Тема № 4. Страховий ринок та його організація
1. Поняття і сутність страхового ринку, його класифікація.
2. Структурна будова страхового ринку.
3. Страхова компанія як головний елемент страхового ринку та її організаційна структура.
4. Договір страхування як основний інструмент страхового ринку.
5. Етапи становлення та проблеми розвитку страхового ринку України. (самостійно)
6. Зарубіжний досвід функціонування страхових ринків. (самостійно)
* * * * * * * * * * *
1. Поняття «страховий ринок» поєднує в собі дві категорії – «ринок» та «страхування». Під «ринком» розуміємо певні економічні відносини з приводу купівлі-продажу, а також систему інститутів, які організовують відносини обміну. Під «страхуванням» – економічні відносини з приводу організації страхового захисту за рахунок створення і використання страхового фонду та інших фондів і ресурсів страховика. Отже, страховий ринок – це особлива соціально-економічна структура, певна сфера грошових відносин, де об'єктом купівлі-продажу є страховий захист, формуються пропозиція і попит на нього. Страховий ринок можна розглядати також як форму організації грошових відносин з формування та розподілу страхового фонду для забезпечення страхового захисту суспільства, як сукупність страхових організацій (страховиків), які беруть участь у наданні відповідних послуг.
Виходячи з цих понять можна сформувати певні підходи до визначення страхового ринку:
це сфера економічних відносин, де об’єктом купівлі-продажу є страховий захист;
це форма організації економічних відносин по формуванню та використанню страхового фонду й інших фондів та ресурсів страховика за допомогою купівлі-продажу страхових продуктів;
це сукупність страховиків, страхувальників, посередників, що приймають участь у реалізації відповідних послуг;
це середовище, в якому функціонують страхові компанії;
це механізм перерозподілу фінансових ресурсів страхувальників і страховиків;
це складова ринку фінансових послуг, сфера діяльності учасників страхового ринку з метою надання та споживання страхових послуг.
Товаром на страховому ринку виступає страхова послуга – це специфічний товар, що реалізується страховиком на договірній основі за авансовані кошти страхувальника з метою отримання прибутку та задоволення потреб страхувальника щодо захисту його економічних інтересів від наслідків раптових несприятливих подій (страхових випадків).
З урахуванням цього, під страховим ринком доцільно розглядати сукупність економічних відносин між його учасниками з приводу купівлі-продажу страхових послуг, у процесі котрих формуються попит, пропозиція й ціна на страхові послуги, укладаються договори страхування та виконуються зобов'язання згідно з ними. При цьому необхідною умовою існування страхового ринку є наявність суспільної потреби в продавцях страхових послуг, які можуть ці потреби задовольнити. Об'єктивною основою функціонування страхового ринку є виникнення в суспільстві необхідності відшкодування збитків потерпілим у випадку настання непередбачуваних подій.
Обов’язковими умовами функціонування страхового ринку є наявність:
об’єктів страхування, що мають споживчу вартість;
потреби у страхових продуктах і послугах;
суб’єктів страхових відносин – страхувальників, страховиків та інших суб’єктів, що здатні задовольнити зазначені потреби або їх споживати;
можливості прийняття рішення про участь у страховій угоді.
Основним функціями страхового ринку є:
організація страхового захисту за допомогою продажу страхових полісів;
акумулювання значних фінансових ресурсів з їх подальшим інвестуванням за певними напрямами;
забезпечення «зустрічі» страхувальника і страховика.
Відповідно до критеріїв, які покладені в основу класифікації (сегментації), страховий ринок може бути структурований наступним чином:
1) за територіальною ознакою (масштабом). У цьому аспекті виділяють регіональний /місцевий/ (задоволення потреб у страховому захисті на рівні певної території, регіону), національний (на рівні певної держави) та міжнародний /світовий/ (сукупність національних страхових ринків) страхові ринки. На практиці міжнародний страховий ринок представлений локальними ринками, що характеризуються високою часткою міжнародних страхових операцій;
2) залежно від місця споживання страхових послуг:
внутрішній
зовнішній
міжнародний
3
)
за галуззю страхування:
ринок особистого страхування; поділяються на окремі сегменти
ринок майнового страхування; залежно від галузей страхування
ринок страхування відповідальності.
4) за критерієм форми власності. Розмежування відбувається на основі форми власності, на якій створена страхова організація (публічній, приватній чи комбінованій);
5) за доступом на ринок: "жорсткий ринок", коли ринок характеризується високою ціною страхових продуктів, що зумовлює недоступність цих послуг певним категоріям споживачів, та "м'який ринок", коли страхові послуги доступні практично усім;
6) за співвідношенням попиту та пропозиції: ринки продавців (попит значно переважає пропозицію) та ринки покупців (попит знаходиться на значно нижчому рівні за пропозицію);
7) за станом попиту:
насичений;
ненасичений.
