Практичне заняття №2

Зовнішня техніка вчителя. Основи мімічної та

пантомімічної виразності.

Мета: поглибити знання про роль педагогічного іміджу у професійній діяльності вчителя, розвинути уміння конструювати педагогічний образ за допомогою невербальних засобів.

План заняття.

Самостійна робота студентів.

1. Провівши власне спостереження, скласти міміко-пантомімічну характеристику свого одногрупника, викладача, вчителя школи у якій навчались.

2. Ознайомитись з вимогами до зовнішнього вигляду вчителя за книжкою Б. Буяльського „Поезія усного слова”. Розробити на підставі цих вимог програму вдосконалення власного зовнішнього вигляду (ходи, постави, пози, жестів) як засобу посилення емоційно-естетичного впливу в публічному спілкуванні.

3. Використовуючи класифікацію моделей педагогічного спілкування В. Кан-Каліка (Пед. майстерність. За ред. Зязюна І.П. К., 2004ю C. 295-296), скласти опис техніки невербальної поведінки в різних моделях взаємодії вчителя з учнями за схемою.

№ п/п	Елементи зовнішнього вигляду	Модель спілкування
		Китайська стіна	Робот	Монблан	Союз	Тетерук
1.	Вираз обличчя
2.	Постава
3.	Жести
4.	Мова образу вчителя в цілому

4. Доберіть і запропонуйте вправи на розвиток невербальної комунікації.

5. У процесі спілкування дуже важливим є те перше враження, яке ми справляємо на інших. Дослідженнями психологів встановлено, що люди швидко формують своє враження у т. зв. «перших трьох десятках»:

• перші десять секунд;

• перші десять елементів одягу і постави.

• перші десять слів, які ми промовляємо.

А от змінюється перше враження дуже повільно. Перші десять секунд надто короткий час, тому педагог має пам’ятати, що учнівська аудиторія вмить фіксує:

• його поставу;

• вираз обличчя (усміхнений, похмурий, заклопотаний, добрий, злий тощо);

• волосся (колір і зачіску);

• одяг, помічаючи найвиразніші для ока його деталі;

• прикраси;

• жести;◊

• погляд (візуальний контакт);

• спосіб тримати руку;

• особливі ознаки, що стосуються як постави, так і одягу в ансамблі загалом.

Чи задумувались Ви, яке перше враження справляєте на інших?

Яке враження справили на Вас люди в перший момент знайомства (наприклад, одногрупники, вчителі, викладачі університету)?

Який Ваш імідж?

Чи любите Ви дивитись на себе в дзеркало? Що ви в ньому бачите?

Зафіксуйте свої думки у зошиті для самостійної роботи.

Ключові поняття теми
Зовнішня техніка Внутрішня техніка Педагогічна техніка Міміка Візуальний контакт			Культура зовнішнього вигляду Міжособистісний простір Пантоміміка Емпатія Техніка невербальної поведінки Комунікативність

Глосарій теми:

Зовнішня техніка – це втілення внутрішнього переживання вчителя в його тілесній природі: міміці, голосі, мовленні, рухах, пластиці.

Внутрішня техніка – створення внутрішнього переживання вчителя, його психологічне на лаштування на майбутню діяльність через вплив на розум, волю й почуття.

Педагогічна техніка – це володіння комплексом прийомів, які дають вчителеві можливість глибше, яскравіше, талановитіше виявити свою позицію і досягти успіхів у навчально-виховній роботі; вміння використовувати власний психофізичний апарат як інструмент виховного впливу.

Пантоміміка – це виражальні рухи всього тіла або окремої його частини, пластика тіла, яка допомагає педагогові виокремити у зовнішності головне, намалювати образ.

Візуальний контакт – погляд співрозмовників фіксований один на одному, що означає зацікавленість партнером і зосередженість на тому про що він говорить.

Міжособистісний простір (дистанція спілкування) – відстань між тими, хто спілкується, що є ознакою характеру взаємодії.

Техніка невербальної поведінки – це поведінка, яка не спирається на слова або інші мовленнєві символи, індивідуальна і неповторна.

Культура зовнішнього вигляду – це уміння педагога презентувати себ у спілкуванні з учнями за допомогою позитивної енергетики свого одягу, постави, погляду, посмішки, жесту, привабливості своєї особистості.

Емпатія – співпереживання, розуміння будь-якого почуття – гніву, печалі, радості, що його переживає інша людина, і відповідний вияв свого розуміння цього почуття.

