Тема 2. Роль банків в організації міжнародних розрахунків

2013 рік

Зміст

2.1. Міжбанківські кореспондентські відносини.

2.2. Система міжбанківських комунікацій. Система СВІФТ.

2.3. Відкриття та ведення валютних рахунків.

2.4. Купівля банками іноземної валюти для міжнародних розрахунків

2.1. Міжбанківські кореспондентські відносини.

Провідна роль у міжнародних розрахунках належить банкам. Маючи широкий практичний досвід у сфері валютно-фінансових відносин, банки надають своїм клієнтам широкий спектр послуг, серед яких вибір ефективніших форм міжнародних розрахунків, консультації щодо складання платіжних умов зовнішньоторговельних контрактів, страхування ризиків, видача банківських гарантій тощо.

Міжнародні розрахунки базуються на проведенні банками різного роду фінансових платежів. Для здійснення платежів, що перетинають кордони, банки відкривають іноземні філії або рахунки в банках-кореспондентах за кордоном.

2.1. Міжбанківські кореспондентські відносини.

Більшість банків не можуть утримувати власні філії в усіх країнах, з якими їхні клієнти мають ділові контакти, тому для співробітництва з закордонними банками вони встановлюють кореспондентські відносини. У широкому розумінні кореспондентські відносини являють собою весь комплекс можливих форм співробітництва між банками.

Установлення кореспондентських відносин здійснюється не тільки між банками, що розташовані в різних країнах, а й у межах національних кордонів. Число кореспондентів може сягати десятків тисяч.

Основні причин укладення договорів про встановлення кореспондентських відносин:

• здійснення операцій іншим банком, який може надавати послуги дешевше і швидше;

• відсутність самостійності в реалізації деяких видів послуг (можливості виходу на ринок для купівлі валюти тощо);

• зниження ризику власних операцій.

2.1. Міжбанківські кореспондентські відносини.

Кореспондентські відносини між банками виникають на основі взаємності. При виборі закордонного банку, який має функціонувати як банк-кореспондент, важливу роль відіграють його надійність і платоспроможність.

Оформлення відносин між банками в різних країнах відбувається по-різному. Наприклад, в Україні та в інших країнах СНД при установленні кореспондентських відносин укладається двосторонній договір.

На практиці існують дві можливості оформлення кореспондентських відносин банків:

• із взаємним відкриттям рахунків (А-кореспонденти);

• без відкриття рахунків (Б-кореспонденти).

2.1. Міжбанківські кореспондентські відносини.

У разі А-кореспондента зв’язок між банками здійснюється через кореспондентський рахунок.

За українським законодавством, кореспондентський рахунок — це рахунок для обліку розрахунків, які виконує одна банківська установа за дорученням і на кошти іншої банківської установи на підставі укладеного кореспондентського договору (угоди).

Рис. 2.1. А-кореспондент із взаємними зв’язками через рахунок

2.1. Міжбанківські кореспондентські відносини.

У випадку відносин з Б-кореспондентом зв’язку через рахунок немає. Тому потрібна третя кредитна установа для перерахунку коштів в іноземній валюті (рис. 2.2).

Якщо банки встановили Б-кореспондентські відносини, то вони обмінюються домовленостями про агентські послуги. Зокрема, у Б-кореспондента доручення, що надійшли прямо, виконуються негайно, і тому обов’язково має бути домовленість з третьою кредитною установою

Рис. 2.2. Б-кореспондент без відкриття взаємних рахунків

2.1. Міжбанківські кореспондентські відносини.

Для цього дуже часто між банками взаємно відкриваються кредитні лінії, які полегшують ділові відносини.

Наприклад, Чейз Манхеттен Бенк, маючи в себе рахунок Дойчебанку з відповідною сумою, може відкрити кредитну лінію Укрексімбанку.

При цьому, якщо необхідна сума грошей для виконання доручення Укрексімбанком перевищує суму кредиту, Чейз Манхеттен Бенк може перерахувати вказану в дорученні суму без необхідного покриття (за домовленістю між банками необхідна сума буде перерахована пізніше). Це дає змогу негайно виконати телеграфне доручення.

2.2. Система міжбанківських комунікацій.# Система СВІФТ.

