1.3. Вплив засобів декоративно-прикладного мистецтва на формування творчих здібностей учнів

Важливе місце у системі засобів розвитку творчих здібностей учнів посідає народне декоративно-прикладне мистецтво, яке унікальним чином інтегрує у собі побутові, мистецькі, педагогічні традиції.

Швидкість і якість формування в учнів творчо–технічних здібностей багато в чому залежить від розуміння ними як результату своєї діяльності, так і засобів, за допомогою яких цей результат був отриманий.

З-поміж інших видів мистецтва декоративно-прикладне мистецтво є унікальним у вирішенні завдань як художнього, так і особистісного розвитку, громадського і духовного становлення підростаючого покоління. Це зумовлено не тільки природою сприймання цього виду образотворчого мистецтва, а й тим, що вже в ранньому віці образотворча діяльність стає однією з найдоступніших і емоційно-захоплюючих форм творчості.

Педагогічна цінність пізнання народного та декоративно-прикладного мистецтва пояснюються слідуючими важливими причинами: твори цих видів мистецтва дозволяють виховувати у школярах певну культуру сприйняття матеріального світу, сприяють формуванню естетичного відношення до дійсності , допомогають глибже пізнати художньо-виразні засоби інших видів зображувального мистецтва.

Художні ремесла - це не тільки духовне надбання народу, але й компонент національної культури. Ручна художня праця, що була започаткована в домашніх ремеслах, також є складовою духовної спадщини народу, оскільки стала джерелом прикладного мистецтва і основою народної педагогіки. Навчання народним ремеслам виховувало поважне ставлення до праці та формувало моральні якості особистості, зокрема працелюбність, повагу до людей праці, відповідальне ставлення до неї, естетичні смаки, що вважалося не менш цінним, ніж формування професійних умінь.

Опанування різними видами народних художніх промислів в загальноосвітній школі, на жаль, довгі роки мала досить обмежену увагу. Проте досить відомі психологи (В.Бехтерєв, Л.Витотський, Г.Костюк, С.Рубінштейн та ін.) стверджують, що художня діяльність - це створення матеріальних духовних цінностей образотворчими, конструктивними засобами. Заняття народними художніми промислами в значній мірі відповідають потребам сьогодення і можливостям учнів. У процесі їх організації враховується зв'язок сфер художнього мислення і форм художньої діяльності. Саме заняття художніми промислами (при створенні педагогічних умов) сприяють успішному розвитку творчих здібностей. Але творчі здібності розвиваються на фундаменті розвинутих загальних і спеціальних (образотворчих, художніх тощо) здібностей.

За твердженням С.Рубінштейна, здібності в процесі навчання не тільки формуються, але й виявляються . Він наголошував, що будь-яка винахідницька робота - це інтелектуальна діяльність, але і творча робота винахідника, пов'язана з ручною працею. Зв'язок ручної праці школяра з його інтелектуальним розвитком також аксіоматичний, оскільки користуючись одним інструментом, він готує себе до володіння іншим. Але розвиток інтелекту може проходити тільки в процесі праці.

Розглядаючи мистецтво, він звертає увагу на те, що сприймання світу не тільки відображається в процесі художньої діяльності, але й у процесі інтелектуальної діяльності, зокрема, в ході уявлень людини. Уява досить тісно пов'язана з творчою діяльністю і фантазією людини.

У виробах художніх промислів знаходить відображення фантазія людини. Так, при розробці композиції нового виробу, орнаменту для його оздоблення, учень отримує можливість фантазувати, створювати кольорову гаму .

Мислення, як пізнавальна теоретична діяльність, тісно пов'язане з дією, підкреслює С.Рубінштейн, зародилось воно в трудовій діяльності.

З динамікою мислення пов'язане й емоційне відчуття, яке розкриває ставлення до світу, діяльності, краси, гармонії, кольорів.

У своїх дослідженнях С.Рубінштейн звертав увагу на те, що "Людина є особистість в силу того, що свідомо створює своє ставлення до оточення". Творчість має цей прояв в будь-якій сфері діяльності. Вона може бути результатом творчого ставлення особистості до намічених завдань і їх виконання.

Розвиток особистості у взаємодії з соціумом конкретизує наше розуміння загальної сутності людини. При цьому ми поглиблюємо наші знання джерел формування духовного світу особистості і мотивацію її діяльності. В.Бехтєрєв неодноразово відзначав, що для всякої творчості необхідний той чи інший ступінь обдарованості і відповідне виховання, які створюють відповідні навички в праці; останні розвивають нахил в бік природних задатків, завдяки чому виникає майже непереборне прагнення і потяг до творчості.

