1.3. Технологічні особливості виконання різних видів інкрустації

Виготовлення мозаїчних наборів із шпона включає підготовку малюнка, виготовлення деталей-елементів мозаїки і об'єднання їх у загальну композицію.

Підготовка малюнка для мозаїчного набору.

При виборі малюнка для мозаїки слід враховувати рівень підготовки виконавця та асортимент наявних порід деревини. Для простих орнаментальних робіт, з яких рекомендується по­чинати вправи, необхідні 2-3 породи, для складних сюжетних наборів – 15-20. Вибраний малюнок за характером повинен відповідати призначенню оздоблюваного предмета, а за компо­зицією - його розмірам і формі.

Якщо вибраний малюнок не підходить за розмірами, його збільшують або зменшують за допомогою фотографії, епідіаско­па або розмірної сітки. При цьому малюнок поділяють на квад­рати, які нумерують. Потім на чистий аркуш наносять подібну кількість нумерованих квадратів, але більшого (при збільшенні) або меншого (при зменшенні) розміру. Контури малюнка з кож­ного квадрата оригіналу переносять на відповідний квадрат аркуша.

При збільшенні (зменшенні) малюнка слід враховувати ху­дожні особливості оригіналу, не можна вільно збільшувати або зменшувати його. Ступінь проробки малюнка (кількість і роз­мір деталей), достатня при невеликому розмірі, буде недостат­ньою при його значному збільшенні, а це зробить мозаїку бід­ною та грубою. І, навпаки, малюнок більшого розміру з біль­шою кількістю деталей при зменшенні може стати подрібненим і втратити свою цілісність і виразність.

Після того, як одержано малюнок потрібного розміру, його перебивають на кальку. Кальку використовують як робочий ма­люнок, а оригінал зберігають для перевірки набору або повто­рення мозаїки.

Перебиваючи малюнок на шпон або папір, треба пам'ятати, що набір ведуть по нелицьовому боці, тобто по тому боці, який буде наклеєний на виріб, тому малюнок, де відсутня симетрія, при перебиванні повинен мати зворотне (дзеркальне) зображення. Для цього кальку з малюнком перевертають на зворотний бік, а потім перебивають малюнок.

Виготовлення деталей.

Різання смужок-штапиків. Щоб засвоїти різання штапиків, спочатку тренуються на відносно м'яких, і однорідних за міцністю породах деревини (береза, тополя, горіх), а потім на твердих і крихких (бук, ясен, дуб). Штапики ріжуть вздовж, поперек та під кутом до волокон деревини.

Лист шпону розмічають на смужки кінчиком ножа, яким проводять паралельні лінії. Потім за розміткою накладають металеву лінійку і міцно притискують її до листа. Ніж тримають, як олівець, з невеликим нахилом за напрямком руху. Не слід нахиляти ніж вліво або вправо. Притиснувши лезо ножа до лінійки, одним-двома рухами відрізують смужку шпону.

Криволінійні деталі, якщо во­ни невеликі за розміром і потріб­ні у незначній кількості, вирізу­ють звичайно ножем від руки. При добрій навичці цей спосіб найшвидший. При вирізанні кри­волінійних фігур, особливо з шпо­ну твердих і крихких порід (дуб, ясен, модрина), необхідно пра­вильно вибрати напрямок різан­ня - різати по шару так, щоб кут між напрямком руху ножа та на­прямком волокон був не менше ніж 90°. При цьому ніж начебто ковзає донизу по сходинках, створених річними шара­ми. Різати в цьому напрямку лег­ко, зріз отримують гладким і чис­тим, без задирів. Натиск на ніж змінний - більше при перерізан­ні твердої зони деревини і мен­ше - при перерізанні м'якої зони, при цьому кінчик ножа не пови­нен виходити із деревини.

Для виготовлення великої кількості однакових криволіній­них фігур використовують шаб­лон. На лист шпону накладають шаблон, притримуючи його лівою рукою, щільно притискуючи до шаблону ніж, вирізують деталь.

Круги, кільця, овали вирізують циркулем-різаком. Циркуль встановлюють на шпон і, обережно натискую­чи на різець, кількома проходженнями вирізують круг.

При вирізуванні кільця прорізують спочатку внутрішнє коло, потім, після збільшення розхилу циркуля, зовнішнє. При цьому шпон закріплюють на підкладному щиті за допомогою шпильок.

Частину овала, створену колом, вирізують циркулем або лека­лом, а місця поєднання - від руки ножем. При значній навичці овали вирізують тільки від руки.

Складні криволінійні деталі мозаїки - завитки, віньєтки, якщо вони невеликі та необхідні у незначній кількості - вирі­зують тільки від руки.

Якщо набір складається з великих криволінійних деталей з двох або трьох порід деревини, доцільно одночасно випилювати лобзиком і деталі-вставки, і фон. Для цього листи шпону на­клеюють на папір, щоб надати їм більшої міцності, складають у пачку та скріплюють по кутах клеєм або скріпками.

