4. Cum adversatīvum (протиставне)

Це тип підрядних часових речень, де дія підрядного протистав-ляється дії головного. Перекладається словами тим часом як, тоді як. У підрядних часових реченнях з cum adversatīvum вживається кон’-юнктив відповідно до consecutio tempŏrum:

1. Solus homo partĭceps est ratiōnis, cum cetĕra animalia sint expertia. – Тільки одна людина володіє розумом, тоді як інші істоти позбавлені його.

2. Nostrōrum equĭtum erat quinque milium numĕrus, cum hostes non amplius octingentos equĭtes habērent. – Число наших вершників склада-ло п’ять тисяч, тим часом як вороги мали не більше восьмисот верш-ників.

Підрядні речення часу (без сполучника cum)

Підрядні реченя часу виражають:

1) одночасну дію по відношенню до дії головного речення і вводяться сполучниками dum, quoad, donec – під час коли, поки, аж поки;

2) попередню дію по відношенню до дії головного речення і вводяться сполучниками postquam, posteaquam – після того як, cum primum, ut, ut primum, ubi, ubi primum, simulac, simulatque, simul ut – як тільки, коли тільки;

3) майбутню дію по відношенню до дії головного речення і вводяться сполучниками antequam, priusquam – раніше, ніж.

У реченнях зі сполучниками postquam, posteaquam– після того як, cum primum, ut, ut primum, ubi, ubi primum, simulac, simulatque, simul ut – як тільки, коли тільки вживається переважно perfectum або plusquamperfectum indicatīvі, при повторювальній дії – imperfectum indicatīvі:

1. Pompeius, ut equitātum suum pulsum vidit, aciē excessit. – Помпей, як тільки побачив, що його кіннота розбита, вийшов з поля бою.

2. Ut primum occasio data est, meo pristĭno more rem publĭcam defendi. – Як тільки випала нагода, я захистив республіку за своїм старим звичаєм.

3. Postquam in castra nuntius pervēnit, plerīque dilabuntur. – Після того, коли у військовий табір прибув вісник, більшість розбіглася.

У реченнях зі сполучниками dum, quoad, donec – під час коли, поки, аж поки виступає як індикатив, так і кон’юнктив.

Dum, quoad, donec з індикативом вказують на тривалість і одночасність реальних дій і вживаються в усіх часах індикатива, крім futūrum IІ і plusquamperfectum. У головному і в підрядному реченнях стоять одні і ті ж часи індикатива:

1. Dónec erís felíx, multós nuberábis amícos. – Поки буде щасливим, матимеш багато друзів.

2. Aegrōtus, dum anĭma est, spem habet. – Хворий, поки є душа, має надію.

У реченнях зі сполучниками dum, quoad, donec вживається кон’юнктив: praesens coniunctīvi – після головних часів і іmperfec-tum coniunctīvi – після історичних часів, якщо ці сполучники вказу-ють не тільки на момент тривалості дії, а й на її мету, бажання чи спо-дівання:

1. Scaevŏla paulum requiescet, dum se calor frangat. – Сцевола дещо відпочине, поки не спаде спека.

2. Thraces nihil se movērunt, donec Romāni armāti transīrent. – Тракій-ці не рухались, поки не прийшли римляни.

У реченнях зі сполучниками antequam, priusquam – раніше, ніж виступає як індикатив, так і кон’юнктив.

Якщо у головному реченні є заперечення, то у підрядному вживається індикатив: perfectum indicatīvі – для вираження минулої дії, futūrum IІ – для вираження майбутньої дії:

1. Epaminondas non prius bellāre destĭtit, quam urbem Lacedaemo-niōrum obsidiōne clausit. – Епамінонд не раніше перестав воювати, ніж замкнув облогою спартанське місто.

2. De Carthagĭne verēri non ante desĭnam, quam illam excīsam esse cognovĕro. – Я не раніше перестану боятися Карфагену, ніж дізнаюся, що він зруйнований.

Якщо у головному реченні не має заперечення, то у підрядному реченні зі сполучниками antequam, priusquam вживається як індикатив, так і кон’юнктив.

Індикатив виступає тоді, коли існує часова межа, до якої триває дія головного речення. У підрядному часовому реченні присудок стоїть у perfectum indicatīvі – для вираження минулої дії, praesens indicatīvі – для вираження майбутньої дії:

1. Ventidio fui semper amīcus, antequam ille rei publĭcae est factus inimīcus. – Я був завжди приятелем для Вентідія раніше, ніж він став ворогом республіки.