8) за типом державного регулювання:
авторитарний (жорсткий) тип – кожний конкретний тип страхування проходить процедуру ліцензування і повинен відповідати системі вимог щодо правил страхування, конкуренція між страховиками чітко регламентується;
ліберальний (м’який) – хоча операції підлягають ліцензуванню, проте нагляд за діяльністю страхових компаній відносно слабкий;
змішаний – поєднання виваженої системи регламентації структурної діяльності з досить гнучкими підходами.
9) за напрямом розвитку:
екстенсивний – передбачається швидке зростання кількості страхових компаній з невисоким рівнем платоспроможності та звуженим асортиментом страхових послуг
інтенсивний – передбачається укрупнення страхових компаній, збільшення великих компаній, розширення асортименту страхових послуг
10) за організаційною структурою. Ринок структурується за суб'єктами, що займаються страховою, посередницькою, наглядовою та іншою діяльністю на страховому ринку.
* * * * * * * * * * *
2. Розрізняють інституціональну, територіальну, галузеву й організаційну будову страхового ринку.
Інституціональна будова ґрунтується на розмежуванні форми власності, на якій створюється страховик. Вона може бути представлена акціонерними, корпоративними, взаємними, державними страховими компаніями.
У територіальному аспекті виділяють місцевий (регіональний), національний (внутрішній) та світовий (зовнішній) страхові ринки. Місцевий (регіональний) задовольняє страхові інтереси регіону, національний – інтереси держави, світовий – функціонує в межах світового господарства.
За галузевою будовою розрізняють ринки особистого, майнового страхування та страхування відповідальності.
Організаційна будова страхового ринку включає наступні елементи:
страховики або страхові компанії;
об'єднання страховиків (спілки, асоціації, пули та інші об'єднання), створені для координації діяльності та захисту інтересів страховиків, що до них входять. Вони не мають права займатися страховою діяльністю від свого імені (в Україні функціонують: Ліга страхових організацій України, Моторне (транспортне) страхове бюро України, Ядерний страховий пул, Морське страхове бюро України тощо);
товариства взаємного страхування – юридичні особи – страховики, створені з метою страхування ризиків товариства (в Україні на теперішній час не функціонують);
страхові посередники (страхові агенти та страхові брокери), через яких страховики здійснюють страхову діяльність. Закон України «Про страхування» (ст.14) визначає їх функції таким чином: страхові агенти – громадяни чи юридичні особи, які діють від імені й за дорученням страховика і виконують частину його страхової діяльності. Страхові агенти є представниками страховика та діють у його інтересах за комісійну винагороду на підставі договору із страховиком; страхові брокери – громадяни або юридичні особи, котрі зареєстровані в установленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності й здійснюють посередницьку діяльність на страховому ринку від свого імені на підставі доручень страхувальника чи страховика;
перестрахувальні компанії (перестраховики) – страховики, які не виконують прямих страхових операцій, а приймають у страхування ризики інших страховиків;
Уповноважений орган у справах нагляду за страховою діяльністю – (в Україні – Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України).
Внутрішня структура страхового ринку включає наступні елементи: страхові продукти; систему організації продажу страхових продуктів та формування попиту на них; систему тарифів; власну інфраструктуру страховика (агентства, філії, представництва); матеріальні, фінансові та трудові ресурси страховиків. Усі елементи внутрішньої системи страхового ринку взаємопов'язані та взаємодіють із зовнішнім середовищем, яке складається з елементів, якими страховики здатні управляти, та з тих, на котрі вони впливати не можуть, але повинні враховувати у своїй діяльності.
До складових зовнішнього середовища страхового ринку, на які страховик може впливати, доцільно віднести: попит на страхові продукти; конкуренцію; інфраструктуру страхового ринку (правове і нормативне забезпечення, інформаційну мережу, наукове обслуговування, систему організації професійної освіти, професійну етику й мову).
До складових зовнішнього середовища, на котрі страховик впливати не може, входять: чисельність населення, його вікова та статева структури; сезонні міграції населення; його купівельна спроможність.
Тобто, страховий ринок становить собою досить складне явище, має свою внутрішню структурну будову та зовнішнє оточення. Його внутрішня будова, з одного боку, представлена суб’єктами страхового ринку, з іншого – страховими продуктами, що реалізуються. Зовнішнє оточення представлено ланками фінансової системи держави та сферою міжнародних фінансів, зв’язок з якими визначається за напрямками руху грошових потоків.
Внутрішня структура страхового ринку за суб’єктами страхових відносин представлена трьома основними секторами:
уповноважений орган державного нагляду за страхуванням;
структурні елементи страхового ринку – страховики, страхувальники та об’єднання страховиків;
елементи інфраструктури – страхові та нестрахові посередники.
Отже, перший сектор представлений Департаментом фінансових установ та ринків Міністерства фінансів України.