Щоб на нижньому листі шпону при пилянні не створювались задири і вириви волокон, під пачку підкладають допоміжний лист лущеного шпону. На верхній лист наносять малюнок мозаї­ки. На невеликій відстані від малюнка ручною електричною свердлильною машиною просвердлюють отвір, крізь який про­пускають пилку лобзика.

Лобзик тримають з невеликим нахилом вправо. Пиляння проводять повільними плавними рухами, без сильного натиску па пилку.

Під час пиляння по прямій лінії лобзик насувають на мате­ріал, під час пиляння по кривій пилка працює на місці, а шпон насувають па пилку. Саме так виготовляють деталь-вставку та фон одночасно, що забезпечує точне й міцне їхнє з'єднання.

У цьому випадку вставки виготовляють наосліп, оскільки, текстуру внутрішніх листів шпону не видно, тому необхідно заздалегідь підібрати напрямок волокон і відповідно розташувати листи.

Фігурний набір шпону. Набір шпону при облицьовуванні може бути простим і фі­гурним. Простим називають набір, в якому річні ша­ри у суміжних ділянках шпону розташовані паралельно. Розріз­няють три варіанти простого набору: поздовжній (у ріст), поперечний та косий.

Фігурним називають набір, в якому річні шари у суміжних ділянках шпону створюють геометричний малюнок. Розрізню­ють такі види фігурного набору: в ялинку, в шашку, хрес­том, у конверт, у коло або багатокутник. В усіх видах фігурного набору наявний принцип симетрії та дзеркального відображення малюнка деревини в суміжних або протилежних ді­лянках шпону.

Для фігурного набору використовують породи деревини з яскравою, виразною текстурою, яка залежить, головним чином, від забарвлення ранньої та пізньої деревини річних шарів, на­приклад хвойні породи, а також дуб, ясен, карагач, червоне дерево. Найяскравіше річні шари виявляються на тангенціальному та тангенціально-торцевому розрізах. Особливого ефекту можна досягти при викривленні або хвилястості річних шарів. Фігурний набір, виконаний з різноманітних за кольором порід деревини, - найпростіший вид мозаїки.

Красота фігурного набору залежить не тільки від правиль­ного підбору текстури деревини, а й від якості його виготов­лення. Процес виготовлення фігурного набору складається з таких операцій: розкрій шпону, фугування кромок, ребросклеювання.

Шпон розкроюють в щільно затиснених пачках, щоб листи шпону не зсувались. На верхньому листі пачки роблять розміт­ку, по якій її розрізають на ділянки спочатку в поперечному напрямку або під кутом до волокон, а потім у повздовжньому. Розкрій виконують по притисненій лінійці ножем-пилкою. Інко­ли застосовують шаблон. Щоб отримати набір у круг на аркуші паперу, креслять круг і ділять його на вісім частин. На одну восьму частину роблять шаблон. Із пачки відбирають вісім лис­тів шпону, і по шаблону ножем вирізують вісім ділянок.

Щоб отримати після розкрою рівні й гладкі кромки, різати слід повільно й обережно, щільно притискуючи різець до ліній­ки або шаблону.

Якщо після розкрою між прикладеними одна до одної кром­ками немає просвіту, фугування кромок не потрібне. Нерівні кромки фугують. У майстерні для цього застосовують ручний фуганок. При цьому пачку шпону затискують у дінце або струб­цинами між прокладками. В умовах підприємства фугування кромок виконують на кромкофугувальних верстатах.

Ребросклеювання шпону провадять за допомогою клейової стрічки на паперовій основі. Клейовий шар стрічки повинен ма­ти високу клейкість.

Підготовлені ділянки шпону розкладають на столі й підби­рають за текстурою. Лівою рукою міцно затискають дві з'єдну­вані ділянки, а правою рукою поперек стику наклеюють шма­точки клейової стрічки в кількох місцях, щоб закріпити ділян­ки (для змочування стрічки потрібно мати під рукою вологу губку). При з'єднаннях ділянок, особливо при наборах в ялинку, хрестом у круг, треба стежити за тим, щоб малюнок не зсу­нувся і не з'явилось дзеркальне відображення його в суміжних шматках. Впевнившись у тому, що малюнок підігнаний точно, вздовж усього шва проклеюють клейову стрічку і ретельно прогладжують її притиральним молотком. Після того як ділянки заклеєні в один лист, щоб запобігти утворенню тріщин і сколів, на торцеві кромки або по всьому периметру наклеюють клейову стрічку.

При вмілому використанні текстури деревини фігурний на­бір можна застосовувати як декоративний елемент у виробах меблів.

Виконання мозаїки типу паркету (паркетрі). Мозаїчні набори паркетного типу, які виконують з простих геометричних фігур - квадратів, прямокутників, ромбів, пара­лелограмів, можуть бути різноманітними за композицією. Не­складні у виконанні, ці набори дуже декоративні й знайшли ши­роке застосування в оздобленні дерев'яних виробів (меблі, шка­тулки).