2. Qua de re priusquam dicĕre incipio, perpauca mihi de meo officio verba facienda sunt. – Раніше, ніж почну про це говорити, мені слід сказати дещо про свої обов’язки.

Кон’юнктив виступає тоді, коли існує не тільки межа, до якої триває дія головного речення, а й мета, можливість і бажання дії. Рraesens coniunctīvi вживається для вираження майбутньої дії, іmperfectum coniunctīvi – минулої:

1. Antequam veniat in Pontum, littĕras ad Pompeium mittet. – Раніше, ніж він прибуде в Понт, він пошле листа Помпею.

2. Caesar, priusquam se hostes ex terrōre ac fuga recipĕrent, in fines Suessiōnum exercĭtum duxit. – Цезар, раніше, ніж вороги опам’ята-лися від страху і втечі, повів військо в область свессіонів.

Підрядні речення причини

Підрядні речення причини вказують на причину, без якої дія голов-ного речення є не можливою. Вони вводяться сполучниками cum causāle (причинове), quod, quia, quoniam – тому що, так як. У голов-ному реченні  на причину можуть вказувати такі слова: propterea, ideo, idcirco, ob eam causam – тому, через те, з тієї причини.

1. У підрядних реченнях зі сполучником cum causāle вживається кон’юнктив згідно consecutio tempŏrum.

2. У підрядних причинових реченнях зі сполучниками quod, quia, quoniam – тому що, так як вживається як індикатив, так і кон’юнк-тив.

Індикатив виступає тоді, коли причина виступає з уст самого автора, вона реальна, дійсно існуюча, власна:

1. Helvetii relĭquos Gallos virtūte praecēdunt, quod fere cotidiānis proeliis cum Germānis contendunt. – Гельвети перевищують решту галлів мужністю, тому що майже щодня б’ються з германцями.

2. Quia natūra mutāri non potest, idcirco verae amicitiae sempiter-nae sunt. – Тому що природа не може змінюватися, через це справжня дружба вічна.

3. Vos, Quirītes, quoniam iam est nox, in vestra tecta discedĭte! – Ви, квірити, розходіться по своїх домівках, так як вже ніч!

Кон’юнктив згідно consecutio tempŏrum виступає тоді, коли автор називає причину не від свого імені, а від іншої особи, про яку він згадує або має на увазі. Причина – чужа, не власна, не має значення чи правдива, чи фальшива, чи є такою, з якою погоджуються, чи не погоджуються:

1. Plato “escam malōrum” appellat voluntātem, quod ea videlĭcet ho-mĭnes capiantur, ut pisces. – Платон називає бажання „їжею зла”, тому що ним, очевидно, захоплюються люди як риби.

2. Nunc mea mater irāta est mihi, quia non rediĕrim domum ad eam. – Тепер моя мати сердиться на мене, так як я не повернувся до неї додому.

Підрядні допустові речення

Підрядні допустові речення містять у собі твердження, припущення, всупереч якому відбувається дія головного речення. Вони вводяться сполучниками cum concessīvum (допустове), quamquam (quanquam), quamvis, licet, ut, ne – хоч, хоч би, хоч не, як би не, навіть якщо, нехай. У головному реченні цим сполучникам часто відповідають слова tamen, attămen, at, certe, nihĭlo minus – однак, але, проте, все таки.

1. У підрядних допустових реченнях з cum concessīvum вживається кон’юнктив відповідно до consecutio tempŏrum.

2. У підрядних допустових реченнях зі сполучником quamquam – хоч вживається індикатив:

Quamquam omnis virtus nos ad se allĭcit, tamen iustitia et liberalĭtas id maxĭme offĭcit. – Хоч всяка доброчесність приваблює нас до себе, однак, найбільше це робить справедливість і щедрість.

3. У підрядних допустових реченнях зі сполучникам quamvis – хоч, хоч би виступає кон’юнктив відповідно до consecutio tempŏrum, оскільки в реченні міститься суб’єктивна оцінка автора:

1. Quamvis hoc turpe sit, tamen, quoniam expĕdit, faciam. – Хоч це є ганебним, однак, виконаю, тому що воно вигідне.

2. Illa, quamvis ridicŭla essent, sicut erant, mihi risum non movērunt. – Все те, хоч було смішним, а так і було, не викликало в мене сміху.

