Громадянська війна 1936 – 1939 року.

Заколот почався 17 липня 1936 р. в Іспанському Марокко. Наступного дня він поширився на інші райони Іспанії. На бік заколотників перейшло 80% складу іспанської армії. У країні почалася громадянська війна. У заколотників відразу виникли проблеми: Х-А. Прімо де Ріверу було заарештовано і страчено, Санхурно загинув в авіакатастрофі, Франко з марокканськими військами був блокований республіканським флотом у Марокко. Заколотові загрожувала поразка, але на допомогу франкістам прийшли Італія та Німеччина. Згодом 200 тис. італійських і німецьких війських військ узяли участь у війні на боці франкістів.

Франко проголосив мету заколоту: створити «тоталітарну державу, соціальний мир і загальне процвітання». Початок заколоту відразу поставив перед республіканським урядом завдання організувати опір франкістам. На звернення до урядів Англії, Франції та США з проханням продати зброю республіканці отримали відмову. Між 27 країнами було підписано угоду про невтручання в іспанські справи. Італія та Німеччина не збиралися виконувати угоду і активно постачали зброю франкістам. У жовтні 1936 р. СРСР заявив, що не буде дотримуватись угоди, надішле військових радників республіканцям, постачатиме їм зброю. На захист республіки до Іспанії приїхало за різними оцінками від 35 до 42 тис. осіб, які прагнули боротися проти фашизму. З них було утворено інтернаціональні бригади. Війна набула затяжного характеру і перетворилася на боротьбу всіх антифашистських сил проти фашизму. У ході громадянської війни в уряді республіканців посилювалися позиції комуністів. Під приводом боротьби з фашизмом зріс вплив каральних органів.

Недостатньо навчені й погано озброєні інтербригади не могли протистояти добре озброєній, боєздатній армії генерала Франко, до того ж у 1938 р. під прямим тиском Великої Британії, Франції всі іноземні добровольці залишили Іспанію, а Німеччина й Італія запропонували допомогу франкістам.

Церква, що користувалася великим впливом у суспільстві, підримала франкістів, а боротьбу проти республіканців пояснювала як «хрестовий похід» на захист церкві.

У березні 1939 р. почалася битва за Мадрид. 28 березня 1939 р. місто було захоплено франкістами. У квітні 1939 р. республіка була повалена.

Війна закінчилася поразкою демократичних сил. Загинуло майже 1 млн. іспанців, 2 млн. потрапило у в’язниці й концтабори. 500 тис. залишили країну.

Хоча Народний фронт програв фашистам в Іспанії, але його досвід боротьби довів можливість співробітництва всіх демократичних і лівих сил у боротьбі з фашизмом. Це був гарний досвід напередодні Другої світової війни.

Встановлення диктатури ф. Франко.

На території, захопленій заколотниками, було встановлено терористичний режим фашистської диктатури. У жовтні 1936 р. генерал Ф. Франко був оголошений генералісимусом і главою держави. У лютому 1937 р. Ф. Франко видав декрет про призначення військових керівниками територіальних цивільних органів. У квітні 1937р. генерал очолив єдину фашистську партію. Йому було присвоєно титул «каудильйо» - вождь іспанського фашизму. У березні 1938 р. на захопленої фашистами території було створено примусову корпоративну прфспілкову організацію робітників і підприємців. Усі учасники демократичного і антифашистського рухів оголошувалися ворогами держави і їхні справи розглядав суд надзвичайних трибуналів. У 1939 р. в Іспанії остаточно встановився фашистський диктаторський режим, який спирався на реакційні кола підприємців, поміщиків, армію, церкву і фашистську партію. Ф. Франко отримав необмежені повноваження. Цей режим проіснував до смерті Ф.Франко у 1975 р.

Далі необхідно розглянути встановлення нацистської диктатури А. Гітлера, внутрішню політику нацистського режиму, наслідки цього для Німеччини та світу.

Різновидом фашизму був нацизм у Німеччині. Після першої світової війни німеччина була слабкою як економічно, так політично і морально.

На Паризькій мирній конференції вона була оголошена винуватицею війни. За Версальським договором частина території Німеччини була віддана сусідним державам. Країна повинна була виплатити величезні репарації державам – переможницям.

Світова економічна криза 1929 – 1933 рр. Негативно відбилася на економіці Німеччини. Безробіття, розорення селян і ремісників, урізування соціальних допомог привели до падіння авторитету Веймарської республіки.

У країні стали популярні партії, що обіцяли встановити «твердий порядок». Нацисти обіцяли вивести Німеччину з кризи. Їхня популярність неухильно зростала, і вже в 1932 р. НСДАП стала найбільшою політичною партією Німеччини.

У 1933 р., одержавши перемогу на парламентських виборах, нацисти на чолі з А. Гітлером прийшли до влади. Після приходу до влади Гітлера в країні сформувався культ особистості. Веймарська конституція була ліквідована, і Гітлеру довічно надано звання «фюрер»; він також був рейхсканцлером і главою нацистської партії НСДАП.

Установлювався всеосяжний контроль держави за життям суспільства і кожної людини. «Усі в державі і нічого поза державою», -ці слова Муссоліні були сутністю фашистськоо режиму. У Німеччині насаджувалася єдина ідеологія, вводилася однопартійна система, заборонялася діяльність опозиційних партій – соціалдемократичної і комуністичної. Усе населення було залучене у фашистські і нацистські організації. Так був установлений контроль над масовою свідомістю суспільства.

Особливе значення Гітлер приділяв пропаганді нацистських ідей серед молоді. Молоді люди проходили вишкіл у Гітлерюгенді, а також у військово – спортивних таборах.

Терор і насильство стали головними методами здійснення внутрішньої політики. Провідниками терору в Німеччині були гестапо (державна таємна поліція), загони СС, служби безпеки.

Особливістю економіки нацистської Німеччини було безпосереднє адміністративне регулювання господарства державою. Для цього всі підприємці були об’єднані в картелі за галузями. Підкорялися вони імперському міністрові господарства. Держава володіла багатьма підприємствами, конфіскованими в євреїв.

Нацисти ліквідували колишні профспілки. Був створений Німецький трудовий фронт, який у примусовому порядку об’єднав власників, робітників та службовців підприємств. Була введена загальна трудова повинність.

Антисемітизм став державною політикою Німеччини. Євреї були позбавлені цивільних прав, а з 1938 р. почалися масові єврейські погроми. Особливе місце в ідеології і практиці нацизму займав расизм. Німці (арійці) проголошувалися вищою расою. Національна перевага служила обгрунтуванням для знищення євреїв та інших неарійських народів.

Зовнішня політика Німеччини була спрямована на ліквідацію договорів Версальско – Вашингтонської системи з метою захоплення нових колоній.

Прихід до влади Гітлера в 1933 р., установлена ним нацистська диктатура призвели до національної трагедії німців в 1945 р.

Отже, нацистська диктатура в Німеччині ліквідувала демократичні порядки, права і свободи громадян, утвердила диктатуру однієї партії, що встановила контроль над усіма сферами соціально-економічного і суспільно-політичного життя країни. Німеччина готувалася до нової світової війни за встановлення світового панування.