Набори типу паркету залежно від характеру малюнка та майстерності виконавця виготовляють різноманітними способа­ми: з'єднанням окремих елементів клеєвою стрічкою, наклею­ванням елементів набору на папір клеєм, вставленням елемен­тів набору в фон (шпон або папір) і закріпленням вставок клеє­вою стрічкою.

Набір з прямих смужок. Полоски-штапики, які мають шири­ну 5...6 мм, ріжуть вздовж волокон зі шпону двох порід деревини, котрі поєднуються текстурою і кольором (наприклад, червоне дерево й темний горіх). Потім смужки поєднують клеєвою стріч­кою. Склеєний лист можна обрізати під кутом і отримати набір із косим розташуванням смужок. Прямокутники з косим розташуванням штапиків склеюють по поздовжнім кромкам, попередньо рівно обрізавши їх, і отримують набір в ялинку, набір хрес­том або більш складний набір - паркетний.

Ширина смужок повинна бути однаковою. Смужки повинні бути з'єднані точно й міцно.

Набір із квадратів і ромбів. При виконанні набору з квадратів для шахматної дошки з темного (горіх) та світлого (клен) пшону нарізають однакові за шириною штапики з повздовжнім напрямком волокон. Темні й світлі штапики по черзі склеюють клеєвою стрічкою. Потім по металічній лінійці розрізають склеє­ну заготовку поперек волокон на вісім смужок такої ж ширини, як і штапики. Смужки зсувають вліво й вправо на ширину од­ного штапика та склеюють їх, зайві квадрати відрізують.

Шахматне поле можна окантувати вузькою смужкою - про­жилком з клена та широкою смужкою - фризом з горіха. Прожилки кленового шпону приклеюють з боків шахматного поля так, щоб їхні кінці заходили за кути і перехрещувались. Ножем прорізують обидві смужки під кутом 45°. Стик заклеюють. Так само проклеюють широкі смужки фризу.

Набір з ромбів виконують так само, як і набір з квадратів, але склеєну заготовку ріжуть на смужки по діагоналі. Набір облямовують фризом з вузьким прожилком.

Набір з геометричних фігур, які повторюються. При виготовленні набору з геометричних фігур, які повторюються й прості за формою, можна застосувати спосіб наклеювання його елементів на папір. Для цього використовують кальку.

Папір з нанесеним на нього малюнком закріплюють на дошці або фанері. Визначають кіль­кість окремих елементів - де­талей мозаїки - і виготовля­ють їх з листів шпону різних порід (клен, морений дуб). На­бір починають з лівого верхнього кута. Невеликим м'яким пензликом намазують поверх­ню першої деталі клеєм і наклеюють її лицьовим боком на папір згідно з малюн­ком. Потім наклеюють другу деталь впритул до першої тощо. Так само, ряд за рядом, наклеюють усі деталі.

Для перевірки якості виконання мозаїки готовий набір про­дивляються на світло: між окремими елементами не повинно бути просвітів.

Цей спосіб виконання набору найпростіший, але він не за­безпечує високої якості - стики деталей не завжди щільні.

Краща якість наборів при виконанні мозаїки досягається вставленням елементів набору в фон. Вправи слід починати зі вставки простих геометричних фігур: квадратів, ромбів, прямо­кутників, поступово переходячи до більш складних форм.

Вставки незалежно від їх форми виконують одними й тими самими прийомами. Контур вставки з робочого малюнка через копіювальний папір наносять на фоновий шпон.

Малюнок наносять не на лицьовий, а на зворотний бік шпо­ну. Якщо у форми вставки відсутня симетрія, її контур наносять у зворотному (дзеркальному) зображенні.

Нанесення малюнка та вирізання гнізда не по лицьовому, а по зворотному боці майбутньої мозаїки виконується з таких причин:

1) для більш міцного з'єднання гнізда й вставки, оскільки щілина, залишена ножем, має на нижньому (лицьово­му) боці шпону мінімальну ширину, а на верхньому - макси­мальну;

2) у зв'язку з тим, що стики гнізда та вставки наклею­ються на лицьовий бік (щоб після приклеювання набору можна було зняти папір), малюнок на зворотному боці залишається відкритим, не закритим клейовою стрічкою.

Гніздо точно за контуром вирізують ножем від руки. Слід пам'ятати, що ніж тримають, як олівець, але без нахилу вбік. Його треба нахиляти за рухом, інакше щілина між вставкою та фоном буде широкою і помітною..

Вирізану за контуром деталь наколюють на кінчик ножа і виймають з фону. Якщо деталь не виймається, не слід її виламувати, треба повторити різ за контуром гнізда. Після цього під створене гніздо підкладають лист шпону для вставки, знаходять потрібне положення листа, при якому тексту­ра і напрямок волокон відповідають задуму. При­тиснувши лівою рукою обидва аркуші так, щоб вони не зсува­лись, кінчиком ножа обводять контур гнізда. При цьому ніж трохи нахиляють до середини гнізда, а кінчик щільно притиска­ють до стінок гнізда, щоб отримати точну копію отвору. На шпо­ні вставки повинен залишитися тонкий слід від ножа, який по­вторює контур гнізда.