4. У підрядних допустових реченнях зі сполучниками licet – хай, нехай, ut – хоч, хоч би, ne – хоч не, як би не вживається кон’юнктив: рraesens coniunctīvi або perfectum coniunctīvi (coniunctīvus concessīvus):

1. Fremant omnes licet, dicam, quod sentio. – Хай усі шумлять, я ска-жу, що думаю.

2. Miser est, qui se non beatissĭmum iudĭcat, licet impĕret mundo (Се-нека). – Нещасним є той, який не вважає себе найщасливішим, хай він і править світом.

3. Ut desint vires, tamen est laudanda voluntas. – Хоч бракує сил, од-нак треба хвалити бажання.

4. Ne sit sane summum malum dolor, malum certe est. – Хоч і біль звісно не є найбільшим злом, але без сумніву є злом.

Основні типи підрядних речень, що вводяться сполучником cum

Типи речення	Сполучник	Спосіб	Час
підрядні причинові	cum causāle quod, quia, quoniam	сoniunctīvus indicatīvus сoniunctīvus	consecutio tempŏrum
підрядні допустові	cum concessīvum quamquam (quanquam) quamvis	сoniunctīvus indicatīvus сoniunctīvus indicatīvus	consecutio tempŏrum consecutio tempŏrum
підрядні часові	cum historĭcum cum temporāle cum iteratīvum cum inversum cum explicatīvum	сoniunctīvus indicatīvus indicatīvus indicatīvus indicatīvus	imperfectum сoniunctīvi plusquam- perfectum сoniunctīvi

Відмінювання дієслів volo, volui, velle – хотіти, веліти; nolo, nolui, nolle – не хотіти, не веліти; malo, malui, malle – воліти, більше бажати

Indicatīvus
Рraesens
Sing.	1. volo 2. vis 3. vult	nolo non vis non vult	malo mavis mavult
Plur.	1. volŭmus 2. vultis 3. volunt	nolŭmus non vultis nolunt	malŭmus mavultis malunt
Imperfectum
Sing.	1. volēbam 2. volēbas 3. volēbat	nolēbam nolēbas nolēbat	malēbam malēbas malēbat
Plur.	1. volebāmus 2. volebātis 3. volēbant	nolebāmus nolebātis nolēbant	malebāmus malebātis malēbant
Futūrum I
Sing.	1. volam 2. voles 3. volet	nolam noles nolet	malam males malet
Plur.	1. volēmus 2. volētis 3. volent	nolēmus nolētis nolent	malēmus malētis malent
Perfectum
Sing.	1. volui 2. voluisti 3. voluit	nolui noluisti noluit	malui maluisti maluit
Plur.	1. voluĭmus 2. voluistis 3. voluērunt	noluĭmus noluistis noluērunt	maluĭmus maluistis maluērunt
Plusquamperfectum
Sing.	1. voluĕram 2. voluĕras 3. voluĕrat	noluĕram noluĕras noluĕrat	maluĕram maluĕras maluĕrat
Plur.	1. voluerāmus 2. voluerātis 3. voluĕrant	noluerāmus noluerātis noluĕrant	maluerāmus maluerātis maluĕrant
Futūrum II
Sing.	1. voluĕro 2. voluĕris 3. voluĕrit	noluĕro noluĕris noluĕrit	maluĕro maluĕris maluĕrit
Plur.	1. voluerĭmus 2. voluerĭtis 3. voluĕrint	noluerĭmus noluerĭtis noluĕrint	maluerĭmus maluerĭtis maluĕrint

Сoniunctīvus
Рraesens
Sing.		1. velim 2. velis 3. velit		nolim nolis nolit		malim malis malit
Plur.		1. velīmus 2. velītis 3. velint		nolīmus nolītis nolint		malīmus malītis malint
Imperfectum
Sing.		1. vellem 2. velles 3. vellet		nollem nolles nollet		mallem malles mallet
Plur.		1. vellēmus 2. vellētis 3. vellent		nollēmus nollētis nollent		mallēmus mallētis mallent
Perfectum
Sing.	1. voluĕrim 2. voluĕris 3. voluĕrit		noluĕrim noluĕris noluĕrit		maluĕrim maluĕris maluĕrit
Plur.	1. voluerĭmus 2. voluerĭtis 3. voluĕrint		noluerĭmus noluerĭtis noluĕrint		maluerĭmus maluerĭtis maluĕrint
Plusquamperfectum
Sing.	1. voluissem 2. voluisses 3. voluisset		noluissem noluisses noluisset		maluissem maluisses maluisset
Plur.	1. voluissēmus 2. voluissētis 3. voluissent		noluissēmus noluissētis noluissent		maluissēmus maluissētis maluissent

Participium praesentis actīvi: volens, volentis – той, що бажає; nolens, nolentis – той, що не бажає.

