Види інфінітивів

У синтаксичних зворотах для позначення часових відношень вживаються шість видів інфінітивів (три – для активного стану і три – для пасивного):

1) Infinitivus praesentis activi et passivi (інфінітив теперішнього часу активного і пасивного стану);

2) Infinitivus perfecti activi et passivi (інфінітив минулого часу активного і пасивного стану);

3) Infinitivus futuri activi et passivi (інфінітив майбутнього часу активного і пасивного стану);

Інфінітив теперішнього часу виражає одночасну дію з дією ос-новного дієслова, інфінітив минулого – попередню, інфінітив май-бутнього – майбутню.

Таблиця видів інфінітивів:

Стан	Infinitivus praesentis	Infinitivus perfecti	Infinitivus futuri
Аctivum	I lauda-re	I laudav-isse	I laudaturus, a, um esse
	II doce-re	II docu-isse	II docturus, a, um esse
	III leg-ere	III leg-isse	III lecturus, a, um esse
	IV audi-re	IV audiv-isse	IV auditurus, a, um esse
Спосіб творення	Основа інфекта + -re (I, II, IV), + -ere (III)	Основа перфекта + -isse	Participium futuri activi + esse
Passivum	I lauda-ri	I laudatus, a, um esse	I laudatum iri
	II doce-ri	II doctus, a, um esse	II doctum iri
	III leg-i	III lectus, a, um esse	III lectum iri
	IV audi-ri	IV auditus, a, um esse	IV auditum iri
Спосіб творення	Основа інфекта + -ri (I, II, IV), + -i (III)	Participium perfecti passivi + esse	Supinum + iri

Iri - infinitivus praesentis passivi від дієслова eo, ii, itum, ire – йти.

Знахідний відмінок з інфінітивом

(Accusativus cum infinitivo)

Інфінітивний зворот аccusativus cum infinitivo виступає поширеним додатком або підметом після дієслів і дієслівних сполучень зі значенням „говорити”, „повідомляти”, „відчувати”, „бажати” і т.д. Він складається з іменника, субстантивованого прикметника або займенника в аccusativus і дієслова в infinitivus. Аccusativus виступає в ролі логічного підмета, infinitivus – у ролі логічного присудка. Перекладається підрядними додатковими або з’ясувальними реченнями зі сполучником що (щоб, як), де аccusativus стає підметом, а infinitivus – присудком. У звороті вживаються всі види інфінітива. Іnfinitivus praesentis вказує на одночасну дію, іnfinitivus perfecti – на попередню, іnfinitivus futuri – на майбутню:

1. Magister videt (videbat, videbit) discipulos litteras scribere. (infinitivus praesentis) – Вчитель бачить (бачив, буде бачити), що учні пишуть букви. (дія одночасна).

2. Magister videt (videbat, videbit) discipulos litteras scripsisse. (infinitivus perfecti) – Вчитель бачить (бачив, буде бачити), що учні написали букви. (дія попередня).

3. Magister videt (videbat, videbit) discipulos litteras scripturos esse. (infinitivus futuri) – Вчитель бачить (бачив, буде бачити), що учні напишуть букви. (дія майбутня).

Примiтка.

1. Іменна частина присудка стоїть в аccusativus і узгоджується з логічним підметом в роді, числі та відмінку. 2. У звороті при одному інфінітиві буває два знахідних відмінки: аccusativus логічного підмета і аccusativus прямого додатка. Аccusativus логічного підмета перекладається називним відмінком, а аccusativus прямого додатка – знахідним: Scio puerum librum legere. – Знаю, що хлопець читає книжку.

Інфінітивний зворот аccusativus cum infinitivo є залежною синтаксичною конструкцією активного стану. Він залежить від окремих груп дієслів і безособових зворотів.

Аccusativus cum infinitivo у ролі поширеного додатка вживається після дієслів, що стосуються сфери духовної діяльності людини і мають значення:

1. думати, вважати (verba putandi): puto, avi, atum, are – вважати, cogito, avi, atum, are – думати, мислити, credo, didi, ditum, ere – вірити, scio, ivi, itum, ire – знати, spero, avi, atum, are – споді-ватися, iudico, avi, atum, are – думати, судити, censeo, ui, nsum, ere – вважати, оцінювати, intellego, lexi, lectum, ere – розуміти;

2. говорити, стверджувати (verba dicendi): dico, dixi, dictum, ere – говорити, promitto, misi, missum, ere – обіцяти, respondeo, ndi, nsum, ere – відповідати, trado, didi, ditum, ere – передавати, declaro, avi, atum, are – заявляти, nuntio, avi, atum, are – повідом-ляти, affirmo, avi, atum, are – стверджувати;

3. відчувати (verba sentiendi): sentio, sensi, sensum, ire – відчу-вати, audio, ivi, itum, ire – слухати, video, vidi, visum, ere – бачити, animadverto, verti, versum, ere – звертати увагу;

4. бажати, дозволяти, забороняти (verba studii et voluntatis): studeo, ere, studui – прагнути, cupio, ivi, itum, ere – бажати, volo, ve-lle, volui – хотіти, nolo, nolle, nolui – не хотіти, malo, malle, malui – веліти, iubeo, iussi, iussum, ere – наказувати, prohibeo, bui, bitum, ere – забороняти, veto, vetui, vetitum, are – забороняти, sino, sivi, si-tum, ere – дозволяти;

5. страдати, переживати, веселитися (verba affectuum): doleo, ui, ere – сумувати, страдати, gaudeo, gavisus sum, ere – радіти, весе-литися, laetor, atus sum, ari – веселитися, maereo, ui, ere – сумувати, тужити;

Аccusativus cum infinitivo у ролі поширеного підмета вживається після безособових дієслів і зворотів зі значенням „говорити”, „відчувати”: constat – відомо, notum est – відомо, interest – важливо, fama est – існує чутка, oportet – треба, apparet – очевидно, placet – подобається, decet – годиться, praestat – краще, necesse est – необхідно, proverbium est – існує прислів’я.

1. Iam antiqui putabant victoriam amare curam. – Вже античні люди вважали, що перемога любить турботу.

2. Romani tradunt multas urbes a Caesare expugnatas esse. – Римляни передають, що багато міст були завойовані Цезарем.

3. Audio sororem meam carmen cantare. – Я чую, що моя сестра співає пісню.

4. Belgae nolebant Germanos diutius in Gallia versari. – Бельґи не хотіли, щоб ґерманці довше перебували в Ґаллії.

5. Gaudeo te in Britanniam profectum non esse. – Я тішуся, що ти не відпривився у Британію.

6. Vetus proverbium est gladiatorem in arena consilium capere. – Існує старе прислів’я, що гладіатор приймає рішення на арені.