;
— перестрахування.
Основними умовами забезпечення платоспроможності страховиків, відповідно до чинного Закону України "Про страхування", є:
— наявність сплаченого статутного фонду та гарантійного фонду страховика:
— створення страхових резервів, достатніх для майбутніх виплат страхових сум і страхових відшкодувань;
— перевищення фактичного запасу платоспроможності страховика над розрахунковим нормативним запасом платоспроможності.
Мінімальний розмір статутного фонду страховика, який займається видами страхування, крім страхування життя, встановлюється в сумі, еквівалентній 1 млн евро, а страховика, який займається страхуванням життя (life-компаній), – 1,5 млн евро.
Згідно з Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про страхування" N° 2774-IV від 7 липня 2005 р. (який набирає чинності через п'ять років після вступу України до Світової організації торгівлі), мінімальний розмір статутного фонду (гарантійного депозиту) страхової компанії, що займається ризиковими видами страхування, встановлено у розмірі 1 млн евро, а для life-компанії – 10 млн євро.
Загальний розмір внесків страховика до статутних фондів інших страховиків України не може перевищувати 30 % його власного статутного фонду, у тому числі розмір внеску до статутного фонду окремого страховика не може перевищувати 10%. Ці вимоги не поширюються на страховика, який здійснює види страхування, крім страхування життя.
У разі створення страховика або збільшення зареєстрованого статутного фонду статутний фонд повинно бути сплачено виключно в грошовій формі. Дозволяється формування статутного фонду страховика цінними паперами, що випускаються державою, за їх номінальною вартістю в порядку, визначеному Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України, але не більше 25 % загального розміру статутного фонду.
Також забороняється використовувати для формування статутного фонду страховика векселі, кошти страхових резервів, а також кошти, одержані в кредит, у позику під заставу, і вносити нематеріальні активи.
Стосовно товариств із додатковою відповідальністю Закон лише вказує на необхідність створення ними статутного фонду, проте ніяк не визначає його розмір.
Страховики можуть припинити свою діяльність шляхом реорганізації чи ліквідації, з урахуванням особливостей щодо забезпечення правонаступництва щодо укладених договорів страхування, встановлених Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України.
При ліквідації страховика він виключається з Державного реєстру фінансових установ.
Може бути здійснено реорганізацію страховика шляхом злиття, приєднання, поділу, виділення чи перетворення. Згідно зі ст. 13 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" під 12 липня 2001 p., реорганізація (ліквідація) страхових організацій здійснюється з додержанням вимог відповідних законів України та нормативно-правових актів державних органів з питань регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг, зокрема, Законів України "Про страхування" та "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Виключення страховика з Державного реєстру суб'єктів підприємницької діяльності місцевими органами влади у зв'язку з його ліквідацією або реорганізацією здійснюється тільки після внесення відповідних змін у Державний реєстр фінансових установ.
“СТРАХОВИЙ СЛОВНИЧОК”
Аквізиція – укладання нових договорів страхування.
Декларація страхова – заява страхувальника, містить інформацію щодо об'єктів страхування: склад, місцезнаходження, вартість, умови зберігання й використання, можливі ризики.
Державне регулювання страхової діяльності – система засобів і методів, здійснюваних державою на правовій основі з метою визначення правил проведення страхування та діяльності страховиків на страховому ринку.
Договір страхування – письмова угода між страхувальником і страховиком, відповідно до якої страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальникові або іншій особі, на користь якої укладено договір, а страхувальник – вносити страхові премії у визначені строки.
Єдиний державний реєстр страховиків України – система збору, обліку, нагромадження та зняття з реєстру даних, що стосуються ліцензування страхової діяльності і нагляду за страховою діяльністю страховиків.
Експертна рада з питань страхування – державний орган влади, створений в 1996 р. при Кабінеті Міністрів України як дорадчий орган для висновків щодо формування державної політики у сфері страхування, розроблення пріоритетних напрямів розвитку страхового ринку.
Інституційно-правове регулювання страхової діяльності – система правових засобів і методів впливу на розвиток страхування в країні, яка здійснюється окремими інститутами-регуляторами (в Україні – об'єднаннями страховиків, утвореними відповідно до статті 13 Закону України «Про страхування»).
Кваліфікація – якісна характеристика об'єктів страхування.
Ліцензія на страхову діяльність – документ, що засвідчує право страховика брати на страхування страхові ризики певного виду.
Механізм державного регулювання страхової діяльності – прямі і непрямі методи впливу держави та її втручання у здійснення страхової діяльності та розвиток страхового ринку.
Правила страхування – перелік умов та порядку здійснення конкретного виду страхування. Правила добровільного страхування розробляються страховиками і погоджуються з Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України. Правила обов'язкового страхування встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Претензія – вимога платежу в розмірі шкоди, завданої страховим випадком, але не більшому за страхову суму.
Призначення ліцензування – перевірка підготовленості страхової компанії до проведення страхової діяльності.
Припинення дії полісу – відбувається за таких умов: закінчення передбаченого терміну страхування, розірвання страхового договору з ініціативи будь-якої зі сторін, смерть страхувальника (застрахованого), ліквідація страховика або визнання судовими органами договору недійсним.
Реорганізація страховика – злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення страховика.
Санація – система заходів, до яких вдається держава з метою поліпшення фінансового стану та запобігання банкрутству або підвищенню конкурентоспроможності суб'єкта підприємництва.
Страхове право – сукупність загальноприйнятих правил (норм) функціонування страховиків, страхувальників та їх посередників, визначені державою та закріплені у законодавчих актах.
Страховий нагляд – контроль за діяльністю страхових установ, який здійснюється державними органами.
Страховий поліс – документ, який видається страхувальнику і безпосередньо засвідчує факт укладання договору страхування.
Страхове свідоцтво (страховий поліс) – документ, що засвідчує факт страхування відповідно до правил страхування.
Термін страхування – період дії договору страхування.