Л.Виготський встановив зв'язок творчості людини з її потребами. Він вважає, що великий винахідник, той же геній, є завжди рослиною свого часу, свого середовища. Його творчість виходить з тих потреб, які створені для нього і опираються на їх можливості, які знову існують поза ними[27].

Його дослідження також підтвердили, що творчість тісно пов’язана з уявою. Він наголошував, що там, де зберігається хоч незначна частина життя, там має місце уява. На думку Л.Виготського, діяльність уяви в підлітковому віці майже закінчується і зменшується потяг до фантазій. У підлітків формується свій власний інтимний світ.

Підлітковий вік – початок інтенсивного формування інтелекту, моральних устоїв та ідеалів. Формується система оцінки суджень. Діти проявляють здібність до складного синтетичного мислення. Пам'ять і уява поступово набувають характеру організованих процесів. У підлітковому віці поступово зменшується об’єм уваги, її переключення з одного виду діяльності на інший. Важливою особливістю даного віку є підвищена здатність до абстрактної уваги, до формування активного самостійного і творчого мислення. Тому в цей віковий період необхідно стимулювати самостійне і творче мислення підлітків.

Багаточисленні дослідження проблеми трудового навчання і творчої діяльності в цілому (художньої, технічної, літературної тощо) дозволяють прослідкувати за процесом формування творчого ставлення школярів до праці.

Діяльність людини – це її спосіб існування та розвитку, формування особистості, всіх притаманних їй якостей. Творче ставлення до праці є однією з головних характеристик школяра. Розвиток художніх здібностей має важливе значення для естетичного сприймання. Художній досвід, набутий в процесі художньої ручної праці, допомагає краще усвідомити глибину краси народного декоративно-прикладного мистецтва, а заняття ним змушує вдумливо і уважно сприймати дійсність. Наявність навичок розумової праці, старанності, систематичності, уважності допомагають успішному формуванню художніх здібностей та розвитку інтелекту в процесі занять художньою ручною працею.

Краса праці може бути відчута дітьми. Проте, потяг до краси виступає не тільки як до естетичної насолоди, але як спрямованість до виготовлення виробу високої якості і краси. Існує аксіоматичне положення, що праця тісно пов’язана з естетичним вихованням, духовним збагаченням учнів у процесі трудової діяльності.

Досить цікавою є робота Д. Родарі [70]. На його думку, дитяча творчість, як і народне мистецтво є проявом емоційної сфери людини. Чим міцніші емоції, тим яскравіше почуття, яке відчуває дитина. У процесі художньої ручної праці при обробці деревини (та інших матеріалів) відпрацьовується точність, витримка, охайність, координація рухів, розвивається інтелект. У роботах учнів знаходить своє відображення їх настрій, почуття, захоплення. Значення ручної праці полягає ще й в тому, що вона тісно пов'язана з процесами розумового і духовного життя .

Значні зміни в підлітковому віці проходять в естетичних почуттях. Естетичне виховання спрямоване не тільки на формування в учнів естетичного смаку, почуттів і емоційного ставлення до навколишнього середовища, воно активізує думку, сприяє розвитку творчих здібностей.

У своєму дисертаційному дослідженні Л.Оршанський зауважує, що головним критерієм успішності трудового виховання є трудова вихованість, виражена в стійкій готовності учнів до соціально і психологічно мотивованої творчої художньо-трудової діяльності, спрямованої на створення естетичного удосконаленого суспільно цінного продукту. Для усвідомлення важливості художньої ручної праці недостатньо сформувати одні тільки мотиви, важливо розвинути стійку зацікавленість до певного виду праці. Необхідне чітке керування процесом розвитку у школярів мотиваційної сфери.

Основне положення, що розкриває зміст художньо-трудового виховання, пов’язане з необхідністю введення мистецтва в побут ( не тільки святковий, незвичайний, а й повсякденний, трудовий побут). У школах також потрібен зв'язок ручної праці з предметами образотворчого мистецтва. У школярів поступово складається розуміння того, що художня ручна праця приносить естетичну насолоду, створює приємні емоції. Саме тому резервом трудового удосконалення є внесення естетичних елементів у діяльності учнів на уроках праці, яка здійснюється в процесі навчання школярів народного декоративно-прикладного мистецтва.