Лист пшону, який є фоном, і вирізану деталь перевертають на лицьовий бік. Вставку вставляють у гніздо, пригладжуючи стики кіпцем ручки ножа так, щоб фон і вставка лежали в од­ній площині. Вставку закріплюють клейовою стрічкою та за­клеюють усі стики між фоном і вставкою.

Вставку з восьми ромбів можна виконати як вправу. Мета цієї вправи полягає в точному й щільному з'єднанні вставки з фоном. Усі ромби повинні бути однаковими за формою та роз­мірами. Напрямок волокон у них повинен співпадати з напрям­ком променів. Для виконання вставки використовують такі по­роди деревини: для фону - світлий горіх, для ромбів - бук і темний горіх.

Порядок виконання набору повинен бути різноманітним. Можна послідовно вирізувати гнізда в фоновому шпоні та за­повнювати їх вставками-ромбами, поступово перевертаючи на­бір. При багаторазовому перевертанні крихкий шпон фону мо­же порватися, тому доцільний інший порядок виконання набо­ру. Ромби вирізують і склеюють у восьмикутну зірку, яку накладають на лист фонового шпону, підібравши потрібний на­прямок волокон. Кінчиком ножа окреслюють зірку-вставку так, щоб на фоновому шпоні залишився тонкий слід від ножа. Вирізують гніздо, перевертають шпон і вставляють зірку в фон. Стики заклеюють клейовою стрічкою. Набір обрізують за фоном квадрата і обклеюють вузькою смужкою з червоного дерева або темного горіха.

Набір з об'ємним зображенням. При виконанні на­бору використовують три породи деревини: клен - для світлих ромбів, червоне дерево - для світлих чотирикутни­ків, темний горіх - для темних.

Для одержання об'ємності зображення напрямок волокон в усіх елементів повинен бути неоднаковим. Слід використовува­ти властивість деревини різноманітно відбивати світло, яке падає залежно від напрямку волокон. Це дозволяє отримати світлотінь навіть при застосуванні в наборі однієї породи.

У цьому наборі напрямок волокон у деталях з клена повинен бути горизонтальним, а з горіха та червоного дерева - вертика­льним або перехресним (паралельним більшим сторонам чоти­рикутників).

Паркетрі виконують способом набору в шпон. На фон (кле­новий шпон) наносять малюнок мозаїки. Потім, починаючи з верхнього лівого кута, вирізують одне за одним гнізда та встав­ляють у них шматочки з горіха та червоного дерева. При цьому не слід вирізати підряд кілька гнізд, кожне наступне гніздо ви­різують після того, як заповнюють вставкою та заклеюють по­переднє, інакше шпон фона може порватися.

Готовий набір можна окантувати вузьким прожилком з горі­ха та більш широким фризом з червоного дерева. Таким набо­ром, строгим за формою та невеликим за розміром, можна при­красити кришку скриньки або тумбочки до ліжка.

Паркетрі з об'ємним зображенням можна виготовити і з більш складних за формою деталей. У цьому ви­падку також використовують три породи: клен, червоне дерево (світлі деталі) та горіх. Напрямок волокон найсвітліших дета­лей з клена горизонтальний, а решти - вертикальний.

Мозаїку слід робити способом набору в папір. На папір на­носять малюнок набору. Потім накладають папір з малюнком на кленовий шпон, підібравши потрібний напрямок волокон і шпону. Притиснувши папір до шпону, вирізають і гніздо, і на­креслену деталь, прорізуючи шпон і папір одночасно. Вирізану деталь вставляють у гніздо і закріплюють клейовою стрічкою на зворотному боці паперу. Папір накладають на горіховий шпон і вирізують наступну деталь одночасно з гніздом. Деталь вставляють у гніздо паперу та заклеюють. Саме так поступово вирізують усі деталі і заповнюють малюнок на папері шматоч­ками шпону.

Виконання сюжетного набору. Перед тим, як приступити до виготовлення набору, слід піді­брати деревину за кольором і текстурою у повній відповідності з підготовленим малюнком мозаїки.

Виготовлення сюжетного набору звичайно починають з набору фону. Якщо набирається натюрморт, фон набирають з двох шматків шпону різних порід з різноманітним напрямком волокон. Напрямок во­локон нижнього шматка горизонтальний, верхнього - вертикальний або під кутом 45°. Щоб з'єднання листків шпону було точ­ним і щільним, їх кладуть так, щоб один заходив за інший у місці стику (внапуск), і прорізують відразу обидва листи ножем по лінійці. Потім з'єднують листи клеєвою стрічкою. Якщо фон складається з кількох шматків шпону, спочатку набирають фон способом набору в папір. На аркуш міцного па­перу наносять малюнок найбільших деталей мозаїки і, вирізую­чи гнізда в папері, поступово заповнюють їх шпоном.

Якщо набраний таким чином фон достатньо світлий, на нього перебивають малюнок решти деталей мозаїки, котру потім виконують способом набору в шпон, спочатку вирізуючи більш великі, а потім більш дрібні деталі мозаїки.