Другий сектор представлений:
страховиками – страховими компаніями, перестраховиками у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю, державних страхових компаній;
страхувальниками – юридичними особами, фізичними особами, фізичними особами, що займаються підприємницькою діяльністю;
об’єднаннями страховиків – страхові бюро, страхові пули, товариства взаємного страхування, спілки, асоціації та інші об’єднання страховиків.
Третій сектор страхового ринку представлений елементами його інфраструктури, до складу якої входять:
прямі посередники – це фахові агенти, що діють від імені страхової компанії; страхові брокери, що діють від свого імені на підставі брокерської угоди з особою, яка має потребу у страхуванні як страхувальник; перестрахові брокери, що також діють від свого імені та на підставі брокерської угоди зі страховиком, який має потребу у перестрахуванні як перестрахувальник;
непрямі посередники – ті, що професійно оцінюють страхові ризики (андеррайтер, сюрвеєр) та ті, що оцінюють страхові збитки (аварійний комісар, аджастер, диспашер);
Андерайтер – діє від імені страховика та має право брати на страхування запропоновані ризики, визначати тарифні ставки та умови договорів страхування на основі норм страхового права.
Сюрвеєр – інспектор чи агент страховика, здійснює огляд майна, яке приймається на оцінку, визначає ймовірність реалізації страхового ризику.
Аварійний комісар – встановлює причини настання страхового випадку, характер та розмір збитків( як правило займається ДТП).
Аджастер – діє від імені страховика при вирішенні та врегулюванні заявлених претензій страхувальників.
Диспашер – спеціаліст у галузі морського права, який здійснює розрахунки при загальній аварії, розподіляє збитки між судном, вантажем та фрахтом; назначається судновласником.
нестрахові посередники – вони виконують роботу іншого напрямку: надають консультаційні, інформаційні, рекламні, кредитно-банківські, фінансові, аудиторські, нотаріальні, біржові та інші послуги.
Рис. 7. Учасники страхового ринку України
* * * * * * * * * * *
3. Організаційні форми страхової діяльності керуються Законом України “Про страхування”, а також нормативними актами, які відносяться до кожної з них.
Основними організаційними формами страхової діяльності є такі:
• державне страхування;
• акціонерне страхування;
• взаємне страхування;
• кооперативне страхування.
Державне страхування – це форма, при якій страховиком виступає державна організація. Воно може здійснюватися в умовах абсолютної монополії держави на здійснення всіх видів страхування або на окремі його види, або ж при відсутності будь-якої державної страхової монополії. Ця форма страхової діяльності існувала в Україні до моменту розпаду СРСР. Усі страхові операції здійснювалися через єдину державну організацію під назвою Укрдержстрах, який мав розгалужену систему місцевих управлінь та відділень. На сучасному етапі спостерігається тенденція розвитку державного страхування при відсутності будь-якої державної страхової монополії.
Акціонерне страхування – це організаційна форма страхової діяльності, при якій страховиками виступають акціонерні товариства, що формують свій статутний капітал шляхом випуску акцій. Ця форма страхування є найрозвинутішою в Україні.
Взаємне страхування – це така організаційна форма страхового захисту, при якій кожен страхувальник одночасно є членом страхового товариства, тобто це об’єднання страхувальників з метою забезпечення взаємодопомоги.
Кооперативне страхування – це організаційна форма страхової діяльності, яка за своїм змістом рівноцінна взаємному, тобто сферою діяльності кооперативних страхових закладів є майно та майнові інтереси в рамках кооперативної системи.
Страхова компанія – це юридична оформлена одиниця підприємницької діяльності, яка бере на себе зобов'язання страховика і має на це відповідну ліцензію.
Страховиками згідно із Законом України "Про страхування" визнаються фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з обмеженою відповідальністю, які отримали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності. Страхові організації можуть формувати свої відносини з іншими учасниками ринку на основі операцій перестрахування та співстрахування, а також мають можливість об'єднуватись у пули, асоціації та спілки для координації своїх дій, захисту своїх інтересів та здійснення спільних програм.
Тобто, страховик – це організація, яка згідно з отриманою ліцензією бере на себе за певну плату зобов’язання у разі настання страхового випадку відшкодування страхувальникові чи особам, яких він назвав, завданий страховим випадком збиток або виплатити страхову суму.
В Україні страховиками визнаються фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або ТзДВ, та одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності. В окремих випадках, встановлених законодавством України, страховиками визнаються державні організації. У такому разі використання у назві страховика слів «державна», «національна» дозволяється лише за умови, що єдиним власником такого страховика є держава.
«Компанія» і «товариство» – це різні речі. Товариства не створюються тоді, коли власником є виключно держава. Крім того, до компаній не включаються товариства взаємного страхування (їх мета – взаємодопомога своїх членів).
Страхові компанії класифікуються за такими ознаками:
1. За формою власності:
- державні;
- приватні (акціонерні).
