
- •1. Предмет і задачі курсу.
- •Незводимість функцій та структури елементів системи до системи як єдиного цілого
- •2. Економічні теорії та базисні інститути не.
- •4. Моделі не.
- •За типом власності на засоби виробництва (формаційний підхід):
- •За ступенем індустріально-економічного розвитку:
- •5. Особливості формування та розвитку національної економіки України.
- •6. Поняття та склад потенціалу національної економіки.
- •7. Природно-ресурсний потенціал.
- •8. Демографічний та трудовий потенціал.
- •9. Науково-технічний потенціал.
- •10. Інформаційний потенціал.
- •11. Виробничий потенціал
- •12. Зовн.-екон. Потенціал.
- •13. Екологічний потенціал.
- •14. Основи формування господарського комплексу.
- •15. Промисловий комплекс.
- •16. Будівельний комплекс.
- •3. Основні економічні показники не,
- •17. Агропромисловий комплекс.
- •18. Транспорт і зв’язок
- •19. Соціальна інфраструктура.
- •20. Економічне зростання як категорія національної економіки.
- •21. Типи і способи економічного зростання
- •22. Фактори економічного зростання
3. Основні економічні показники не,
НЕ – це сукупність всіх галузей, господарських комплексів і регіонів країни, об’єднаних в єдине ціле різноманітними економічними зв’язками. Їх ефективне функціонування буде залежати від загальноекономічних пропорцій розвитку національного господарства.
В країнах з розвинутою ринковою економікою виділяють 4 ключові групи проблем, що визначають рівень розвитку НЕ:
рівень обсягу національного виробництва
рівень зайнятості та безробіття
рівень цін
розвиток міжнародної торгівлі.
Найважливішою проблемою розвитку НЕ є обчислення обсягу національного виробництва.
До основних економічних показників НЕ зокрема належать: сукупний суспільний продукт, валовий суспільний продукт, кінцевий суспільний продукт, система національних рахунків, ВВП, ВНП, методи обчислення ВВП, рівень безробіття, рівень зайнятості, особистий дохід, національний дохід, чистий продукт, капіталовіддача, капіталоємність, матеріаловіддача, матеріалоємність, продуктивність суспільної праці.
17. Агропромисловий комплекс.
Агропромисловий комплекс (АПК) — це сукупність взаємопов'язаних галузей породного господарства, об'єднаних своєрідною цільовою функцією (забезпечення населення продуктами харчування і предметами народного споживання сільськогосподарського походження), що розвиваються відповідно до конкретних природно- і суспільно-географічних особливостей території.
До складу АПК входить понад 100 галузей і підгалузeй народного господарства, та ще багато галузей частково або повністю з ними пов'язані.
Галузі, що входять до складу АПК, можна згрупувати в окремі функціональні сфери (блоки):
а) виробництво сільськогосподарської продукції (рослинництво, тваринництво);
б) промислова переробка сільськогосподарської продукції (харчосмакова, м'ясна, молочна, мукомельно-круп'яна промисловість, легка промисловість по переробці сільськогосподарської сировини);
в) виробництво засобів виробництва для всіх галузей АПК (тракторне і сільськогосподарське машинобудування, продовольче машинобудування; виробництво мінеральних добрив та інших хімічних засобів для інтенсифікації сільськогосподарського виробництва; мікробіологічна промисловість, комбікормова промисловість; сільське будівництво);
г) виробнича та соціальна інфраструктура (заготівля, зберігання, транспортування і реалізація продукції, науково-дослідні організації і підготовка кадрів).
Земельний фонд України характеризується високим ступенем освоєння. Сільськогосподарські угіддя займають 42,4 млн га, або 70% загальної земельної площі. Землі, які потребують освоєння, займають лише 2,5% її території. У сільському господарстві земля є найважливішим засобом виробництва.
Провідне місце у складі АПК України займає зернопромисловий комплекс. Він об'єднує галузі, зайняті виробництвом зернових, їх заготівлею, переробкою, обслуговуванням сільськогосподарської і переробної ланок. Велике продовольче значення мають гречка, просо і рис, хоч у структурі посівних площ зернових культур вони займають лише близько 5%.
Найбільшими виробниками цукрових буряків є Вінницька, Черкаська і Полтавська області, які дають близько 25% загального виробництва цієї культури .
Розвиток бурякосіяння в Україні спирається на потужну технічну базу цукрової промисловості. Усього на Україні працює 194 цукрові заводи, які переробляють в середньому за рік близько 44,0 млн т буряків.
До складу плодоовочеконсервного комплексу України входить вирощування овочів, фруктів і ягід, підприємства консервної та плодоовочесушильної промисловості, а також обслуговуючі й допоміжні підприємства.
До складу виноградарсько-виноробного комплексу України входить виноградарство, промислова переробка винограду, а також виробництва, що обслуговують ці галузі. Кінцевою продукцією комплексу є свіжий виноград, виноградні вина, виноградний сік, коньяки, які виготовляють з технічних сортів винограду. З відходів переробки одержують різні кислоти, дубильні речовини, спирт.
Олійножировий комплекс України грунтується в основному на виробництві та переробці насіння соняшнику. Потужні олійножирові і жирові комбінати розміщені в Дніпропетровську, Полтаві, Харкові, Одесі, Запоріжжі, Чернівцях, Вінниці та Львові.
Льонопромисловий комплекс України об'єднує льонарство, промисловість первинної обробки льону і виробництво льняних тканин. В Україні налічується понад 30 льонозаводів, які виробляють основну частину льоноволокна. Найбільше таких підприємств у Чернігівській, Житомирській, Рівненській та Волинській областях. У таких областях, як Львівська, Івано-Франківська та Чернівецька льон переробляють в основному на кооперативних і державних пунктах.
Ефіроолійний комплекс України займається вирощуванням і переробкою ефіроолійних культур. Кінцева продукція комплексу — ефірна олія — використовується у виробництві парфюмерно-косметичних виробів, медичній та харчосмаковій промисловості.
Ефіроолійні культури займають лише 0,1% усіх посівних площ України. Серед них важливе значення мають: коріандр, м'ята, кмин, лаванда, троянда, шавлія, фенхель та ін.
Спеціалізовані тваринницько-промислові комплекси є важливою ланкою агропромислового комплексу України. Вони поєднують виробництво і промислову переробку сировинних ресурсів тваринного походження, реалізацію готової продукції і обслуговуючі підприємства й організації.
Птахопромисловий комплекс серед тваринницьких комплексів найменше залежить від землі. Важливим фактором його розміщення є райони споживання продукції, в основному біля великих міст, в промислових і курортних зонах.