Якщо фон темний і слід від копіювального паперу на ньому погано помітний, малюнок не перебивають на шпон, а кальку з малюнком приклеюють до шпону, який є фоном, по верхньому його краю. При вирізуванні гнізда кальку з малюнком при­тискають до фону і прорізують відразу і кальку, і шпон. Потім кальку з малюнком знімають, під гніздо підкладають шпон вставки, вирізують і вставляють її в гніздо. Знову накривають і калькою фон і вирізують наступне гніздо.

При великих розмірах набору (панно) фон повинен бути набраний з кількох ділянок шпону, які беруть з одної пачки. З’єднувальний шов повинен проходити по волокну деревини, тоді він буде непомітний. Якщо необхідно наростити смугу шпону по довжині, поперечний шов роблять не прямим, а зубчастим. При цьому розмір і форму зубців підбирають такими, щоб у малюнку деревини шов був менш помітний.

Якщо розміри набору великі, його незручно кожен раз перевертати, щоб вклеїти наступну вставку. До того ж крихкий шпон при цьому може порватися. У таких випадках окремі фрагменти набору виконують поза фоном, тобто набирають ве­ликі вставки, які складаються з кількох дрібних. Склеєну встав­ку накладають на відповідне місце фону, обводять кінчиком ножа по контуру, вирізують гніздо та вклеюють вставку.

Якщо вставку не можна отримати з одного шматка шпону (коли вставка має великі розміри і складну форму), її наби­рають частинами. Спочатку в фон вставляють один нескладний шматок цієї вставки. До нього підклеюють наступний так, щоб лінія їх склеювання співпадала з напрямком волокон деревини, тоді шов буде непомітним. Поступово набирають усю вставку.

В одному наборі не можна використовувати шпон, який різ­ко відрізняється товщиною. Це може призвести до неякісного приклеювання набору до основи та ускладнює наступну обробку поверхні мозаїки.

Мозаїсту-початківцю не слід зразу братися за складний сю­жетний набір - пейзаж, багатофігурну композицію. Починати треба з невеликих декоративних панно із зображенням птахів, квітів та ін., що мають орнаментальний характер.

Процес наклеювання мозаїчного набору на основу складає­ться з таких основних стадій: підготовка основи, приготування й нанесення клею, формування пакета й витримування його під тиском при склеюванні.

При підготовці основи, на яку наклеюють мозаїчний набір, усувають дефекти у вигляді вм'ятин, подряпин, тріщин, отворів від випадання сучків, сколів і виривів волокон, щоб отримати рівну й гладку поверхню.

Матеріал для основи вибирають залежно від виду оздоблю­ваного мозаїкою виробу: для деталей меблів або великих на­стінних панно - деревностружні або столярні плити, для дріб­них сувенірних виробів - фанеру або масивну деревину.

Деревностружні плити спочатку калібрують за товщиною. Потім їх шліфують для отримання необхідної шорсткості по­верхні. Кращої якості підготовки плит до­сягають при обробленні їх на шліфувальних верстатах.

Поверхня столярних плит інколи буває хвилястою внаслідок короблення їх основи під час зберігання, тому перед облицьову­ванням їх також калібрують і шліфують, попередньо приклеїв­ши розкладки на кромки.

Заготовки з фанери зазвичай тільки шліфують.

При підготовці деталей з масивної деревини з їх поверхні видаляють смолу, жирові плями, зарівнюють торцеві поверхні.

Для цього торці або стики, які виходять на лицьову поверхню й зв'язані шиповими з'єднаннями брусків, зарівнюють брусоч­ками деревини або накладками із шпону. Після цього поверхню зачищають і вирівнюють. Для вирівнювання поверхню деталі піддають шліфуванню або цинубленню. Цинубленням домага­ються розпушування поверхневого шару деревини, наносячи ци­нубелем (рубанком із зазубреним лезом різця) сітку рисок, які направлені під кутом до волокон деревини. Далі під час за­пресування розпушені ділянки, які виступають, ущільнюються. У результаті поверхня основи і товщина клейового шару вирів­нюються. На меблевих підприємствах: замість цинублення зви­чайно виконують шліфування великозернистими шкурками.

Якщо на поверхні основи є сколи, вириви волокон, тріщини, їх зарівнюють шпатльовкою (приготовленої з клею, яким при­клеюють набір, і деревинного борошна в співвідношенні 3:1). Після висихання шпатльовки поверхню шліфують.

Після шліфування поверхню основи очи­щають від стружок і пилу.

Мозаїчний набір приклеюють до основи холодним або гаря­чим способом.

Для приклеювання набору до основи використовують полівінілацетатну дисперсію (ПВА) - в'язку рідину білого кольору, яка готова до застосування. Ди­сперсія практично нешкідлива, при висиханні створює безбарвну плівку, що робить непоміт­ним незначне просочування клею при наклеюванні мозаїки.

Кількість клею, який наносять на основу, повинна бути достатньою для отримання клейового шару оптимальною товщиною 0,08...0,15 мм. При цьому робочий розчин клею повинен мати визначену в'язкість, щоб добре наноситися на поверхню та змочувати її.