2. За інституційною ознакою:
- акціонерні товариства;
- ТзДВ;
- ТзПВ;
- командитні;
- товариства взаємного страхування (централізація коштів пайових учасників).
3.За характером роботи:
- спеціалізовані;
- універсальні;
- перестрахувальні.
4. За територією обслуговування:
- місцеві;
- регіональні;
- національні;
- транснаціональні (їх в Україні нема).
5. За розміром статутного капіталу та іншими показниками:
- великі;
- середні;
- малі.
В Україні страхові компанії створюються переважно у формі АТ, серед яких основна частка припадає на ПрАТ. Це пов'язано з тим, що:
статус закритого товариства дає змогу контролювати поширення акцій серед певної категорії учасників;
процедура створення ПрАТ істотно спрощена, що дає змогу економити час і кошти.
В Україні порядок створення та діяльності страхових компаній регулюється як загальними законами (про підприємницьку діяльність, реєстрацію юридичних осіб, виконання грошово-валютних операцій, рух цінних паперів), так і законодавством, що стосується особливостей страхового профілю діяльності. При цьому ЗУ «Про страхування» визначає лише деякі особливості формування статутного фонду. Страховик повинен формувати статутний фонд виключно у грошовій формі. В окремих випадках дозволяється використовувати цінні папери, що випускаються державою, за їх номінальною вартістю, але не більше 25% загального розміру статутного фонду. Забороняється використовувати для формування статутного фонду:
векселі;
кошти страхових резервів;
кошти, одержані в кредит, позику та під заставу;
нематеріальні активи.
Підприємства, установи та організації не можуть стати страховиками шляхом внесення змін до статутних документів, якщо вони попередньо займалися іншим видом діяльності.
Процес утворення страхової компанії поділяється на два етапи: формування юридичної особи та надання їй статусу страховика. Страхова компанія є юридичною особою, має фірмову назву, зареєстрований фірмовий знак, печатку зі своєю назвою та фірмовим знаком.
Компанія набуває статус страховика тільки після внесення її до Державного реєстру та отримання ліцензії на право здійснення певних видів страхування. Страхова компанія набуває прав юридичної особи з моменту державної реєстрації. Для проведення страхування необхідно отримати ліцензію.
Установчими документами страхової компанії є:
заявка на реєстрацію;
протокол установчих зборів;
статут страхової компанії.
Для включення страхової компанії до Державного реєстру страховиків необхідно подати до органу нагляду за страховою діяльністю завірені копії вказаних установчих документів, а також підтвердження реєстрації компанії місцевою Радою народних депутатів. Для забезпечення надійності виконання зобов’язань страхової компанії вона повинна мати фінансові ресурси, які складаються із:
грошової частини сплаченого статутного фонду (мінімальний розмір статутного фонду страховика встановлюється в сумі, еквівалентній 100 тис. ЄВРО, а страховика з участю іноземного інвестора – 500 тис. ЄВРО);
гарантійного фонду страховика (до нього належать: спеціальні фонди, резервні фонди та сума нерозподіленого прибутку);
страхових резервів ;
вільних резервів (вільні резерви – це частка власних коштів страховика, які резервуються з метою довгострокового забезпечення платоспроможності страховика.
До страхових резервів відносять:
технічні резерви (до них відносять: резерв незароблених премій та резерв збитків);
резерви зі страхування життя, медичного страхування та обов’язкових видів страхування.
Страхові резерви повинні розміщуватись з урахуванням прибутковості та мають бути представлені такими активами:
грошові кошти на розрахунковому рахунку;
банківські вклади (депозити);
нерухоме майно;
цінні папери, що емітуються державою;
цінні папери, що передбачають одержання доходів;
довгострокові інвестиційні кредити;
готівка в касі в обсягах лімітів залишків каси, встановлених Національним банком України.
Акумульовані у страхові резерви премії деякий час є у розпорядженні страховика і можуть бути інвестовані з метою одержання додаткового доходу. Проте тимчасово вільні кошти (резерви), інвестовані страховиком, підлягають регулюванню, оскільки кошти страхових резервів є коштами страхувальників і мають бути повернені їм при настанні страхової події. Активи страховика, сформовані за рахунок страхових резервів, є гарантією виконання його зобов’язань і повинні розміщуватися з метою забезпечення ліквідності, диверсифікованості, надійності та прибутковості.
Під структурою компанії розуміють насамперед зв'язки, що існують між різними частинами організації для досягнення її мети. Структура страхової організації може охоплювати декілька рівнів управління. Організаційна структура передбачає поділ праці, створення спеціалізованих підрозділів, ієрархію посад, створення системи службових взаємовідносин між підрозділами і т.д.