Комунікативність – професійно-особистісна якість педагога, що характеризується потребою у спілкуванні, здатністю легко вступати в контак, викликати позитивні емоції у співрозмовників, відчувати задоволення від спілкування.

Жест – це соціально сформований та усталений рух, що передає стан людини.

Міміка – це мистецтво висловлювати свої думки, почуття, настрій, стан рухом м’язів обличчя.

Список рекомендованої літератури Основна література:

1. Волкова Н.П. Педагогіка: Посібник. К.: Академія. 2002. – 576 с.

2. Волкова Н.П. Професійно-педагогічна комунікація: Навч. посібник. – К., 2006.

3. Добенъко О.В., Бондаренко Є.А. Педагогічна техніка: Навч. посібник / За заг. ред. Л.М. Романишиної. – Тернопіль. 2000.

4. Зязюн І.А., Сагач Г.М. Краса педагогічної дії: Навчальний посібник для вчителів, аспірантів, студентів середніх та вищих навчальних закладів. – К.: Українсько-фінський інститут менеджменту і бізнесу, 1997. – 302 с.

5. Педагогічна майстерність / За ред. І.A. Зязюна. 2-е вид., доповнене і перероблене. – К.: Вища шк., 2004. – 422 с.

6. Педагогічна майстерність: Підручник / За ред. LA. Зязюна. К., 2004

7. Учителю о педагогической технике / под ред. Рувинского Л.М. – .: Педагогика. 1986. – 160 с.

8. Щекин Г.В. Как читать людей по их внешному облику.К.: "Украина" 1993.-239 с.

Додаткова література:

9. Айслер-Мертц К. Язык жестов /Пер. с нем. К. Давыдовой. М., 2001

10. Браун Д. Имидж – путь к успеху. – М.: СПб. 1996. – 236 с.

11. Голиштейн А., Хомик В. Тренінг умінь спілкування: як допомогти проблемним підліткам / Пер. з англ. В. Хомика. К, 2003.

12. Гончаренко СУ. Український педагогічний словник. – К, 1997.

13. Кан-Калик В.А. Учителю о педагогическом общении. – М.: Просвещение. 1987. – 190 с.

14. Карнеги Д. Как завоевать друзей и оказать влияние на людей: Сочинения. К.: Академия. 1992. – 325 с.

15. Куницына В.К, Казаринова КВ., Погольша В.М. Межличностное общение: Учебник. СПб., 2003.

16. Лабунская В.А. Невербальное поведение: социально-перцептивный подход. – Ростов-на-Дону: СПб. 1986. – 116 с.

17. Макаренко А.С. Деякі висновки з мого педагогічного досвіду. Вибр. твори у 7 т. – К, 1954. Т. 5.

18. Мороз О.Г., Омеляненко В.П. Перші кроки до майстерності. – К.: тов. „Знання України”. 1992. – 112 с.

19. Мова тіла вчителя на уроці // Шкільний світ. – 1998. № 22. – С. 2-3.

20. Пиз А. Язык телодвижений. – М., СПб., 2002.

21. Станиславский К.С. Работа актёра над собой. / Собр. соч. в 8 т. – М.: Сов. школа. 1954. Т.2. – 595 с., Т.3, ч. 1. С. 96-130.

22. Сухомлинсъкий В.О. Сто порад учителеві. / Вибр. тв. у 5 т. – К.: Рад. школа. 1976. Т.2., с. 334-655.

Блок навчальної проблеми.

Під час розмови, що якомога повніше інформувати співрозмовника про наші почуття (симпатію чи антипатію, зацікавленість чи байдужість, уподобання чи відразу), ми послуговуємося не лише словами, а й свідомо чи несвідомо користуємося невербальними засобами комунікації. Обираючи певну відстань, ми посміхаємося чи засмучуємося, торкаємося чи не торкаємося свого співрозмовника. Наша манера одягатися, наша постава, вираз обличчя, жести також є засобами комунікації.

Отже, невербальна комунікація – це особлива мова, „мова почуттів”. Вона є продуктом суспільного розвитку, що значно посилює змістовий ефект вербальної комунікації.

Вченими доведено, що у спілкуванні беруть участь: 55% – мова тіла, 38% – голос, 7% – слова.

Невербальні засоби спілкування найчастіше використовуються для встановлення емоційного контакту зі співрозмовником і підтримки його в процесі бесіди, для фіксування того, наскільки добре людина володіє собою, а також для отримання інформації про те, що люди насправді думають про інших, про що можуть повідомити невербальні засоби спілкування? Вони здатні вказати співрозмовникові на особливо важливі моменти змісту висловлювання.