Під час наклеювання мозаїчного набору слід рівномірно наносити шар клею. Клей наносять на основу за допомогою жорсткого пензля або щітки і рівномірно розрівнюють його на по­верхні у двох взаємно перпендикулярних напрямках.

Щоб запобігти коробленню в процесі над­клеювання набору на широку заготовку або щит, на зворотний бік основи наклеюють компенсуючий шар шпону, рівний за тов­щиною набору. Напрямок волокон шпону повинен співпадати з переважним напрямком волокон деревини у наборі. Отже, па­кет складається з двох облицьовок і основи. Якщо основою є фанера, напрямок волокон її зовнішніх шарів і переважний на­прямок волокон у наборі повинні бути взаємно перпендикуляр­ними. Сформований пакет поміщають між двома металічними прокладками й кладуть під прес.

Пресування проводять за допомогою гідравлічних, гвинтових, пневматичних пресів або струбцин.

Якісне облицьовування забезпечується при використанні пре­сів з тиском, який регулюють і контролюють.

Мозаїчний набір обробляють, щоб захистити його від за­бруднень, механічних пошкоджень, впливу світла й вологи по­вітря, а також для того, щоб набір став декоративнішим.

Найкраще декоративні якості деревини виявляються під зо­всім безбарвними прозорими полірованими покриттями. Тому при виборі матеріалу для обробки мозаїчного набору необхідно ставити до нього такі вимоги: безбарвність, повна прозорість, здатність створювати на деревині гладке блискуче покриття, високі захисні якості.

Найбільше цим вимогам відповідають поліефірні лаки.

Готуючи до обробки, поверхню набору зачищають (знімають клеєву стрічку) і вирівнюють.

На обробленій поверхні не повинно бути нерівностей у вигляді вм'ятин, подряпин або виривів волокон, тому що при нанесенні лаку всі нерівності поверхні мозаїки проявляються. .

Технологічний процес виконання інкрустації металом (жированє) простий, але дещо специфічний.

Як матеріал підбирають листову мідь, латунь, бакфон (сплав нікелю, цинку, міді) , мельхіор, а також дріт з цих металів діаметром 1; 1,5; 2 і більше міліметрів, залежно від задуманої композиції; металеві цвяхи з декоративними голівками, а та­кож дріт діаметром 0,7-0,8 мм для «крученки». При інкруста­ції металевих поясків береться заготовлена пластина товщи­ною 1 мм, одна сторона вирівнюється на­пильником, злегка загострюється з обох боків, як різець, відмічається стрічка 3-4 мм і відрізається від пластини. Гнізда підготовляють по задуманому орнаменту різцем приблизно на таку ж глибину. Металеві точки інкрустують за до­помогою нарізаних із дро­ту шматочків (штифтів), які забивають у підготовлені гнізда, трохи менші, ніж діаметр дроту. Пластини і штифти повинні трохи ви­ступати над поверхнею ви­робу, щоб потім їх можна було зачистити напильни­ком, їх вставляють без клею для запобігання окислення й інкрустують останніми піс­ля інкрустації деревом.

Для виконання інкруста­ції крученим дротом беруть тонкий дріт діаметром 0,7-0,8 мм і довжиною приблизно 2 м, складають удвоє так, щоб довжина його була 1 м. Одну сторо­ну закріплюють на нерухомий предмет (наприклад, цвяшок), а другу закріплюють у патрон дрилі (ручної).

Поки дриль повільно рухається, дротики сплітаються між собою і утворюється «кручена плетінка». Ступінь густоти спле­тіння визначає майстер. Готову плетінку ріжуть на потрібні шматочки і забивають у підготовлені гнізда, шириною трохи меншою за діаметр плетінки, глибина ж дорівнює діаметру. Якщо дозволяє орнамент, кінці на стику згинають вниз і заби­вають у гнізда для кращого утримання на виробі.

Тверді вставки з рогу, перламутру, кістки три­маються на клею. Щільно підігнані декоративні елементи вставляються у попередньо підготовлені гнізда. Тверді вставки, як і метал, ін­крустують після дерев'яних кольорових вставок і зачищують напильником, шліфують наждачним папером. Темні вставки з рогу інкрустуються у світлий фон дерев'яних вставок або без­посередньо у виріб, а світлі вставки - навпаки.

Інкрустацію перламутром бажано робити на виробах із тем­ного дерева і на коричневих та червонуватих вставках. Вставки з рогу, як і з перламутру, підготовля­ються за допомогою пилки для металу, напильника, лобзика, а часом і наждачного круга. Закріплюються в гнізді за допо­могою клею.

Технологічний процес інкрустації бісером полягає в тому, що на зачищену відшліфовану поверхню виробу наносяться позначки ши­лом під майбутній орнамент. Свердлом або спеці­ально виготовленим бориком робляться гнізда діаметром трохи меншим від розміру бісеринки і на глибину трохи більшу за висоту. Покладені одна біля одної бісеринки утворюють кольорову орнаменталь­ну смужку. Інкрустація бісером може утворювати самостійний орнамент на поверхні виробу, а також поєднуватися з інкрус­тацією металом та кольоровим деревом. Якщо виріб лакуєть­ся, полірується, то бісер вставляється на останній стадії, після лакування і полірування, у попередньо висвердлені гнізда.