Організаційна структура може будуватися за такими принципами:
лінійного підпорядкування – всі підрозділи підпорядковуються вищому керівництву, яке приймає рішення з усіх питань. Недолік – керівництво перевантажене розглядом дрібних питань, що приводить до втрати оперативності;
функціонального підпорядкування – передбачає делегування повноважень щодо прийняття рішень керівникам структурних підрозділів;
лінійно-штабного підпорядкування – передбачає створення консультаційних підрозділів, до яких, крім штатних працівників, залучають консультантів і експертів з вузів та інших установ. Фахівці готують пропозиції з найважливіших рішень роботи компанії і подають їх керівництву.
Багато страхових організацій мають розгалужену мережу філій, відділень, представництв.
Філія страховика – це відокремлений підрозділ, який не є юридичною особою, може мати власну назву, має відокремлений баланс та здійснює страхову діяльність за видами, на які страховик отримав ліцензії, і право на здійснення яких було надано філії загальними зборами учасників страховика. Таке право може бути надано повністю або з обмеженнями.
У світовій практиці відомі 3 системи організації страхових компаній з філіями:
Централізована система – передбачає прийняття всіх рішень на рівні центрального офісу (підписання полісів, здійснення розрахунків, пролонгування полісів, відшкодування збитків тощо). Філії – видача бланків, отримання і перевірка анкет на страхування, покриття збитків. Перевага: вимагає менш кваліфікованих фахівців, менші витрати на ведення справи. Недоліки: на прийняття рішення витрачається багато часу, малі перспективи для кар’єри.
2) Децентралізована система – більшість рішень приймаються у філії, але всі рішення узгоджуються з центральним офісом. Перевага: клієнти мають можливість оперативно отримати більше послуг; філія має більш кваліфікований персонал. Недолік: складно перестраховувати ризики.
3) Регіональна система – серед філій виокремлюються головні для даного регіону. Це компромісний варіант, де враховують переваги і недоліки централізованої і децентралізованої систем.
Представництво страховика – відокремлений підрозділ, який не є юридичною особою, не має права безпосередньо продавати страхові поліси, а також здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність. Основні завдання: збір інформації, реклама, пошук клієнтів у даному регіоні або країні, виконання репрезентативних функцій, надання консультацій.
Агентства – підрозділи, які мають право виконувати всі функції представництва, а також здійснювати операції з укладання й обслуговування договорів.
Про створення чи ліквідацію філій і представництв страхова компанія повинна у 10-денний термін проінформувати Міністерство фінансів України.
Особливою формою організації страховиків є товариства взаємного страхування – некомерційні організації, що створені з метою забезпечення страховим захистом майнових інтересів її членів.
Особливою формою діяльності на страховому ринку є операції перестрахування, проведення яких входить до компетенції перестрахових компаній. Перестрахові компанії (перестраховики) – організації, які не виконують прямих страхових операцій, а беруть у перестрахування ризики інших страховиків і можуть передавати частину з них в ретроцесію.
Серед всієї сукупності страхових організацій прийнято виділяти також кептивні страхові компанії. Кептивні страхові організації – це страховики, створені потужними фінансово-промисловими групами, перш за все з метою обслуговування їх потреб у страхуванні. Такі компанії дають змогу великим власникам не випускати з поля зору кошти, призначені для страхування їхніх майнових інтересів.
Страховики можуть утворювати спілки, асоціації та інші об'єднання для координації своєї діяльності, захисту інтересів своїх членів і здійснення спільних програм, якщо їх утворення не суперечить законодавству України. Об'єднання страховиків діють на підставі статутів та набувають прав юридичної особи після державної реєстрації.
Сьогодні в Україні створені й функціонують такі об'єднання страховиків: Ліга страхових організацій України; Авіаційне страхове бюро; Моторне (транспортне) страхове бюро; Морське страхове бюро; Національний ядерний страховий пул та ін.
Як добровільне об'єднання страховиків Ліга страхових організацій України здійснює:
захист прав та інтересів учасників ринку страхових послуг, що є членами Ліги;
сприяння формуванню й удосконаленню правової бази страхової діяльності;
позитивний вплив на підвищення кваліфікації та професіоналізму керівників і спеціалістів - учасників ринку страхових послуг;
ознайомлення громадськості з діяльністю учасників ринку страхових послуг та їх роллю в економічному житті України;
сприяння реалізації антимонопольного законодавства у сфері страхової діяльності;
утвердження взаємної довіри, надійності, порядності та ділового партнерства у взаємовідносинах між учасниками ринку страхових послуг і їх споживачами.
* * * * * * * * * * *
4. Правові відносини між страховиками та страхувальниками регулюються за допомогою договору страхування. Згідно із чинним законодавством договір страхування є основним юридичним (нормативно-правовим) документом, який регулює відносини між сторонами і являє собою письмову угоду страховика і страхувальника, спрямовану на встановлення, зміну або розірвання між ними правових зв'язків (прав та обов'язків).
