Етапи управління ризиком у страхуванні

№ з/п	Етап	Характеристика
1.	Ідентифікація ризиків	Вивчення ситуації ризику (зовнішніх та внутрішніх причин ризику, спостережень, свідчень, документів, контрольних перевірок)
2.	Аналіз і оцінка ризиків	Кількісна оцінка за допомогою актуарних розрахунків (максимальна величина збитку, який може виникнути при певному ризику; ймовірність настання події, яка може призвести до максимального збитку)
3.	Контроль за ризиком	— уникнення ризику; — мінімізація ризику; — локалізація ризику; — поділ ризику

І. Ідентифікація ризиків (встановлення ризику) – це систематичне виявлення джерел ризику, визначення факторів ризику, їхньої класифікації та попередньої оцінки значущості кожного з цих факторів. Для ідентифікації страхового ризику спочатку необхідно визначити такі його компоненти, як об'єкт страхування та страховий випадок.

Найбільш ускладнений процес ідентифікації ризиків у майновому страхуванні, що зумовлено значною різноманітністю об'єктів страхування та переліком ризиків, під які можуть підпадати ці об'єкти.

Страхова компанія веде відповідний статистичний облік та обробку зібраної інформації, на основі якої визначає всі ризикові обставини, що характеризують параметри ризику. Результатом є прийняття рішення, до якої ризикової групи варто віднести той чи інший об'єкт. Середня величина ризикових обставин – це середній ризиковий тип групи, яка використовується як міра порівняння.

ІІ. Аналіз ризику – це комплексна діагностика ризиків за допомогою різних методів: емпіричного, статистичного, спостереження, документального обліку та ін. Він дозволяє визначити потенційний вплив ризику на об'єкт страхування, а також теоретичну ймовірність того, що небезпека реалізується. Оцінка ризиків здійснюється за допомогою актуарних розрахунків, які передбачають застосування статистичних і математичних методів.

Розглянемо методи оцінки ризику, серед яких виділяють три основних:

1) метод середніх величин. Полягає у тому, що окремі ризикові групи поділяють на декілька підгруп, щоб створити аналітичну базу для визначення ризику за ризиковими ознаками (до них належать: балансова вартість об'єкта страхування, підсумкові виробничі потужності, характер технологічного циклу тощо);

2) метод відсотків. При використанні методу відсотків береться до уваги, що він виражає собою сукупність знижок і надбавок (відхилень) до тієї аналітичної бази, яка зумовлена можливими позитивними й негативними відхиленнями від середнього ризикового типу. Ці відхилення виражаються у відсотках від середнього типу ризику.

3) метод індивідуальних оцінок. Використовується тільки тоді, коли ризик не можна порівняти з відомим середнім типом ризиків. Страховик здійснює довільну оцінку, що випливає з його професійної підготовки, досвіду та суб'єктивного погляду.

ІІІ. Контроль за ризиком – призначений для часткового або повного усунення ризиків при оптимальному співвідношенні різних способів: усунення ризику, зменшення, локалізації або поділу. Ризик можна контролювати ще до самої події.

ІV. Фінансування ризику (покриття негативних наслідків ризиків фінансовими засобами може здійснюватися у двох формах: самострахування та передача ризику професійним страховикам) проводиться за рахунок створення страхових фондів, що формуються для здійснення виплат при настанні страхових випадків. Наслідки останніх виступають як знищення або часткове пошкодження об'єкта страхування. Через це головним завданням страхової компанії є сформувати страховий фонд, який був би достатнім для виплати страхових сум і страхового відшкодування.

“СТРАХОВИЙ СЛОВНИЧОК”

Аварійний комісар – фахівець, який за дорученням страховика визначає причину, характер і розмір збитків та видає аварійний сертифікат.

Аварійний сертифікат – документ, що видається страхувальникові аварійним комісаром, агентом або іншим уповноваженим представником страховика на підставі наслідків огляду пошкодженого об'єкта.

Актуарій – офіційно уповноважена особа (фахівець), яка за допомогою методів математичної статистики розраховує страхові тарифи й несе відповідальність за достатній для виконання зобов'язань страховика обсяг страхового фонду.

Актуарні розрахунки – система математичних і статистичних методів розрахунку страхових тарифів.

Андеррайтер – висококваліфікований фахівець страховика, уповноважений розглядати пропозиції з прийняття ризиків на страхування, оцінює ризики, визначає ставки страхових премій та оформляє страхові поліси.

Антропогенні ризики – ризики, що виникають лише як наслідок різноманітної господарської та науково-технічної діяльності людей.

Брутто-премія – загальна сума страхових внесків, визначена на основі страхової суми і брутто-ставки.

Брутто-ставка – страховий тариф, сума визначеної нетто-премії і навантаження.

Великі ризики – ризики, які завдають менш відчутну економічну шкоду, але є можливість їх передбачити та визначити спричинені ними потенційні збитки.

Катастрофічні (масові) ризики – ризики, спричинені руйнівною дією природи або господарською діяльністю людини, які зумовлюють численні майнові збитки у особливо великих розмірах та людські жертви.

Котирування – визначення страховиком ставки премії, за якою він готовий застрахувати ризик.

Ліквідація збитків – комплекс робіт з визначення і виплати страхового відшкодування.

Майнові ризики – ризики, що стосуються майна та майнових інтересів страхувальників.

Навантаження – частина брутто-ставки, яка призначена для забезпечення фінансування витрат страховика на ведення справи та отримання ним планового прибутку від проведення страхових операцій.

Нетто-премія – брутто-премія за вирахуванням навантаження.

Нетто-ставка – частина страхового тарифу, що забезпечує можливість страховика відшкодувати збитки за видами ризикового страхування та здійснити виплати зі страхування життя шляхом формування страхових резервів.

Носій ризику – суб'єкт, який бере на себе тягар наслідків ризику.

Особисті ризики – ризики, що стосуються життя, здоров'я, працездатності застрахованої особи.

Природні ризики – ризики, що цілком виникають за випадкових причин та як внаслідок стихійних явищ.

Ризик страховий – ймовірна подія чи сукупність подій, на випадок яких здійснюється страхування.

Ризикова премія – частина страхової премії, яку страховик призначає для створення необхідного резерву з метою виплати страхового відшкодування.

Ризик-менеджмент – систематичне дослідження ризиків, що становлять загрозу для людей, майна й інтересів діяльності з метою вжиття заходів, спрямованих на вирішення проблеми ризиків. Р.м. охоплює аналіз ступеню захищеності від ризику, опрацювання варіантів контролю за розвитком ризику, вжиття заходів щодо запобігання або зменшення ризику.

Самострахування – ризик, який знаходиться на відповідальності страхувальника.

Спекулятивні ризики – ризики, що зумовлюють не тільки можливість збитків, але й отримання доходів, за такими ризиками страховий захист не надається.

Сюрвейєр – фахівець страховика (професійний оцінювач ризиків), який здійснює огляд об'єкта з метою оцінювання ризиків та прийняття рішення про укладання договору страхування.

Тарифи страхові – ставки страхових платежів з одиниці страхової суми за певний період. С.т. складається із нетто-ставки і навантаження, а їх сума дорівнює брутто-ставці.

Чисті ризики – ризики, наслідком впливу яких не може бути отримання прибутку, тобто матеріальне становище страхувальника або погіршується, або залишається незмінним.