2. Типологія культур. Українська та світова культура, їх взаємозв’язок.

Виділяють кілька принципів типологізації культури. Головною типологією (класифікацією) є поділ культури на два типи: матеріальну та духовну. До матеріальної культури відносяться всі об`єкти оточуючого світу, які людина використовує для задоволення своїх матеріальних потреб. До матеріальної культури відносяться, наприклад, стіл, стілець, телевізор і таке інше. Об`єкти духовної культури покликані задовольняти духовні потреби людини. Вони можуть мати і матеріальну основу (наприклад книга), але тим не менш вони відносяться до культури духовної. Часто одні й ті ж об’єкти можуть мати елементи як матеріальної, так і духовної культури. Наприклад будинок. Сам по собі він є об’єктом культури матеріальної, адже його головне завдання це задовольняти потребу людини у житлі. Але кожен будинок має, наприклад, певний дизайн, який грає виключно декоративну функцію, а отже, відносяться до культури духовної. Матеріальна і духовна культури перебувають у стані єдності, цілісності.

І матеріальна і духовна культури складаються з продуктів, які мають неприродне походження. Вони створені творчою працею людини і називаються артефактами, тобто штучно створеними. Вивчаючи курс «Історія української культури» ми будемо головну увагу звертати саме на розвиток духовної культури.

Існує ще кілька типологій культур. Наприклад, за носіями культурних традицій виділяються культура міська і сільська, класова (робітників, селян, інтелігенції), професійна і молодіжна, культура сім’ї чи окремої людини. Загальновизнаним є виділення народної (непрофесійної) і професійної культури. Можна також згадати світову і національну культури. Світова культура – це синтез кращих досягнень національних культур, що стали загальнолюдським надбанням. Національна культура є синтезом цінностей, створених різними соціальними групами людей і класами певного суспільства, нації. Своєрідність національної культури, її неповторність та оригінальність виявляються у духовній сфері, перш за все у мові, літературі, музиці, живопису, філософії, традиціях, релігії. Матеріальну сферу національної культури складають лад економічного життя, традиції праці й виробництва, культура господарювання тощо. Українська культура є складовою частиною культури світової. Вона розвивалася згідно загальних об’єктивних законів, які характерні для усього світу. Крім того, українська культура розвивалася у руслі загальноєвропейської культури, на неї здійснювали вплив культури сусідніх держав, особливо тих, до складу яких входила Україна: Росії, Польщі, Литви, Угорщини тощо. З одного боку культура цих та інших європейських народів здійснювала вплив на культуру України, а з іншого – самі українці зробили внесок у культурні процеси сусідніх держав, Європи та світу у цілому.

3. Функції культури.

Культура має кілька функцій. Серед них згадаємо пізнавальну, інформаційну, світоглядну, комунікативну, регулятивну, аксіологічну та виховну.

Важливе місце серед них належить пізнавальній. У чому вона виражається? Культура фіксує у собі певні результати пізнання людиною навколишнього світу. При цьому подається цілісна картина світу, поєднуються результати наукового, ціннісного та художнього його відображення. У відповідності з рівнем розвитку духовної культури ми судимо про рівень пізнання світу в ту чи іншу епоху, а отже, про ступінь панування людини над стихійними силами природи і суспільства.

Крім того, культура — це самосвідомість соціальних груп населення, націй, класів, суспільства в цілому. Завдяки культурі соціальні спільноти пізнають самі себе, свої суспільні потреби та інтереси, свої особливості й місце у світовій історії, формують своє ставлення до інших суспільних систем.

Інформаційна функція. Завдяки культурі нові покоління людей мають можливість використати досвід, нагромаджений предками. Тепер вже відпала необхідність окремому індивідові особисто випробувати усе на власному досвіді. Його індивідуальний досвід може бути певною мірою замінений результатами досвіду попередників. Отже, культура передає інформацію про навколишній світ від одного покоління до іншого.

Інформаційна функція культури може виявлятись через спілкування людей, в їх практичній взаємодії, перш за все — в спільній трудовій діяльності. Тому інформаційна функція нерозривно пов'язана з комунікативною. Спілкування за своїм характером буває безпосереднім і опосередкованим. Безпосереднє спілкування — це пряме засвоєння надбань культури. Воно доповнюється непрямим, опосередкованим — коли реалізується через засвоєння культурної спадщини.

Культура, з одного боку, регулює пряме й непряме спілкування людей, а з іншого, збагачує й саме спілкування, яке правомірно розглядати як явище культури. Воно активно сприяє розвиткові людини, примноженню її духовного багатства, виступає важливим засобом подолання відчуження між людьми, яке стало однією з найдраматичніших ознак XX століття.

Культура уможливлює не тільки спілкування людей, але й регулювання їх взаємовідносин і діяльності. Регулятивна функція культури реалізується з допомогою певних норм, засвоєння яких необхідне кожному для успішної адаптації в суспільстві. Нормативна функція культури включає надзвичайно широке коло вимог, які пред'являються до духовного світу людини, її знань, світогляду, моральних якостей тощо.

У сфері побуту, праці і міжособових відносин культура робить істотний вплив на поведінку людей, регулює їх вчинки, обумовлює вибір тих чи інших матеріальних і духовних цінностей. Регулятивна функція культури підтримується такими нормативними системами, як мораль і право.

Культурі притаманна аксіологічна (ціннісна) функція. Вона виражає якісний стан культури. Культура як система цінностей формує в людини певні ціннісні орієнтири й потреби. Людина, сприймаючи ту чи іншу річ або явище, дає їм позитивну або негативну оцінку. У відповідності зі ставленням людини до культури часто судять про рівень інтелігентності особи. У динамічному процесі функціонування культури відбувається формування духовного обличчя людини, її світогляду, політичних, правових, моральних, художніх, релігійних поглядів, виробляються певні ціннісні орієнтації, моральні установки, культурні смаки, формується багатогранний духовний світ людини.

Особливе місце належить виховній функції. Культура не лише пристосовує людину до певного природного та соціального середовища, сприяє її соціалізації. Вона ще й виступає універсальним фактором саморозвитку людини, людства. Кожного конкретного індивіда або людську спільність правомірно розглядати як продукт власної культурної творчості. Остання полягає у невпинному процесі розвитку й задоволення матеріальних і духовних потреб, різноманітних людських здібностей, продукуванні та здійсненні найзаповітніших мрій і бажань, висуванні перед собою і досягненні певних життєвих цілей, програм. Тому кожний новий етап у культурному поступові можна справедливо вважати новим кроком в напрямку розширення горизонтів людської свободи.

Світоглядна функція культури виявляється в тому, що вона синтезує у цілісну і завершену форму систему чинників духовного світу особи — пізнавальних, емоційно-чуттєвих, оцінних, вольових. Світогляд забезпечує органічну єдність елементів свідомості через сприйняття й розуміння світу не в координатах фізичного простору й часу, а в соціокультурному вимірі. Слід відзначити також, що й світоглядне мислення, і світоглядне уявлення в історичному плані черпають свій зміст у міфології, згодом у релігії, й нарешті, у науковому пізнанні, тобто в тих формах суспільної свідомості, що складають зміст культури. Основним напрямком культурного впливу на людину є формування світогляду, через який вона включається в різні сфери соціокультурної регуляції.