Договір страхування може трактуватися і як угода двох або кількох осіб, яка спрямована на встановлення, зміну або розірвання між ними правових зв'язків (прав і обов'язків). Такий договір виконує дві основні функції. По-перше, це – юридичний факт, з яким норми права пов'язують виникнення (а також зміни і припинення) зобов'язань. Відповідні зобов'язання, оскільки вони виникають на підставі договору, називаються договірними. Кожне зобов'язання відбиває певні правовідносини. Це означає, що договір як угода сторін є юридичним фактом, на підставі якого виникають договірні зобов'язання і правові відносини. По-друге, оскільки сторони договору не лише встановлюють між собою правовий зв'язок, а й тією чи іншою мірою визначають його зміст, то договір є ще й засобом регулювання відносин, формування умов, на яких будується правовий зв'язок його учасників.
Згідно із Законом України "Про страхування" договір страхування є письмовою угодою між страховиком і страхувальником, за якою страховик бере на себе зобов'язання в разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату або відшкодувати збиток у межах страхової суми страхувальникові чи іншій особі, на користь якої укладено договір страхування (надати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені терміни та виконувати інші умови договору.
Основними елементами договору страхування є:
об'єкт страхування;
використання системи страхування;
страхова сума;
страховий тариф за узгодженням сторін;
розмір страхової премії;
термін (строк) страхування;
порядок змін та припинення дії договору страхування;
права, обов'язки та відповідальність сторін договору.
При складанні договору страхування страховикам необхідно керуватися положеннями ст. 16 Закону України «Про страхування», де чітко визначені:
♦ дефініції договору страхування;
♦ необхідні реквізити та обов'язкова інформація;
♦ обов'язки страховика;
♦ обов'язки страхувальника;
♦ порядок виплати страхових сум;
♦ умови відмови у виплаті страховиком відшкодувань тощо.
Особливість договорів страхування полягає в тому, що вони формально є двосторонніми, а в силу їх умов – по суті, тристоронніми і навіть в окремих випадках, багатосторонніми. Так, за договором особистого страхування вигодонабувачами (одержувачами страхової виплати) можуть виступати: страхувальник чи застрахована особа, або після смерті страхувальника чи застрахованої особи інший одержувач, або законні спадкоємці зазначених осіб. Крім того, умови страхування дітей передбачають двох і більше страхувальників. Крім цього, договір страхування може бути укладений не тільки з власником але й з користувачем майна, наприклад, договір страхування автомобіля, яким користується особа, що має доручення від власника, або інвалід, який одержав автомобіль в користування від держави.
Особливістю договірних страхових зобов'язань є також те, що, оплачуючи страхову послугу, страхувальник втрачає право власності на внесені страхові платежі, тобто право володіння, користування і розпорядження своїми грошима. Ці платежі надходять до страхового фонду і перерозподіляються на користь тих страхувальників, які постраждали від страхового випадку. Якщо ж конкретний страхувальник у період страхування не постраждав, то його страхові внески є безповоротною платою за ризик. Виняток становить тільки страхування на дожиття. При страхуванні на дожиття страхувальник за своїм договором страхування індивідуально накопичує резерв внесків, який до кінця терміну страхування досягає розміру сплачуваної йому страхової суми. В період дії договору він може, припинивши сплату внесків, одержати суму, що накопичилася у вигляді викупної суми. Тим самим, втрачаючи на час страхування право володіння і користування відповідною частиною своїх грошей, він зберігає право розпорядження ними.
Найважливішою умовою страхових відносин є те, що і страховик, і страхувальник повинні мати правоздатність і дієздатність для вступу в такі правові відносини: зокрема, страховик в силу свого статуту і відповідної ліцензії – на страхову діяльність, а страхувальник – фізична особа має бути дієздатною для оформлення договору страхування за своїм цивільним статусом і віком. Крім того, страхувальнику необхідно мати достатнє, стале джерело прибутку для сплати страхових внесків.
Невідповідність договору страхування вимогам закону тягне за собою визнання такого договору страхування недійсним. При цьому недійсним він вважається з моменту його укладення. Наслідком визнання договору страхування недійсним є обов'язок кожної із сторін відшкодувати іншій все отримане за договором страхування.
Отже, продаж страхових послуг здійснюється шляхом укладення договорів страхування. Договори страхування укладаються відповідно до правил страхування. Правила страхування розробляються страховиком для кожного виду страхування окремо і підлягають затвердженню органами нагляду за страховою діяльністю при видачі ліцензії на право здійснення відповідного виду страхування.
Для укладення договору страхування страхувальник подає страховику заяву за формою, встановленою ним. При укладенні договору страхування страховик має право попросити у страхувальника баланс або довідку про фінансовій стан, підтверджені аудиторською фірмою. Договір страхування переважно набуває чинності з моменту внесення першого страхового платежу.