Зростання платіжного обороту між банками країн світу викликало необхідність створення комунікаційних систем стандартизованого вигляду, які б працювали з уніфікованою інформацією. Однією з найбільш популярних і ефективних стала система СВІФТ.

У 1973 р. у Брюсселі було створено акціонерне товариство — Всесвітню міжбанківську фінансову телекомунікаційну мережу (SWIFT). Офіційно вона почала працювати з 1977 р.

Головна мета СВІФТ — швидкісне передання банківської і фінансової інформації на базі засобів обчислювальної техніки. Спочатку мережа СВІФТ охоплювала понад 500 банків із 15 країн світу. У 1993 р. її послугами користувалися вже 3700 банків і фінансових установ із 92-х країн.

У 90-х роках банки України також стали користувачами системи СВІФТ.

Щоденно через цю систему проходить понад 4 млн повідомлень. Інформація передається цілодобово.

2.2. Система міжбанківських комунікацій.# Система СВІФТ.

Головними сферами діяльності системи СВІФТ є:

• платежі — системи для виконання банківських інструкцій, інструкцій клієнта, повідомлень, заяв, клірингу і розрахунків;

• цінні папери — системи для підтримки торговельних підтверджень, клірингу, розрахунків і процедури зберігання. СВІФТ надає мережеві послуги для CREST (система розрахунків за цінними паперами у Великобританії) і CGO (клірингова палата і депозитарій у Великобританії);

• іноземна валюта і грошові ринки — системи для підтримки повідомлень підтвердження, відповідностей, двосторонніх і багатосторонніх відносин. СВІФТ забезпечує засоби відповідностей і повідомлень для ECHO (Клірингова палата іноземної валюти Інтербанку в Лондоні).

2.2. Відкриття та ведення валютних рахунків

Операції з іноземною валютою на території кожної держави здійснюються відповідно до її чинного законодавства.

В Україні валютні операції регулюються Декретом Кабінету Міністрів «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» та низкою інших документів уряду і Національного банку, які визначають:

основні принципи здійснення валютних операцій;

види валют і валютних цінностей, які застосовуються в Україні;

права й обов’язки резидентів і нерезидентів відносно володіння, користування та розпорядження валютами і валютними цінностями на території України;

повноваження та функції українських органів валютного регулювання і валютного контролю.

2.2. Відкриття та ведення валютних рахунків

Практично в усіх країнах світу операції з валютою здійснюються уповноваженими банками, тобто комерційними банками, які отримали ліцензії від своїх центральних банків на проведення операцій в іноземній валюті

Для здійснення міжнародних розрахунків банки відкривають валютні рахунки.

Валютний рахунок — це рахунок, який відкривається в комерційному банку для зберігання іноземної валюти і здійснення всіх видів банківських операцій.

Порядок відкриття та ведення валютних рахунків у країнах регулюється чинним законодавством держави, нормативними актами центральних банків. Операції на рахунках здійснюються на підставі розрахункових документів установлених форм.

2.2. Відкриття та ведення валютних рахунків

Надходження в іноземній валюті на користь підприємства, а також кошти, отримані в іноземній валюті на українській території, зараховуються на його рахунок в уповноваженому банку.

Для цього паралельно відкриваються два рахунки:

1) розподільний рахунок для зарахування надходжень в іноземній валюті у повному обсязі;

2) поточний валютний рахунок для обліку коштів, які залишаються у розпорядженні підприємств після обов’язкового продажу частини експортної виручки.

На розподільному рахунку валютні кошти юридичних осіб після їх зарахування можуть перебувати не більше п’яти банківських днів. Саме з цього рахунку за українським законодавством 50% валютної виручки підприємств підлягають обов’язковому продажу на міжбанківському ринку, після чого другі 50% зараховуються на поточний валютний рахунок клієнта банку.

. #2.3. Купівля банками іноземної валюти #для міжнародних розрахунків#

Безпосередню участь у міжнародних розрахунках беруть комерційні банки. Вони на вимогу своїх клієнтів купують та продають іноземну валюту.

Імпортерам доводиться розраховуватись за придбаний товар іноземною валютою. Для цього вони звертаються в банки з проханням купити їм необхідну кількість іноземної валюти в обмін на наявну у них валюту своєї країни.

