Підрядні речення причини

Підрядні речення причини вказують на причину, без якої дія голов-ного речення є не можливою. Вони вводяться сполучниками cum causale (причинове), quod, quia, quoniam – тому що, так як. У голов-ному реченні на причину можуть вказувати такі слова: propterea, ideo, idcirco, ob eam causam – тому, через те, з тієї причини.

1. У підрядних реченнях зі сполучником cum causale вживається кон’юнктив згідно consecutio temporum.

2. У підрядних причинових реченнях зі сполучниками quod, quia, quoniam – тому що, так як вживається як індикатив, так і кон’юнк-тив.

Індикатив виступає тоді, коли причина виступає з уст самого автора, вона реальна, дійсно існуюча, власна:

1. Helvetii reliquos Gallos virtute praecedunt, quod fere cotidianis proeliis cum Germanis contendunt. – Гельвети перевищують решту галлів мужністю, тому що майже щодня б’ються з германцями.

2. Quia natura mutari non potest, idcirco verae amicitiae sempiter-nae sunt. – Тому що природа не може змінюватися, через це справжня дружба вічна.

3. Vos, Quirites, quoniam iam est nox, in vestra tecta discedite! – Ви, квірити, розходіться по своїх домівках, так як вже ніч!

Кон’юнктив згідно consecutio temporum виступає тоді, коли автор називає причину не від свого імені, а від іншої особи, про яку він згадує або має на увазі. Причина – чужа, не власна, не має значення чи правдива, чи фальшива, чи є такою, з якою погоджуються, чи не погоджуються:

1. Plato “escam malorum” appellat voluntatem, quod ea videlicet ho-mines capiantur, ut pisces. – Платон називає бажання „їжею зла”, тому що ним, очевидно, захоплюються люди як риби.

2. Nunc mea mater irata est mihi, quia non redierim domum ad eam. – Тепер моя мати сердиться на мене, так як я не повернувся до неї додому.

Підрядні допустові речення

Підрядні допустові речення містять у собі твердження, припущення, всупереч якому відбувається дія головного речення. Вони вводяться сполучниками cum concessivum (допустове), quamquam (quanquam), quamvis, licet, ut, ne – хоч, хоч би, хоч не, як би не, навіть якщо, нехай. У головному реченні цим сполучникам часто відповідають слова tamen, attamen, at, certe, nihilo minus – однак, але, проте, все таки.

1. У підрядних допустових реченнях з cum concessivum вживається кон’юнктив відповідно до consecutio temporum.

2. У підрядних допустових реченнях зі сполучником quamquam – хоч вживається індикатив:

Quamquam omnis virtus nos ad se allicit, tamen iustitia et liberalitas id maxime officit. – Хоч всяка доброчесність приваблює нас до себе, однак, найбільше це робить справедливість і щедрість.

3. У підрядних допустових реченнях зі сполучникам quamvis – хоч, хоч би виступає кон’юнктив відповідно до consecutio temporum, оскільки в реченні міститься суб’єктивна оцінка автора:

1. Quamvis hoc turpe sit, tamen, quoniam expedit, faciam. – Хоч це є ганебним, однак, виконаю, тому що воно вигідне.

2. Illa, quamvis ridicula essent, sicut erant, mihi risum non moverunt. – Все те, хоч було смішним, а так і було, не викликало в мене сміху.

4. У підрядних допустових реченнях зі сполучниками licet – хай, нехай, ut – хоч, хоч би, ne – хоч не, як би не вживається кон’юнктив: рraesens coniunctivi або perfectum coniunctivi (coniunctivus concessivus):

1. Fremant omnes licet, dicam, quod sentio. – Хай усі шумлять, я ска-жу, що думаю.

2. Miser est, qui se non beatissimum iudicat, licet imperet mundo (Се-нека). – Нещасним є той, який не вважає себе найщасливішим, хай він і править світом.

3. Ut desint vires, tamen est laudanda voluntas. – Хоч бракує сил, од-нак треба хвалити бажання.

4. Ne sit sane summum malum dolor, malum certe est. – Хоч і біль звісно не є найбільшим злом, але без сумніву є злом.