Imperatīvus praesentis: noli, nolīte.

Тексти

1. Перекладіть українською мовою і зробіть граматичний аналіз:

І. De Croesi regis filio

Filius Croesi regis, cum iam adolescens esset, loqui tamen non potĕrat omnesque credēbant eum mutum iam futūrum esse. Aliquando urbs, in qua rex et filius eīus erant, ab hostĭbus capta est. Cum hostis, gladium tenens, Croesum petĕret (nesciēbat enim illum regem esse), adolescens os aperuit, clamāre studens, et subĭto clamāvit, ne vir iste Croesum regem necāret. Cum hostis verba eīus audisset, gladium reduxit et rex vitā donātus est. Ex eo tempŏre regis filius loqui iam potĕrat. Verba, quae prima dixit, haec sunt: “Homo! Rex Croesus est, ne necavĕris eum!”

II. De pugna Horatiōrum et Curiatiōrum

Tertius regum Romanōrum fuit Tullius Hostilius, qui vixit septĭmo ante aeram nostram saecŭlo. Ei cum Albānis confligendum erat.

Albāni et Romāni magnum exercĭtum celerĭter conscriptum et omnĭbus rebus instructum contraxĕrant. Sed duces pericŭlum commūne intellexērunt. Forte in duōbus tum exercitĭbus erant trigemĭni fratres, Horatii et Curiatii. Quibuscum egērunt duces, uti pro sua patria ferro dimicārent. Trigemĭni ad proeliandum parāti in medium producti sunt. Cum paulo post duo Horatii hostium gladiis transfixi iacērent et conclamasset iam gaudio Albānus exercĭtus, tertius, ut adversarios dividĕret, fugae se mandāvit; forte enim is intĕger erat, ut Curiatii vulnerĭbus fessi. Subĭto autem retro sese vertit et hostes variis intervallis appropinquantes deinceps transfixit. Victōri gratulantes Romāni laeti confluxērunt.

Cum victor spolia dispersa collegisset, exercĭtus in urbem introductus est. Ante portam soror victōris, quae uni ex Curiatiis sponsa fuĕrat, agmĭni obvia fuit. Quae lacrĭmans nomen sponsi mortui appellāvit. Sollicitāvit ferōci iuvĕni anĭmum comploratio sorōris in tanto gaudio publĭco, et gladio, quo erat cinctus, transfixit puellam. Quam ob rem ad iudicium vocātus, neque vero damnātus est, quod patria virtūte eīus protecta et servāta erat.

IІI. De Tiberio Sempronio Graccho

Tib. Gracchus post mortem patris a Cornelia matre educātus est. Quae, cum rex quidam Aegypti eam in matrimonium ducĕre vellet, "Nolo", inquit, "regīna appellāri; malo bonam matrem liberōrum meōrum esse". Aliquando, cum amīca ei ornamenta sua ostendisset, Cornelia filiis advocātis "Visne", inquit, "mea ornamenta vidēre? Haec sunt ornamenta mea".

Tiberius, maior fratrum, cum adolevisset, pauperĭbus auxiliāri voluit (anno centesĭmo tricesĭmo tertio). Nam Carthaginiensĭbus victis aliisque gentĭbus subactis multi nobĭles Romāni luxuriōse vivĕre malēbant quam patriae servīre multosque rustĭcos ex possessionĭbus suis depellēbant, quod magnos hortos villasque habēre volēbant. Quod cum Tib. Gracchus cognovisset, Romae in contionĭbus haec fere verba faciēbat: "Bestiae sua domicilia habent. Vos quoque tecta paterna et agros a maiorĭbus acceptos incolĕre vultis. Ităque indignor agros vobis ab aliis erĭpi, qui ipsi agricŏlae esse nolunt. Ităque, cum vobis prodesse velim illisque invīsus esse malim, quam patriam deserĕre, postŭlo, ut vobis agri reddantur".

Quod Gracchus voluit, perfīci non potuit. Nam ab adversariis interfectus est corpusque eīus iniectum est in Tibĕrim.