Тут можливі три головні позиції:

• відкрита;

• закрита;

• відсторонена.

Аллан Піз у книзі „Язык телотвижений” підкреслює, що у звичайній бесіді вербальні компоненти містять у собі лише 20% змісту інформації, а 80% припадає на невербальні засоби. Людина більше вірить тому, що бачить, а не тому, що чує. Проблема ще й полягає в тому, що невербальні засоби можуть сприйматися іншою Людиною неоднозначно, їй інколи буває важко зрозуміти почуття іншої людини. Наприклад, одні і ті ж почуття можуть передаватися різними невербальними способами (одна Людина від щастя плаче, а інша, навпаки, сміється). Окрім того, невербальна реакція людини може бути спричинена різними почуттями (хтось червоніє від гніву, а хтось – від збентеження, а ще інший – від задоволення). оволодіння невербальними засобами спілкування є особливо важливим у педагогічній діяльності, а це досить нелегко, тому що потрібні відповідні знання та практика.

Величезну інформацію несе вираз обличчя, що виникає під впливом думок, почуттів, стосунків, які в певних життєвих ситуаціях чи життєвих інтервалах є домінуючими. Істотні деталі зовнішності – зачіска, одяг, аксесуари –це елементи, на підставі яких виникають оцінні судження про людину, її належність до певної групи, професії тощо.

За манерами людини можна робити висновки щодо її вихованості, самооцінки, ставлення до інших.

Найдинамічніше зовнішній бік невербального спілкування виявляється в жестах.

Міміка і жести протягом вербального спілкування дають можливість посилювати смислові наголоси на елементах інформації, що передаються, і створювати таким чином більший емоційний ефект від усвідомлення її значущості.

Однак слід мати на увазі: гіпертрофована міміка та жестикуляція, позбавлені змістового підґрунтя, можуть ускладнити сприймання інформації або просто дезорієнтувати співрозмовника.

Як особливий різновид невербального спілкування виокремлюють тактильно-м’язову чутливість.

Тактильно-м’язова чутливість генетично є одним із найпотужніших каналів отримання життєво важливої інформації. З допомогою тактильно-м’язової чутливості можна пізнати широкий спектр характеристик людини: її фізичну силу, деякі особливості особистісного плану, стосунки, психічний стан тощо.

Тримаючи, наприклад, у руці долоню іншої людини, можна певною мірою скласти уявлення про її психічний стан, ставлення до ситуації, наміри тощо.

Міміка-пантомімічна виразність учителя повинна бути доведена до такого ступеня досконалості, коли на ній уже не потрібно акцентуватися, що дозволяє повністю зосередитися на самому лише змісті навчально-виховного процесу.

Працюючи над позою, ходою, жестами; розвиваючи зібраність й уміння триматися, необхідно дотримуватись принципу: від свідомого опанування – до підсвідомого користування.

Необхідно пам’ятати, що:

1. Естетика пози не терпить поганих звичок, якої: похитування вперед-назад, тупцювання, манери триматися за спинку стільця, крутіння в руках сторонніх предметів, почухування голови, потирання носа, тримання себе за вухо.

2. Слід мати відкриту позу: не схрещувати руки; стояти обличчям до класу; зменшити дистанцію. Що створює ефект довір’я.

3. Згорблена у класі, опущена голова, млявість рук свідчать про внутрішню слабкість людини, її невпевненість у собі.

4. Рухаючись у класі, слід пам’ятати, що крок уперед підсилює значущість повідомлення, допомагає зосередити увагу учнів; рух назад дає можливість учням перепочити. Доцільним прийомом привертання уваги школярів є зміна дистанції. Скорочення дистанції, розумне розміщення вихованців збільшують силу впливу вихователя.

5. Основні вимоги до жестів: невимушеність, стриманість, доцільність.

6. Обличчя педагога повинно не лише виражати, а й приховувати деякі почуття. Вчителеві слід уникати як надмірної динамічності м’язів обличчя і очей („бігаючі очі”), так і неживої статичності („кам’яне обличчя”).

При цьому слід пам’ятати, що у спілкуванні головне – особистість вчителя. Перефразовуючи відомі слова К.С. Станіславського, можна сказати: любіть не себе в спілкуванні, а спілкування в собі. прагніть так організувати взаєморозуміння з дітьми, щоб воно не лише було функціональним, але й мало особистісний характер. Спілкування повинно викликати у дітей задоволення, бути запорукою успіху у вихованні.

Таким чином, засоби невербальної комунікації є інструментом професійної діяльності вчителя.

Практичний блок