Вариант 30

3 Теоретичні питання.

3.1 Прогнозування трудових ресурсів.

Інформаційною основою державного регулювання зайнятості населення є зведений баланс трудових ресурсів і баланс ринку праці.

Зведений баланс трудових ресурсів - найважливіший прогнозно-аналітичний документ, який складається з чотирьох розділів - 1. Населення. 2. Трудові ресурси. 3. Розподіл трудових ресурсів. 4. Розподіл зайнятих за сферами та галузями національної економіки.

У балансі ринку праці визначається очікувана кількість незайнятого населення. Інформацією для його складання є розрахунки обласних служб зайнятості на підставі даних підприємств і організацій.

Інформаційною базою для розрахунку 1 та 2 розділів балансу служать прогнози кількості населення та його складу. Чисельність населення у працездатному віці та працюючих пенсіонерів визначається за даними звітів, балансів трудових ресурсів, а інших категорій і груп населення - за даними перепису населення з урахуванням динаміки, яка склалася за останні роки.

Головною пропорцією у 4 розділі є співвідношення чисельності зайнятих у матеріальному виробництві й у галузях невиробничої сфери. При визначенні пріоритетів у розвитку економіки потрібно дотримуватися такого співвідношення між матеріальною і невиробничою сферами, яке забезпечувало б у перспективі ефективну зайнятість населення. Оптимальний розподіл зайнятих за галузями народного господарства сприяє зростанню суспільної продуктивності праці за умов зниження приросту населення.

Зведений баланс трудових ресурсів характеризує склад і використання трудових ресурсів у середньорічному обчисленні у фізичних особах. Більш повно характеризує ринок праці зведений баланс, який дає змогу визначити очікувану кількість незайнятого населення і розрахувати показники забезпечення зайнятості населення.

У процесі прогнозування трудових ресурсів складають баланс ринку праці, який відображає пропозицію та попит на робочу силу в прогнозному періоді.

Інформація балансу ринку праці використовується при здійсненні регулюючих заходів, спрямованих на проведення політики продуктивної зайнятості, запровадженні дієвих стимулів створення нових робочих місць, забезпечення гарантій зайнятості в процесі приватизації та реструктуризації підприємств, підтримці підприємництва і самозайнятості населення, розширенні практики громадських робіт, підвищенні гнучкості ринку, формуванні спеціальних державних програм зайнятості.

3.2 Резерви росту продуктивності праці

Резерви підвищення продуктивності праці — це невикористані можливості економії затрат праці (як живої, так і уречевленої), які виникають унаслідок дії тих чи інших факторів (удосконалення техніки, технології, організації виробництва і праці тощо). Рівень продуктивності праці залежить від ступеня використання резервів.

Резерви можна класифікувати відносно часу їх використання, а також сфери виникнення.

За часом використання розрізняють поточні й перспективні резерви.

Поточні резерви можуть бути використані залежно від реальних можливостей протягом місяця, кварталу або року.

Використання перспективних резервів передбачається в перспективі через рік або декілька років згідно з довгостроковими планами підприємства.

За сферами виникнення розрізняють загальнодержавні, регіональні, міжгалузеві, галузеві, внутрішньовиробничі резерви.

До загальнодержавних належать такі резерви, використання яких впливає на зростання продуктивності праці в економіці загалом і які пов'язані з недовикористанням науково-технічного прогресу, нераціональним розміщенням підприємств і неефективною демографічною й територіальною зайнятістю населення, недостатнім використанням ринкових механізмів і методів господарювання тощо.

Регіональні резерви пов'язані з можливостями поліпшеного використання продуктивних сил даного регіону.

Міжгалузеві резерви — це можливості поліпшення міжгалузевих зв'язків, своєчасне, точне і якісне виконання договорів щодо кооперованих поставок, використання можливостей однієї галузі для підвищення продуктивності праці в іншій. Так, значному підвищенню продуктивності праці в обробних галузях промисловості сприяє поліпшення якості продукції в сировинних галузях.

Галузеві резерви — це резерви, пов'язані з можливостями підвищення продуктивності праці, які характерні для даної галузі економіки й зумовлені недостатнім використанням техніки і технології виробництва прогресивних досягнень і передового досвіду, недоліками в спеціалізації, концентрації та комбінуванні виробництва тощо.

Внутрішньовиробничі резерви виявляються і реалізуються безпосередньо на підприємстві. Велике значення цих резервів полягає в тому, що підприємство є первинним осередком економіки і на ньому виявляються і використовуються всі попередні резерви. Внутрішньовиробничі резерви зумовлені недостатньо ефективним використанням техніки, сировини, матеріалів, а також робочого часу, наявністю цілодобових і внутрішньозмінних втрат часу, а також прихованого безробіття. Отже, внутрішньовиробничі резерви можна поділити на: резерви зниження трудомісткості продукції;

резерви поліпшення використання робочого часу;

Резерви підвищення продуктивності праці безмежні, як і науково-технічний прогрес, удосконалення організації виробництва, праці й управління. Тому в кожний конкретний період треба використовувати ті резерви, що дають максимальну економію праці за мінімальних витрат.

Необхідною умовою виявлення і використання резервів є їхня кількісна оцінка.

Резерви можуть оцінюватися в абсолютних і відносних величинах. На конкретний період часу величину резервів можна визначити

як різницю між досягнутим і максимально можливим рівнем продуктивності праці.

Оцінку впливу зниження трудомісткості продукції, поліпшення використання робочого часу, удосконалення структури кадрів на підприємстві можна визначити за допомогою таких формул:

За рахунок зниження трудомісткості:

Пп = (Тм / Тн). 100 - 100; Еч = ((Тм - Тн)- Р) / Ф- К;

де Пп — величина підвищення продуктивності праці, %;

Тм, Тн — минула та нова трудомісткість на операцію або виріб;

Ем — економія чисельності робітників;

Р — кількість виробів або операцій;

Ф — реальний фонд робочого часу одного робітника, год.;

К — коефіцієнт виконання норм.

За рахунок поліпшення використання робочого часу(зменшен-ня його втрат):

Пп = (100 - п) х 100 / (100 - т) - 100, або

Пп = (т-л)-100/(100-т),

де т — втрати робочого часу в базовому періоді, %; п — втрати робочого часу в поточному періоді, %. За рахунок змін у структурі кадрів:

Іпз = Іп • Id,

де Іпз — індекс загально^* продуктивності праці;

Іп — індекс продуктивності праці основних робітників;

Id — індекс зміни частки основних робітників в загальній кількості робітників у поточному періоді порівняно з базовим, обчислюється за формулою:

Зіставлення динаміки річного, денного і годинного виробітків сприяє виявленню резервів підвищення продуктивності праці через поліпшення використання робочого часу.

На підприємствах для використання резервів розробляють плани організаційно-технічних заходів, в яких зазначені види резервів підвищення продуктивності праці, заходи щодо їх реалізації, втрати на них, строки проведення, а також відповідальні виконавці.

1 Тест

1.1 Яка із відповідей тесту вірна, якщо працівник, що звільнився добровільно, поки ще не знайшов роботу?

а) фрикційною формою безробіття; Фрикційно безробітні вже мають кваліфікацію, навички, досвід, які можна продати на ринку праці. Якщо людина хоче змінити місце роботи (територіально), змінити кваліфікацію чи перейти на аналогічну роботу з вищою заробітною платою, вона вирішує цю проблему добровільно. Тому фрикційне безробіття, як правило, добровільне і короткострокове.

б) структурною формою безробіття;

в) циклічною формою безробіття;

г) інституціональною формою безробіття;

д) усі попередні відповіді невірні.

Вариант 31