Інкрустація "квадрата". На поверхні деревини з допомогою лінійки, шила і циркуля розмічають "квадрати". За роз­міченими лініями прямим долотом вирізують гнізда, які зачищають долотом - вибирачем на глибину трохи меншу за товщину встав­ки. Гнізда змазують клеєм і молотком забивають наперед приготов­лені вставки, розміри яких дещо більші за розміри гнізд (для щіль­ного з'єднання).

Інкрустація "ромба". Виконується аналогічно, як й інкрус­тація "квадрата".

Інкрустація "поясків". Цей елемент розмічають циркулем і лінійкою. Добре загострений циркуль розводять на ширину майбутнього "пояска" (приблизно на 2-3 мм), та по лінійці проводять дві паралельні лінії. Далі, з допомогою прямого широкого долота (20 мм), за розміченими лініями, вибирають гніздо під "поясок". Долотом-вибирачем зачищається канавка. Рейсмусом вирізають "поясок", трошки більший за ширину канавки, який на клею, з натягом вставляють у гніздо.

Інкрустація "пшенички". Цей елемент використовується для створення орнаментальних мотивів: "колосок", "квітка", "заячі ву­шка", "віночок". Виконують цей елемент у наступній послідовності. Розмітивши мотив, наприклад, "колоска", від "пояска" стебла про­водять прямі лінії приблизно під кутом 45°. Підбирають різці-пше­нички з однаковим радіусом заокруглення, але з різними за розмі­рами різальними кромками. Меншим долотом по лініям розмітки вирізують гнізда, які підчищають долотом-вибирачем. Долотом більшого розміру підготовляють вставку з "форніру", яку на клею з натягом вставляють у гніздо. Відстань між лініями береться з таким розрахунком, щоб "пшенички" щільно приля­гали одна до одної. При цьому вибирання та вклеювання вставок виконується через одну, щоб не виника­ло сколювання.

Техніка виконання майже всіх елементів інкрустації металом однакова. Елементи у техніці "жировання", на відміну від "викладанки", виконують тільки по прямій лінії. Підібраними за формою еле­мента прямими або півкруглими долотами роблять зарубку на гли­бину 2,5 3 мм, внаслідок чого утворюється вузенька канавка, яка від­повідає товщині леза долота. У канавку з допомогою молотка вста­вляють "крученки", "пояски" та інші елементи і мотиви.

Головна мета техніки впускан­ня - це надання декоративній повер­хні виробу яскравої завершеності та гармонійності. Бісер використовують також для акцентування центру; виді­лення головних елементів, підкреслен­ня ліній в орнаментальній композиції. Переважно бісер розміщують на пове­рхні виробу для виділення елементів, виконаних у техніці "викладанки". Наприклад, бісером доповнюють такі елементи, як "очка", "попики", "штерно", "бані", "ментолі", "кучері", "со­няшники" та ін., тобто ті, в основі яких лежить коло.

Інкрустацію деревом по дереву рекомендується виконувати в такому технологічному порядку. Спочатку розмічуємо ши­лом весь орнамент на виробі. Виконуємо інкрустацію одним тоном. Для виробів із світлої деревини використовуємо тем­ний форнір, чорний фарбований, червону грушу або сливу. Для виробів із темної деревини - яворовий форнір або інший світлий.

Спершу бажано викласти великі вставки, які потім маємо ще раз перекладати, за ними - менші, потім перекладаємо великі. На великих вставках часом поміщаються цілі мотиви - «квіт­ка», «ружа», «хрестики» та інші. Перед перекладанням іншими кольорами поверхню акуратно зачищаємо.

У кінці інкрустуємо пояски, які замикають орнамент. При перекладанні декілька разів різнокольоровими вставками зачищаємо всю інкрустацію цикліною та стамескою. Щоб уник­нути різкого контрасту чорне-біле, а добитися плавного м'яко­го переходу, інкрустуємо в такій послідовності: чорний, тем­но-коричневий, світло-коричневий або червона груша, білий. Можна і в зворотному напрямку.

Підготовлені вставки щільно підганяються. Не бажано ро­бити помітний нахил стінок вставки, тому що при забиванні вони не утримуються в гнізді, їх мовби викидає, тому нахил має бути мало помітний.

При зарубуванні гнізд різець треба тримати строго верти­кально, навіть з ухилом на гніздо, щоб стінки гнізда були пря­мими. Всі дерев'яні вставки інкрустуються в гніздах на клею.

