2.Суть та історичні особливості розвитку фінансової політики держави

Фінансова політика – це особлива сфера економічної діяльності держави, спрямована на мобілізацію фінансових ресурсів, їх раціональний розподіл між галузями і сферами економіки та використання для забезпечення виконання функцій держави.

Фінансова політика повинна враховувати потреби суспільного розвитку та реальні економічні і фінансові можливості держави, тому вона залежить від конкретних історичних умов і завдань, які стоять перед суспільством.

Основні теоретичні положення, що стосуються фінансів і фінансової політики сформулювали такі світові вчені, як А.Сміт, Д.Рікардо та Д. Кейнс.

Сутність концепції Сміта і Рікардо зводиться до невтручання держави в економіку та збереження вільної конкуренції.

Основна роль у регулюванні економічного життя суспільства відводилась ринковому механізму. Виходячи з цих принципів фінансова політика до кінця 20х рр. 20ст. була спрямована на обмеження державних витрат і податків та на забезпечення збалансованого бездефіцитного бюджету держави.

Видатки бюджету спрямовувались в основному на військові витрати, управління державою та обслуговування і погашення державного боргу.

Наступний етап розвитку фінансової політики – 30-40ві рр.20ст. У цей період завдання фінансової політики зводилися до послаблення кризи надвиробництва на економіку. Основні теоретичні засади такої політики базувались на Кейнсіанській теоретичній концепції, яка обгрунтовувала необхідність посилення ролі держави у розвитку економіки через втручання в регулювання циклічного розвитку відтворювального процесу.

Третій етап припадає на 70-ті рр. 20ст. У цей період особливості фінансової політики визначаються неокласичним напрямом економічної теорії. Неокласики запропонували розробку довгострокової стратегії фінансової політики, яка дала б можливість проводити стабільну фінансову політику.

На їх думку відсутність різких реакцій з боку держави на кожне циклічне зрушення – кращий спосіб не тільки пом’якшення самих коливань у довгостроковій перспективі, а й обмеження ролі держави у забезпеченні вільної ринкової системи.

У країнах колишнього СРСР фінансова політика формувалась під впливом марксистсько-ленінської теорії сутності та функцій соціалістичної держави і спирались на принцип фінансової централізації. Фінансова централізація передбачала зосередження переважної частини фінансових ресурсів у розпорядженні держави, а також монополію держави в ораганізації фінансових відносин.

3.Основні види та складові фінансової політики

Залежно від тривалості періоду та характеру завдань, що вирішуються, виділяють два основні види фінансової політики держави:

1)фінансова стратегія

2)фінансова тактика

Фінансова стратегія – довготривалий курс фінансової політики, спрямований на вирішення великомасштабних завдань в рамках економічної стратегії держави.

Фінансова тактика спрямована на розв’язання конкретних завдань в рамках фінансової стратегії.

Виділяють такі основні складові фінансової політики держави:

1)податкова політика – передбачає вилучення частини ВВП на загальнодержавні потреби, перерозподіляючи ці кошти через бюджет та інші централізовані фонди.

2)бюджетна політика – передбачає:

а)визначення джерел формування доходів державного та місцевих бюджетів;

б)визначення пріоритетних напрямів видатків бюджету;

в)визначення допустимих меж розбалансованості бюджету;

г)визначення джерела фінансування бюджетного дефіциту;

д)визначення принципів взаємовідносин між окремими ланками бюджетної системи.

3)грошово-кредитна політика передбачає:

а)забезпечення стабільності грошового обігу та національної грошової одиниці через регулювання емісії грошей, інфляції і курсу національної валюти;

б)забезпечення своєчасності розрахунків між суб’єктами господарювання через регламентацію і регулювання діяльності банківської системи;

в)управління діяльністю фінансового ринку.

4)міжнародна фінансова політика – передбачає управління фінансовими відносинами на міжнародному фінансовому ринку.

У складі податкової політики виділяють митну, а в складі грошово-кредитної – валютну політику.

Ці складові мають особливе значення, оскільки в особливий спосіб держава з їх допомогою захищає свої інтереси.