Зміст договору як юридичного факту визначається сукупністю його умов. Визначення змісту договору має велике практичне значення, оскільки від цього залежать особливості виникнення прав і обов'язків, можливість належного виконання зобов'язань.
Як передбачено цивільним законодавством, договір вважається укладеним, якщо між: сторонами в належній формі досягнуто угоди за всіма її істотними умовами. Істотними є умови про предмет договору, умови, які законодавством визнані суттєвими або необхідними для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.
Отже, під істотними умовами договору розуміємо умови (пункти), передбачені як обов'язкові норми права, що регулюють конкретні договірні відносини. До таких умов договору страхування, крім предмета страхування і розміру страхового внеску (премії), належить умова, що стосується страхового випадку. Події, визначені як страхові випадки, що тягнуть за собою виплату страхових сум, мають бути чітко зафіксовані в договорі й погоджені сторонами.
Нині на практиці застосовуються розроблені страховими організаціями (компаніями) умови (правила) з різних видів особистого і майнового страхування, що відбивають діловий імідж і фінансово-підприємницькі можливості страхувальників. Цими умовами і правилами часто визначається весь комплекс істотних (та інших) умов, які становлять зміст страхового договору. Угода сторін зводиться, по суті, до прийняття умов договору або до відмови від укладення договору страхування на запропонованих страховиком умовах і конкретизації окремих пунктів (розмір страхової суми, строк і т. ін.) в індивідуальних договорах страхування.
Факт укладання договору страхування може посвідчуватись страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), що є формою договору страхування. Страховий поліс – це документ, який видається страхувальнику і безпосередньо засвідчує факт страхування за договором та містить зобов'язання страховика виплатити страхувальнику в разі настання страхового випадку суму коштів у межах визначеного умовами договору обсягу (страхове відшкодування). Правове значення страхового полісу полягає в тому, що він є доказом укладання, фактичного існування страхового договору. На ринку страхових послуг поширюється «продаж страхових полісів», в яких усі умови страхового договору передбачені в односторонньому порядку страховиком. Придбавши такий поліс, страхувальник «погоджується» із запропонованими умовами.
Проте хоча визначальною ознакою договору є угода сторін, для деяких цивільно-правових договорів самої лише такої угоди замало. Потрібно виконати ще певні дії, наприклад передати речі, гроші, сплатити внески, після чого договір вважається укладеним. Такі договори іменуються реальними (на відміну від консенсуальних). До них належить договір страхування, який набирає чинності з моменту сплати страховиком першого страхового внеску (якщо договором або законом не передбачено інше). Договори страхування укладаються за правилами страхування. Факт укладення договору страхування може засвідчуватися страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), що є формою договору страхування.
Правове значення страхового полісу (свідоцтва) полягає в тому, що він поєднує в собі функції документа, який згідно з вимогами законодавства надає договору письмової форми, засвідчує згоду страхувальника на пропозицію страховика укласти договір і є доказом укладення страхового договору. Отже, законодавство тлумачить страховий поліс лише як можливий доказ факту укладення договору страхування, до того ж із доданням правил страхування.
Якщо згідно із законодавством або угодою сторін договір має бути укладений у письмовій формі, то він може бути укладений складанням одного документа, підписаного сторонами, обміну листами, телетайпограмами і т. ін., а також підписаний стороною, яка їх надсилає.
Законодавство передбачає, що для укладання договору страхувальник подає страховикові письмову заяву встановленої форми або іншим способом повідомляє про свій намір укласти договір страхування.
Для письмового визнання договору страхування необхідна не тільки письмова заява страхувальника, а й письмова згода страхової організації на укладання такого договору, підтвердженням якої є страхове свідоцтво (страховий поліс), видане страховиком.
“СТРАХОВИЙ СЛОВНИЧОК”
Агент страховий – фізична або юридична особа, яка діє від імені страховика і в межах наданих ним повноважень.
Акціонерна страхова компанія – організаційно-правова форма страховика, заснована шляхом продажу акцій.
Акціонерне товариство – господарське товариство, статутний капітал якого поділено на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями.
Асортимент страхового ринку – набір видів страхових послуг, що пропонуються страхувальникам в межах конкретної території (країни, регіону).
Брокер страховий – юридична або фізична особа, що має дозвіл виступати посередником між страховиком і страхувальником і здійснює посередницьку діяльність на страховому ринку від свого імені.
Власна інфраструктура страховика – сукупність відокремлених структурних підрозділів страховика (офіси, агентства, філії, представництва) та канали комерційного зв'язку.
Кептивні страховики – страхові компанії, що створюються промисловими, торговельними, банківськими та іншими структурами з метою задоволення їх потреб у страхових послугах.
Командитне товариство – об'єднання кількох осіб для здійснення підприємницької діяльності, в якій одні учасники (повні члени) несуть відповідальність згідно із зобов'язаннями товариства як своїм вкладом, так і усім своїм майном, а інші (командисти або вкладники) відповідають тільки своїм вкладом.
