11. Садово-парково мистецтво малоросійських дворянських маєтків.

Садово-паркове мистецтво панського маєтку. Визначний російський дослідник Д. Лихачов слушно зауважував, що «сад — це спроба створення ідеального світу взаємодії людини з природою.Тому сад уявляється як в християнському світі, так і в мусульманському раєм на землі, Едемом» 1 , причому саме «садове мистецтво завжди було своєрідним поєднанням різних мистецтв — власне садівництва, архітектури, живопису та поезії» 2 . В усіх поміщицьких садибах одночасно з будівництвом нових палаців чи скромних будинків розбивались парки та фруктові сади. Дослідники зазна-чали, що «ліниві поміщики ніколи не лінувались, коли справа до-ходила до садів, і всі накази, які збереглися в «домових конторах», показують, як Румянцев, Розумовські… любили, пестили, берегли природу та піклувалися про свої сади» 3 . Сад знаходився зазвичай позаду від панського будинку, окрім того головна дорога до цього будинку була обсаджена деревами: дубами, липами, кленами, ака-ціям, ясенями. Так, зокрема, «до найдавніших садиб належить, на-приклад, маєток Румянцева-Задунайського в Качанівці на Черні-гівщині. Його будували в кінці 70-х років XVIII століття. Тоді ж… в маєтку розбили великий парк… Центральну частину Качанів-ського парку, що прилягає до палацу, розбито в регулярному стилі з геометричною сіткою алей і стежок, з квітковим партером перед фасадом палацу. Планування ж тієї частини парку, що розкину-лася поза будівлями, виконано в пейзажному стилі зі звивистими дорогами й стежками, з галявинами й дванадцятьма ставками» 4 .Всі плани в ландшафті маєтків були ретельно продумані, адже дуже часто вони складалися талановитими архітекторами з урахуванням природних особливостей, а також враховувалося світовідчуття замовника, його смаки та побажання. При оформ-ленні ансамблю панського маєтку особливе місце відводилося пейзажу, підкреслювалися достоїнства та виразність природ-ного ландшафту, рельєфу місцевості, зелених масивів, водойм: «поміщицькі садиби мали здебільшого парки, що відрізнялися вдало підібраними зеленими насадженнями, які створювали мальовничі пейзажі… Характерною особливістю садово-паркового будівництва другої половини XVIII століття є створення пейзажного парку, який прийшов на зміну регулярному парковому мистецтву… Пейзажні парки виникли в Англії й тому їх часто називають англійськими. Їм властиве розкриття краси природи з мальовничим рельєфом, великими озерами, з численними породами дерев і чагарників» . Штучно створені земляні рови, канали, каскади, фонтани, копані ставки з геометрично окресленими берегами; зелені насадження — кущі та дерева, куртини, криті дороги («берсо»), амфі-театри, — все це перетворювало малоросійські маєтки у витвір са-дової архітектури. Окрім того, «в парках, що належать до класичної спадщини, місця відпочинку і усамітнення фіксували такими об’єктами, як павільйони, альтанки, гроти, оглядові майданчики, перголи, лавки» . На думку творців регулярних садів, ці сади були продовженням парадних залів під відкритим небом, які прикрашалися мальовничими перспективами із зображенням вітряків або каскадів штучних ставків, островами, гротами. Деревам та кущам за допомогою стрижки надавали витончених та неочікуваних форм птахів, тварин, архітектурних споруд. Інші поміщики заводили щось на зразок ботанічного саду, саджаючи в своїх маєтках екзотичні для малоросійських земель дерева, куші та квіти.

Окрім того, як зазначають дослідники, «створення великих парків у маєтках магнатів і в містах викликало необхідність організувати розсадники й науково-дослідні станції, де можна було б вирощувати, аккліматизувати, а потім розповсюджувати… декоративні й промислові фруктові дерева. Для цього в 1812 році було закладено Нікітський ботанічний сад»

Окремого згадування заслуговує любов до античності, адже мармурова скульптура та фонтани вважались обов’язковими елементами поміщицького парку. Саме скульптурі відводилася важ-

лива роль в прикрашенні садів та парків, серед зелені якої були розставлені статуї античних богів та героїв та алегоричні скульптури. Особливе місце скульптура займала в оформленні різних водних джерел, перш за все фонтанів. Тому «естетика парків… включала в себе не тільки зовнішню красу елементів, але й навіювання піднесених думок та почуттів. Для цього в парковій композиції використовувались «благородні» руїни, «античні» скульптури, мавзолеї, пам’ятники, траурні урни». Варто зауважити, що садова скульптура в алеях регулярногосаду розташовувалась у певному порядку, з урахуванням її сюжету,тематики, міфологічної чи алегоричної символіки. Частіше усього це були статуї античних язичницьких богів, античних героїв,олімпійських богів, філософів, поетів, правителів та полководців Давньої Греції та Риму (скульптури Юлія Цезаря, Геракла, Сократа і т.д.), або алегоричні зображення чотирьох пір року або чотирьох періодів доби. Ось, наприклад, як радить один «садовий словник» кінця XVIII — початку XIX ст.: «Статуї більшою частиною представляють або язичницьких богів, чи знаменитих в давнину людей, або алегоричні зображення; тому і ставити їх потрібно в належні місця. Водяні божества, як, наприклад, Наяди, Ріки та Тритони, належать до фонтанів, водоймищ та ставків. Лісні божества, як, наприклад, Сілвани, Фауни, Дріади, Гаматріади, ставити треба в гаях та в гущавині парків. Жертви, Баханалії та граючих малюків зображувати на вазах та п’єдесталах високою роботою, та ставити в плодових садах, та навколо квітників. В лісах та гаях потрібно ставити Сілвана, Феронію, Актеона, Ехо, Філомеду та Ітіса. Ставляться вони також і в кінці доріг та алей, щоб через те прикрашати краєвид. Юпітер, Марс та Белонна повинні стояти на великій відкритій рівнині на п’єдесталах, стовпах чи якихось інших, зроблених за правилами архітектури, підніжжях. В таких же місцях ставити Мінерву, Парков, Телла, Пріапа, Піфію та Весту. Нептун же, який їде в колісниці, повинен займати середину якогось великого ставка або водоймища. Навколо нього повинні бути Наяди, Тритони та інші морські та водні служителі. Аполлона з Музами не худо поставити в нішах; а Мінерву з усіма вільними художествами —