IV. De Ariŏne

Ario, clarissĭmus citharista, cum in Graecia Magna ingentes opes sibi comparavisset, Corinthum reverti statuit. Sed cum navem homĭnum Corinthiōrum conscendisset, hi, ut opĭbus citharistae potirentur, ipsum de medio tollĕre constituērunt. Quod cum Ario cognovisset, nautas orāvit, ut vitae suae parcĕrent. Hi se ei temperatūros esse negavērunt eumque ipsum in mare se praecipitāre iussērunt. Tum ille orāvit, ut antea ad cithăram canĕre sibi licēret. Quod cum ei permisissent, in puppi constĭtit altaque voce cecĭnit. Eo cantante, delphīni, sonōrum dulcitudĭne ducti, annatavērunt. Ităque, cum in mare desiluisset, a delphīno ad Taenărum promunturium vectus est. Inde Corinthum contendit et, quid sibi accidisset, Periandro tyranno narrāvit. Paulo post nautae quoque advenērunt. Interrogāti, num quid de Ariŏne cognovissent, eum salvum in Italia esse dixērunt. Tum vero ille subĭto advēnit et eos refellit, ac statim hi pro scelĕre poenas pependērunt.

V. De Aenea

Decem annos Troia a Graecis oppugnabātur. Graeci saepe impĕtum in moenia urbis faciēbant. Sed Troiāni multos hostium interficientes fortissĭme patriam defendēbant atque obĕrant Graecis. Decĭmo autem anno Graeci hostes dolo decipientes urbem Troianōrum expugnavērunt; quorum nonnulli in saltĭbus se occultavērunt. Ibi cum de salūte desperāre incipĕrent, Aenēas, dux eōrum, "Domos nostras", inquit, "hostes hac nocte diripiunt et deōrum simulacra templaque incendunt. Sed omnia nobis rapiant spem non eripient. Nam quamquam nunc ex patria fugĕre cogimĭni, tamen novas sedes accipiētis ibīque Troiam reficiētis. Quam ob rem naves nobis faciāmus! Dux noster erit Iuppĭter. Qui maria ignōta nobis facĭle patefaciet. Aspĭce clementer nos fugientes, Iuppĭter! Fac, ut hostes decipiāmus! Effĭce, ne gentes ferōces nos interficiant, ne tempestātes naves nostras concutiant! Incipĭte, amīci, et perficĭte celerĭter, quae praecipiam! Libenter suscipiāmus labōres et pericŭla! Mox procul a domo novas oras novosque portus mecum conspiciētis.

VI. De asportatiōne Sabinārum

Romŭlus, uti novam civitātem firmāret et tutarētur, urbem munīvit, centum senatōres creāvit, exercĭtum armāvit. Duodĕcim lictōres regem comitabantur. Iam res Romāna adeo erat valĭda, ut finitĭmis gentĭbus bello par esset. Sed cum eae societātem conubiumque novo popŭlo constanter recusārent, deĕrant muliĕres. Quam ob rem Romŭlus indignans "Cum finitĭmi", inquit, "preces nostras aspernentur, dolum et vim adhibēre conābor. Nam id, quod precando non impetravĭmus, alio modo nobis est efficiendum. Satis diu, arbĭtror, cunctāti sumus; nunc tempus est agendi". Paulo post ludos parāvit Neptūno deo. Quod spectacŭlum cum finitĭmis indictum esset, Sabinōrum omnis multitūdo studio spectandi incitāta cum libĕris ac coniugĭbus convĕnit. Qui novum oppĭdum satis admirāti ludos spectābant. Subĭto autem iuventus Romāna in spectantes se praecipitāvit magnumque numĕrum puellārum asportāvit. Qua re perterrĭti parentes fugērunt gravissĭmam Romānis poenam minantes.

Brevi post Romānis acrĭter erat proeliandum. Nam Sabīni cum exercĭtu ad pugnandum parāto in urbem Romam invasērunt. Tum eaedem illae muliĕres, quae iam Romanōrum erant uxōres, inter infestas acies proeliantium sese praecipitavērunt hinc patres, hinc marītos precantes, uti caedem finiant. Neque frustra precātae sunt, nam pax et amicitia facta est.

2. Перекладіть латинською мовою:

1. Цицерон, коли був в Атенах, часто слухав найславніших ора-торів і філософів.

2. Коли останній римський цар Тарквіній Гордий був вигнаний із Риму, були обрані два консули.

3. Кажуть, що Тантал, цар Фригії, тому що був найбагатшим, запрошував на бенкети самих богів.

4. Тому що військовий табір був укріплений валом і ровом, вороги не могли його здобути.

5. Хоч мій приятель був хворий, однак брав участь в усіх заняттях.

6. Фокіон був завжди бідним, хоч міг бути найбагатшим.

7. Цицерон, хоч мав слабке здоров’я, багато працював.