Комісія страхова – грошова винагорода, яка виплачується страховиком страховому посередникові відповідно до угоди.
Кон'юнктура страхового ринку – система факторів, що характеризують поточний стан попиту, пропозиції, цін на страхові послуги та рівня конкуренції .
Ліга страхових організацій України – некомерційне об'єднання страховиків з метою захисту їх інтересів у владних структурах, сприяння розвитку страхового законодавства, підвищення кваліфікації персоналу та інформаційного забезпечення страховиків, налагодження співпраці з відповідними об'єднаннями інших держав (заснована в Україні в 1992 р.).
Міжнародна асоціація по страхуванню кредитів – об'єднання страховиків, що здійснюють страхування короткострокових експортних кредитів (від 3 місяців до 1 року), створене з метою вивчення актуальних питань страхування кредитів, захисту інтересів членів асоціації, установлення взаємовідносин між ними (заснована у Цюріху в 1946р.).
Міжнародна спілка авіаційних страховиків – об'єднання страховиків, що проводять операції по страхуванню літаків, вантажів, екіпажу і пасажирів, а також цивільної відповідальності, пов'язаною з експлуатацією засобів авіатранспорту (заснована у 1934 р. в Лондоні).
Міжнародна спілка морського страхування – об'єднання асоціацій страховиків, що проводять операції по страхуванню морських суден, вантажів і фрахту, створене з метою захисту їх інтересів (заснована у 1874 р. в Німеччині).
Моторне (транспортне) страхове бюро України – форма об'єднання страховиків, що здійснюють обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників автотранспортних засобів з метою координації їх діяльності при здійсненні страхування в Україні та за її межами.
Ноу-хау страхових послуг – сукупність технічних, технологічних та комерційних нововведень страховика щодо виробництва та реалізації страхових послуг, але не запатентованих ним.
Об'єднання страховиків – спілки, асоціації, бюро, пули, створені страховиками з метою координації своєї діяльності, захисту інтересів своїх членів і здійснення спільних програм.
Попит на страховому ринку – сума коштів, яку потенційні страхувальники готові витратити на задоволення своїх потреб у захисті майнових інтересів, пов'язаних з їхнім життям, здоров'ям, майном та відповідальністю з метою убезпечення від можливих збитків при даних цінах на страхові послуги.
Посередник страховий – страховий брокер або агент, через якого укладається договір страхування і вирішуються окремі питання щодо врегулювання претензій страхувальника.
Пропозиція на страховому ринку – діяльність страховиків щодо розроблення та реалізації страхових послуг, які здатні задовольнити потреби в страховому захисті потенційних страхувальників та відповідають їх купівельній спроможності.
Страхова послуга – специфічний товар на страховому ринку, що реалізується страховиком на договірній основі за авансовані кошти страхувальника з метою отримання прибутку та задоволення потреб страхувальника щодо захисту його економічних інтересів від наслідків раптових несприятливих подій (страхових випадків).
Страховий маркетинг – 1) система взаємодіючих видів діяльності страховика, спрямована на планування, визначення ціни, рекламування та реалізацію страхових послуг; 2) діяльність страховика, що спрямовує рух страхових послуг від страховика до страхувальника.
Страховий менеджмент – система управління у сфері страхової діяльності.
Страховий продукт – результат діяльності страхової компанії з метою задоволення потреб страхувальників й отримання прибутку. С. п. є товаром (страховою послугою), коли стає об'єктом продажу на ринку.
Страховий ринок – 1) економічний простір, в якому взаємодіють страхувальники, страховики, страхові посередники та організації страхової інфраструктури (об'єднання страховиків, консалтингові фірми, навчальні центри); 2) частина фінансового ринку, сфера грошових відносин, де об'єктом купівлі-продажу є специфічний товар – страхова послуга, формується попит і пропозиція на неї; 3) форма взаємозв'язку між учасниками страхових правовідносин (страхувальниками, страховиками та страховими посередниками).
Страхові операції – сукупність видів діяльності страховика, пов'язаних зі здійсненням конкретних видів страхування.
Товариства взаємного страхування – 1) юридичні особи – страховики, створені з метою страхування ризиків товариства; 2) форма організації страховика на основі централізації коштів за допомогою пайової участі його учасників, які одночасно виступають як страховиком, так і страхувальниками.
Товариство з додатковою відповідальністю – один з видів господарських товариств, статутний капітал якого поділений на частки, визначені статутними документами. Учасники відповідають за його зобов'язаннями своїми внесками в статутний фонд, а у випадку недостатності цих коштів – додатково майном.
Товариство з повною відповідальністю – об'єднання кількох осіб, які особисто беруть участь у справах товариства, і кожен з них несе повну відповідальність згідно з зобов'язаннями товариства не тільки вкладеним капіталом, а й усім своїм майном.