Нереальний вид (Modus (casus) irrealis)

При нереальному виді головне і підрядне речення вказують на дію неможливу, нереальну для здійснення тепер або у минулому.

Об’єкт (підмет) вказує на умову суб’єктивну, неможливу, нереальну для здійснення в теперішньому чи минулому часі.

Як у протасис, так і в аподозис вживаються часи умовного способу:

a) imperfectum coniunctivi;

б) plusquamperfectum coniunctivi.

Imperfectum coniunctivi виражає дію неможливу, нереальну тепер. Він означає тривалу чи повторювану дію, протилежну дійсності у теперішньому часі, тобто вживається тоді, коли справжня дія була би виражена через praesens indicativi.

Іноді imperfectum coniunctivi означає дію, протилежну дійсності у минулому часі, але тривалу чи повторювальну, тобто вживається там, де справжня умова була би виражена через imperfectum indicativi. Imperfectum coniunctivi перекладається умовним способом недоконаного виду.

Plusquamperfectum coniunctivi виражає неможливу, нереальну, недійсну дію в минулому.

Як у протасисі, так і в аподозисі plusquamperfectum coniunctivi означає минулу дію недоконаного або доконаного виду, протилежну дійсності минулого часу, тобто, вживається там, де би справжня умова була виражена через perfectum чи plusquamperfectum indicativi.

У нереальному виді можливе вживання imperfectum coniunctivi у головному реченні і plusquamperfectum coniunctivi у підрядному.

Схема:

1. Si id crederes, errarеs. – Якщо б ти повірив в це (тепер), ти б помилився.

2. Si id credidisses, erravisses. – Якщо би ти в це був повірив (тоді), то ти б помилився. (А насправді, ти в це не повірив і тому не помилився).

Приклади:

1. Pluribus verbis ad te scriberem, si res verba desideraret ac non pro se ipsa loqueretur. – Я б написав тобі багато слів, якщо б сама справа вимагала слів і не говорила сама за себе.

2. Si tacuisses, philosophus mansisses. – Якщо б ти промовчав, то залишився б філософом.

3. Plures cecidissent, ni nox proelio intervenisset. – Багато б загинуло, якщо б ніч не перервала битву.

Означальні речення

Підрядні речення, які характеризують іменник або інші частини мови в ролі іменника в головному реченні вводяться відносними займенниками і прислівниками. Такі речення називаються відносними за способом підпорядкування головному реченню, або означальними за їх семантичною функцією. Вони діляться на три види:

1. Чисто означальні речення;

2. Узагальнено-означальні речення;

3. Обставинно-означальні речення. Чисто означальні речення

Чисто означальні речення виступають означенням до будь-якого слова у головному реченні. Вони вводяться відносними займенниками: qui, quae, quod – який, а, е, qualis, е – який, а, е, quantus, a, um – який великий, а, е та прислівниками quot – скільки, ubi – де, unde – звідки, quo – куди, qua – яким чином, ut – як, quomodo – яким чином і т.п. і з’єднуються з індикативом. У головному реченні ставиться відповідний вказівний займенник або прислівник.

1. Semper potentior lex est, quae vetat, quam, quae permittit. – Завжди сильнішим є той закон, який забороняє, ніж той, який дозволяє.

2. Caesar Helvetios oppida vicosque, quos incenderant, restituere iussit. – Цезар наказав гельветам відновити міста і села, які вони спалили.

В означальних реченнях може вживатися імператив або кон’юнктив як у незалежному реченні. У таких випадках між головним і підрядним реченнями існує тільки зовнішній зв’язок, а за значенням вони є самостійними висловлюваннями.

Quid enim viderunt? Hoc, quod, nunc vos, quaeso, perspicite. – Що вони побачили? А ось це, що ви тепер, будь ласка, розгляньте.