У своїй роботі "Ручна праця в загальноосвітній школі" К.Цируль підкреслює, що людина - істота не тільки розумна, розсудлива, але і в більшій мірі діюча і обдарована волею[87]. Дослідник проблем організаційної ручної праці зауважує, що праця виховує не тоді, коли дитина виконує певні рухи, а коли спрямовує свої рухи на втілення ідеалу прекрасного виконання[87]. Для розвитку творчості школяра необхідно створити такі умови, щоб він зрозумів, - що не робить людина, все має свою форму, колір, композицію, лінію, довершеність. Головним завданням ручної художньої праці є те, що педагог повинен навчити не тільки відповідально ставитись до праці, але і виховати естетичні почуття, сформувати смак.

Система ручної праці, яку запропонував К.Цируль, включала такі вимоги: в об'єкт праці включались елементи декорування; вироби носили обов'язкове корисне і практичне значення; в роботі передбачалось широке використання різноманітних матеріалів; заняття мав право проводити тільки кваліфікований вчитель.

Та, незважаючи на ці вимоги, заняття з праці і образотворчого мистецтва проводились окремо, хоч і були спроби поєднати ці два види дитячої творчої діяльності.

Дослідники звертали увагу на таку властивість: учні, що займались ручною художньою працею, не відчували втоми; у них нормально розвивалось м'язове відчуття - не виникала короткозорість.

Ручна художня праця носить індивідуальний характер. Відомо, що творчий процес завжди має дві стадії; до першої відносять формування художнього задуму, до другої - робота над виконанням художнього виробу. Під час роботи безпосередньо над виробом виникають ідеї, які втілюються у виготовленні виробу. Під час творчої роботи над виробом успішно розвиваються певні здібності. У своїх дослідженнях В.Качнєв наголошує, що здібності належать до основних властивостей, що характеризують людину, як суспільну істоту[47]. До основних компонентів здібностей В.Качнєв відніс спостережливість, розвинуту пам'ять і мислення в цілому. Але він звертає увагу на те, що здібності неможливо розвивати без їх мотивації і без виховання любові до праці. Структура здібностей пов'язана з уявою або фантазією, яка необхідна в усіх галузях праці і навчання.

Проте, як зауважив Поляков В. ручна художня праця веде не тільки до забезпечення суспільства, не тільки до розвитку певних вмінь та навичок, а перш за все формує і удосконалює особистість, спонукає її до творчої, інтелектуальної, активної трудової діяльності. Досліджуючи вплив декоративно-прикладного мистецтва на особистість, вважав, що дитяча творчість не обходиться без підказок дорослих, у них теж пам'ять у пальцях[67]. У шкільні роки дитина набуває досвіду в процесі практичної діяльності. Вона відкриває для себе все нове, сприймання її загострене, ще не притуплена здібність дивуватись навколишньому світу.

Природа є одним з життєдайних джерел естетичної насолоди, основним постачальником матеріалу для творчості. Вона не тільки - краса для сприймання, а й дає сировину, яка є предметом праці (звичайна солома стає інкрустаційним матеріалом; дошка з сучками та гниллю перевтілюється в умілих руках у художній виріб).

Дія процесу створення виробів декоративно-прикладного мистецтва починається від сприймання і продовжується в роботі над ескізами, кресленням, малюнками майбутнього виробу. Отже, декоративно-прикладне мистецтво - це процес цілеспрямованої дії на інтелектуальні здібності учня. Воно включає школяра в творчу діяльність, яка стимулює формування стійкого інтересу до праці; формує естетичне розуміння навколишнього середовища; можливість набуття спеціальних художніх вмінь та навичок; розвиває власні особистісні якості.

Ручна художня праця є однією з провідних ланок розвитку підлітків. При занятті ручною художньою працею формується творче ставлення до праці і розвиваються інтелектуальні здібності.

Головними критеріями художньої ручної праці є : вихованість, розвиток інтелектуальних здібностей, практичного досвіду, розвиток мотиваційної сфери, формування стійкого інтересу до праці.

К.Цируль стверджує, що дитячі роки охоплені постійним бажанням діяльності і творчості. Саме тому необхідно з дитячих років розвивати ту чи іншу здібність особистості, розвивати як інтелект, так і фізичну силу, приділяти увагу розвитку сили волі.

Вплив декоративно-прикладного мистецтва на всебічний розвиток учня, що не викликає сумніву, об’єктивна і суб’єктивна необхідність найсерйознішої уваги сучасних педагогів до даної проблеми.

Народне декоративно-прикладне мистецтво стало невід’ємною частиною нашого духовного багатства. Творчість народних майстрів завжди користувалася загальним визнанням у державі і за рубежем. А причина цієї всенародної уваги й любові до багатоманітного доробку народних митців криється в самій демократичній і гуманістичній природі народного мистецтва, яке виражає творений століттями чуттєво-практичний досвід поколінь, показує їхнє розуміння найголовніших закономірностей і фундаментальних цінностей життя. Нас приваблювала й приваблює краса і доцільність творів народного мистецтва. Специфічний зміст їхньої образності завжди знаходив в собі найвиразнішу в художньому та найлаконічнішу в технологічному відношенні форму, яка максимально доносила ідею твору.