в середині невеличких чотирикутних майданчиків. Флора, Хроріса, Венера Дафна та Рунціна належать до квітників та партерів».Своєрідною культурною специфікою аристократичних маєтків цього періоду було звернення до європейських та східних архітектурних прототипів та використання їх у невластивому для них середовищі: садові будиночки регулярних садів стилістично інтерпретували чужу архітектуру. Так, наприклад, в парку будувався голландський будиночок, поряд розбивався голландський садок з тюльпанами, вітряк, біля будиночка паслась корова (так звана «молочна ферма»). В інших садках створювався образ італійської

вілли епохи Ренесансу з гротом та амфітеатром, або будувався так званий «венеціанський міст». В дев’ятнадцятому столітті з приходом романтизму (з 1830-х років) в парках особливо модними ста-

ють будівлі у вигляді імітації середньовічних споруд з напіврозваленими фортецями, кріпосними баштами (це західноєвропейський готичний стиль). В деяких парках будували високі штучні розва-

лини на два поверхи, які були схожими на старий феодальний замок, або навіть будиночки у китайському стилі. Так, зокрема, в маєтку Розумовських Почеп Чернігівської губернії сучасник фон Гун у своєму творі «Поверхові нотатки по дорозі з Москви в Малоросію» описував навіть китайський дім, який знаходився в парку: «не можна не згадати про чудовий Китайський дім, збудований в саду, який приголомшує особливою вірністю та точністю, як це роблять китайці. Тут привертають увагу кожні двері, самі сходи, кожне оздоблення, навіть замки, меблі, одним словом… все як ззовні, так і з середини. В одній з кімнат всі стіни обкладені лакованими з зо-

лотом дошками, які зображують життя Конфуція». Оранжереї, фонтани, мармурові скульптури, теплиці з тропічними рослинами, вольєри з екзотичними птахами, звіринці, квітники, фруктові сади, галявини для ігор, «кухонні» та «аптекарські» городи — все це складало цілісний образ поміщицького парку. Саме тому поміщицький сад «повинен був дивувати відвідувача якимись рідкісними, екзотичними рослинами, птахами, тваринами… Тому при садах… влаштовувались величезні оранжереї, парники, вольєри, звіринці… всі ці приміщення були головною гордістю їх господарів. До них приводили гостей, їх показували, ними «пригощали». Вони піднімали престиж власників, свідчили про їх знання та інтереси, про їхній смак, а тому на них витрачались величезні кошти і при них утримували величезну масу садівників та садових робітників». В вольєрах співали дивовижні екзотичні птахи, в оранжереях розквітали тропічні рослини та

визрівали тропічні фрукти. Ці парки зазвичай плавно переходили та зливались с оточуючим природним ландшафтом, з мальовничими українськими селами, церквами, полями, лісами.

Як слушно зазначають дослідники, «сади та парки були найтіснішим чином пов’язаними не тільки з ідеями та суспільними смаками, але також з побутом їх господарів, з устроєм життя су-

часників. Сади закладалися для роздумів, для поетичного мріяння, для вчених занять, в Середні віки — для молитов та благочестивих бесід, в Новий час — для прийому гостей, їх вузького кола

чи широкого, для свят, інколи для офіційних прийомів» 3 . Життя в маєтку поділялася на святкове та звичайне. Свята в маєтку були частиною світського ритуалу, формою спілкування з друзями та

сусідами-поміщиками, відпочинком та розвагою дворян. Неодмінними атрибутами поміщицького життя в маєтку були прогулянки на природі, театральні вистави, ігри та бали, на котрі приїздили багаточисельні сусіди та знайомі. Під час прийомів та свят сади ілюмінували, в маєтках гримів салют, спалахували феєрверки, грали оркестри кріпосних музикантів, співали хором кріпосні співаки. Велике місце займали прогулянки садом та по алеях парку, ігри на його галявинах, гойдання та спеціально влаштованих гойдалках та каруселях, катання на човнах по штучному ставку, стрільба з луків та рушниць по мішеням, зимою — катання з покритих льодом гірок. Також «обов’язковим була гра на музичних інструментах в садах, танці та ігри. Небагаточисельні господарі та їх гості повинні були мати можливість зривати з дерев та кущів

плоди, прикрашати себе зірваними квітами, знаходити в садах молитовне чи філософське усамітнення».