Вставки повинні міцно прилягати до стінок і до дна гнізда, тому що при перекладанні їх іншим кольором вони тріскають­ся. Перекладаються вставки тоді, коли клей повністю висох. При інкрустації мотивів «бані», «ментелі», які об'єднані в стріч­ковий ряд, викладаємо трикутники через один. Коли клей підсохне, закінчуємо ряд повністю. У кінці вирівнюємо основу й інкрустуємо поясок, потім - головки. Після закінчення інкрустації великі виступи знімаємо стамескою всю площину вирівнюємо цикліною, зачищаємо склопапером і покриваємо політурою чи лаком.

«Колосок», «пше­ничка» - найбільш поширений мо­тив у гуцульській різьбі та інкрустації. Має свої тех­нологічні особливості ви­конання. При інкрустації «колоска» необхідно зарубувати гнізда та вставляти вставки через одну, щоб не попсувати перегоро­док, почекавши коли підсохне клей. Це важливо тоді, коли елементи колоска стоять близько один до одного. Вставки вирізаємо із заготовленої смужки форніру.

Інкрустація трикутників і круг­ів, що поєднані в один орнамен­тальний мотив. Виконується даний мотив в такій послідовності. По рисунку орнаменту підбираються свердла-борики, яких для інкрус­тації завжди повинна бути пара - «завертач» і «обвертач». Завертачем висвердлюють гнізда, потім парним йому обвертачем вирізу­ються вставки із підготовленого форніру і укладаються в підготовлені гнізда на клей. Кружечки укладаються в гнізда так, щоб волокна ішли паралельно основі трикутника. Потім зарубується трикутник, вибирається гніздо, точно за розміром гнізда вирізується вставка, примірюється і вставляється у гніздо на клей.

«Кучері» - складний орнаментальний мотив. Може виступати як самостійний орнамент у смузі, на тарелях. Виконується в два прийоми, спершу інкрустуються пояски, що утворюють трикутники, потім - головки кучерів.

«Гачки», «рачки». На відміну від кучерів складають­ся лише з поясків. Прямим різцем затинають по контуру розміченого мотиву, вибирачами вибирають гніздо. За розмірами гнізда підготовля­ють пояски, примірюють і вставляють у гніздо на клей. Основні пояски повинні пере­тинати навхрест одні одних, а вусики з'єднуватися по діа­гоналі.

«Бані», «ментелі» - мотив дуже поширений у гуцуль­ській різьбі та інкрустації. Складається із трикутника, "клинця", на вершину якого поставлено кружечок. Спершу інкрусту­ють трикутники через один тому, що коли зарубати і вибрати їх всі підряд, ослаблюються гострі кінці і основи трикутників виходять неоднакові. Коли викладені всі клинці, ін­крустується поясок, що завершує основу мотиву, тоді виходить, що основа клинців обрізана рівно на одній лінії. На вершинах клинців інкрустуються кру­жечки, центри яких пови­нні йти точно по одній пря­мій.

«Кружечок», або «кругла», - доповнюючий мотив, часто служить для організації центральної частини орнаменту. Пе­рекладання кружечків іншими кольорами робиться після пов­ного висихання клею.

Важливо правильно завершити роботу, так як без відповідної обробки поверхні інтарсія не буде виглядати красиво і ефектно.

Проблеми на завершальному етапі:

1. Невидимі тріщини. Пухка або щільна деревина (наприклад, дуба або махагона) часто має непомітні тріщини. Для різних порід дерева і різних способів розпилу, з'єднаних в одній мозаїці, недостатньо тільки шліфування для їх усунення, потрібні інші способи, найкращий з яких - обробка зворотною стороною гострої стамески або тонким скребком.

2. Деревина сочиться. Деякі екзотичні породи дерев містять велику кількість олії, і їх деревний сік має природне забарвлення, при шліфуванні сочиться, що може вплинути на колір сусідніх деталей. Щоб цього не сталося, протріть деревину (не натираючи її) в одному напрямку етиловим спиртом мінімум за 2 години до застосування ізолюючої речовини. Коли спирт випарується, уважно подивіться, чи не виділяється масло (можна прикласти серветку), якщо потрібно, повторіть обробку. Ще один спосіб вирішення цієї проблеми - заздалегідь відрізати шматок дерева, довести до потрібної товщини і висушити на повітрі, поки масло не випарується природним чином (процес може тривати місяць і навіть більше). Утримати деревний сік здатний епоксидний клей.

3. Клей. Невелика кількість будь-якого клею на поверхні може зіпсувати картину, тому переконайтеся в його відсутності при різному освітленні: природному, від ламп розжарювання і флуоресцентному (позбутися від нього дозволяє скобління, яке до того ж очищає поверхню від тріщин).

4. Нерівна обробка. Інкрустація виконується з різних порід деревини, по-різному розрізаних і неоднаково реагують на засоби обробки, тому її поверхня може виявитися нерівною.

5. Розводи. Засоби, які розпиляються з аерозолю, повинні добре висохнути інакше з'являються молочно-білі розводи. Припиніть розпилення поки кожен шар не висохне, а потім продовжуйте.

Отже, інкрустація – вид оздоблення виробів із деревини, який потребує певних вмінь і знань деяких нюансів.

Розділ 2. Методика вивчення варіативного модулю