Нашу увагу не може не привертати шанобливе ставлення майстрів до матеріалу, з яким їм доводилося працювати. Воно завжди співвідноситься з таким же ставленням до природи, розумінням непорушного зв’язку з нею. Народні майстри впродовж віків освоювали секрети технічної майстерності, формотворення, орнаментування, розвитку художніх образів, що несло в собі життєстверджуючий характер речей народного декоративно-прикладного мистецтва – яскраву й розкуту, лаконічну мову мистецтва, запозичену в світі природи – у скарбниці фольклору, в народних звичаях та обрядах. У своїй сукупності ці особливості формували в людей високі патріотичні почуття, оптимістичне ставлення до життя, проявляли риси національного характеру в творах митців. Діалектично розвиваючись у межах специфіки своїх видів і жанрів, народне мистецтво не було ізольованим, відособленим від загального художнього процесу доби і, при всій повільності та помітності свого розвитку, залишалося актуальним, співзвучним з його агресивними і демократичними ідеями. Сьогодні вся актуальність народного мистецтва зростає на засадах історичного розвитку, що забезпечує повноцінне художнє і в той же час інтенсивне розкриття прихованих у його суті можливостей.

Народне мистецтво стало загальнонародним надбанням, і значення його виходить далеко за межі чисто мистецтвознавчих компетенцій та оцінок. Воно невіддільне від завдань побудови нового демократичного суспільства і формування нової особистості.

У системі естетичного та художнього виховання важливе місце належить народному декоративно-прикладному мистецтву, яке входить у світ людини з перших її днів і супроводжує все життя. Перші іграшки, колискові пісні, казки, легенди, найпростіші рухи в танці вводять дитину до чарівного світу народної творчості. Дитячі малюнки "повторюють" багатовіковий цикл накопичення декоративно-зображувального фону народного мистецтва: починаючи від найпростішої лінії до умовного зображення зірки, квітки, птаха, риби, звіра і далі - до конкретних предметів та людської постаті.

Неможливо переоцінити цей момент залучення маленької людини до вічного і прекрасного світу фольклору - усного й образотворчого, тому в нашій державі зараз великого значення надається художньо-естетичному вихованню підростаючого покоління на зразках "комплексного" народного мистецтва; тут і малювання, і робота з глиною чи пластиліном, деревом, і аплікація, – поки що у формі кубиків і найпростіших конструкторських наборів.

Народне декоративно-прикладне мистецтво в силу своєї специфіки покликане внести в життя момент гри, прикрасити, розважити, формувати світогляд через ті естетичні почуття, які народжуються в людей від практичного користування художніми речами, від їх як частини природи і навколишньої реальної дійсності. Тому вона є компонентом і етапом у формуванні внутрішнього світу дитини. Крім того, народна образність синтезує в собі духовну і матеріальну творчість як цілісну і нерозривну, яка склалася історично і вивірена віками.

Світ декоративних образів, світ яскравих кольорів, простих і доступних форм творів народного мистецтва захоплює людей, викликає насолоду, одухотворяє, підносить до стану натхнення, створюючи тим самим психологічний комфорт. Це стан діалогу з красою. Подальше глибоке спілкування зі світом прекрасного активізує людські емоції, творчу уяву, стимулює фантазію, пробуджує художнє відчуття, формує елементи образного мислення.

Крім морально-виховних можливостей, краса творів народного декоративного мистецтва має творчо-спонукальну здатність.

Формування людини в праці, творчій діяльності – основоположна теза, з якої ми виходили при вивченні народного мистецтва. Через творчу працю, яка дає максимальну можливість розкрити всі сторони людської натури, йдуть найактивніші процеси творчої матеріалізації людського духу, самовияву і самоствердження людини. Уроки народного мистецтва підтверджують крилату формулу “ праця переростає у красу ”. У цьому відношенні вони стимулювали творчий потенціал особистості, розвивали в ній творче ставлення до праці як першої життєвої необхідності в будь-якій діяльності. Трудові процеси, які лежать в основі традиційної майстерності, викликають до дії продуктивну уяву, фантазію, без яких не існує емоційної культури людини, формують цінні риси характеру: почуття власної гідності, наполегливість у подоланні труднощів, цілеспрямованість пізнавати життя у всіх його складнощах і протиріччях.

Важливо підкреслити ще один аспект цього питання. Прикладне мистецтво народу завжди розвивалося в тісному зв'язку з природою, яка була і базою сировини, і світом художніх прообразів, тем тощо. Таке спілкування завжди зароджувало бережливе й економне ставлення до матеріалу і тих художніх цінностей, якими природа його наділила. Велику виховну роль відіграє народне мистецтво в одному з проблемних питань сучасності - "людина і річ", художній смак і коло речей, якими людина оточує своє предметне середовище і які є виразниками її інтересів. Вирішальною особливістю творів народного мистецтва є їх невіддільність від щоденного практичного життя. Входячи в побут, проектують цю свою рису на доцільність нашого відбору речей, у подальшому будуть "виховувати" і нас самих.

Таким чином, активне засвоєння спадщини народного мистецтва, як своєрідної форми трудової та творчої діяльності, має значення у вихованні людини майбутнього. Ми розглянули вплив лише деяких естетичних категорій творів декоративно-прикладного мистецтва. Як і все мистецтво, народне мистецтво перебуває в колі найголовніших взаємозв'язків культурного процесу: колективного, індивідуального та національного, котрі, в свою чергу, генерують і збагачують можливості виховних функцій мистецтва в розвитку людської особистості засобами народного мистецтва на новому історичному етапі розвитку незалежної Української держави.

Одним з принципів народного мистецтва справедливо вважається колективність. Твори колективної творчості становлять суспільну цінність та інтерес не в силу індивідуальної неповторності, а навпаки, тому що в них синтезувалися і набули виразу думки, почуття і настрої багатьох людей. Показово, що мажорний тон народного мистецтва зумовлений саме колективним його характером. Спільне вирішення творчих і технологічних питань, передача майстерності з одного покоління в інше, система творення образів, естетичних уявлень тощо затверджувало у певних суспільних груп віру в цінність їхньої праці, породжувало оптимізм поглядів на життя. Саме колектив, а не окремі його представники, формував локальні риси місцевої самобутності, виховував і виховує патріотичні почуття, гордість за ту землю, яка віками народжувала художників-однодумців, викристалізовує і підтримує спільність і постійність смаків у часі.

Згуртовуюча функція народного мистецтва неоціненна. Однак вона полягає не в тому, щоб сформувати якийсь усереднений, однорідний смак мас, а, навпаки, - в стимулюванні розвитку індивідуального на основі існуючого суспільно-історичного досвіду. Саме тому масовість народного мистецтва розглядається нами не як самоціль, а як можливість охопити його впливом якомога більше членів суспільства, розбудити в них творчу активність, творчу індивідуальність. Сьогодні поняття колективності народного мистецтва, як поняття творчої співдружності групи майстрів району чи регіону, об'єднаних спільною ідейно-художньою позицією, доповнюється розумінням самих якостей художніх структур певного виду чи жанру, створених багатовіковим досвідом народу, тобто розглядається як естетична категорія. Це розширює діапазон можливого впливу народного мистецтва на формування світогляду особистості.

З питанням колективного та індивідуального в народному мистецтві тісно пов'язане питання традицій та новаторства. Колективні засади народного мистецтва в ході своєї еволюції сформували ядро народної творчості - традицію. Вона дисциплінує наші смаки, формує кодекс народної етики і естетики, передає з минулого в майбутнє установлені століттями форми, ідеї, образи теми і саме цим акцентує розуміння стабільності світу, стабільності всього кращого в людині. Разом з тим традиція ніколи не сприймалась, як догма чи канон. Традиція ніяким чином не заперечує розвиток, а, навпаки, диктує потребу постійного оновлення, розширення, поглиблення. Тому традиційне мистецтво народу постійно супроводжують новації .

Причетність до часу, відповідальність за нього - одна із суспільно вагомих рис, котра визначатиме рівень особистості майбутнього. Традиції народного мистецтва вчать наших сучасників уважно, аналітично ставитися до питань новаторства. У цьому плані слід рівнятися на еталонні зразки, вивірені найпринциповішим суддею - часом і смаком попередніх поколінь, справжнє новаторство в народному мистецтві слід розуміти як таке, що в недалекому майбутньому перейде у ранг традиції.

У цій спробі визначити місце та роль народного декоративно-прикладного мистецтва у вихованні творчо розвиненої особистості майбутнього, певна річ, накреслені лише вихідні положення. Кожне з них при спеціальному і систематичному розгалужується на складний та багатоаспектний комплекс досліджень, що постає на часі як проблема важливої суспільної ваги і значимості.