У свою чергу, експортери отримують платежі в іноземній валюті. Вони мають:

• тримати ці кошти на валютному рахунку в банку (якщо це дозволяє валютне законодавство країни);

• конвертувати іноземну валюту в національну;

• конвертувати іноземну валюту в інші іноземні.

. #2.3. Купівля банками іноземної валюти #для міжнародних розрахунків#

Банки купують та продають іноземну валюту на валютних ринках: національних, регіональних, світовому.

За формами своєї організації валютні ринки бувають біржовими та позабіржовими (міжбанківськими).

Біржові валютні ринки — це організовані ринки, які представлені валютними біржами.

Валютна біржа — зазвичай не комерційне підприємство, оскільки її головна мета полягає не в отриманні прибутку, а в організації торгів валютою і в мобілізації тимчасово вільних валютних ресурсів. У деяких країнах (наприклад, в Японії, Німеччині, Франції, Росії, Україні та ін.) роль валютних бірж полягає у встановленні офіційного курсу валют, який практично не відрізняється від міжбанківського курсу.

Левова частка валютних угод (до 95%) здійснюється на неорганізованому, позабіржовому, або міжбанківському, валютному ринку, на якому дилери безпосередньо проводять операції між собою з використанням електронного або супутникового зв’язку.

2.3. Купівля банками іноземної валюти #для міжнародних розрахунків#

Валютні операції банків неможливі без обміну валют та їх котирувань.

Котирування валют означає фіксацію курсу національної грошової одиниці до іноземної.

Котирування валют на ринку здійснюють комерційні та державні банки. При цьому курс національної грошової одиниці може визначатися у формі прямого котирування, коли за одиницю береться іноземна валюта. Наприклад, $ 1 = 7,91 UAH (код гривні) в Україні.

При укладенні валютних угод може застосовуватись непряме котирування, коли за одиницю (базову валюту) береться національна грошова одиниця Наприклад, 1 UAH = $ 0,126.

Сполучення прямого та непрямого котирування дає можливість порівнювати валютні курси без додаткових розрахунків.

2.3. Купівля банками іноземної валюти #для міжнародних розрахунків#

Купівля та продаж валют банками здійснюється за різними курсами, які ще називаються курсами покупця та курсами продавця, або, за банківською термінологією bid та offer.

Курс покупця — це курс, за яким уповноважений банк купує іноземну валюту за національну на ринку.

Курс продавця — це курс, за яким банк продає валюту на ринку.

Банки продають іноземну валюту за національну дорожче, ніж купують її за курсами продавця.

Різниця між курсом продавця та покупця називається маржею. Маржа покриває витрати банку і формує його прибуток від валютних операцій.

2.3. Купівля банками іноземної валюти #для міжнародних розрахунків#

В Україні операції з купівлі-продажу валюти регламентуються Правилами здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку України, прийнятими Національним банком України 18 березня 1999 р. № 127.

Правила визначають структуру українського міжбанківського валютного ринку, а також порядок та умови торгівлі валютою на ньому.

Операції на міжбанківському валютному ринку України можуть здійснювати лише його суб’єкти, до яких належать:

Національний банк України;

уповноважені банки (банки, які отримали ліцензію НБУ на право здійснення операцій з валютними цінностями);

уповноважені фінансово-кредитні установи (які отримали ліцензію НБУ на право здійснення операцій з валютними цінностями);

валютні біржі.

2.3. Купівля банками іноземної валюти #для міжнародних розрахунків#

На сьогодні правилами здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку України значно обмежується вільний доступ до купівлі валюти банками у зв’язку зі складністю економічної ситуації в державі.

Купівля-продаж валют першої групи Класифікатора (американський долар, євро, російський рубль) за гривні між уповноваженими банками України проводиться в банківські дні лише у певний проміжок часу (Торговельна сесія), що встановлюється та змінюється на підставі окремого рішення НБУ.

Купівля-продаж валюти банкам за гривні поза межами Торговельної сесії забороняється.

В операційний час до початку сесії комерційні банки виконують заявки та доручення своїх клієнтів на продаж та купівлю іноземної валюти. Незадоволені заявки та доручення клієнтів банки групують у вигляді зведеної нетто-купівлі або нетто-продажу та подають до НБУ.

Уповноважений банк може взяти участь у Торговельній сесії тільки як продавець або як покупець (обмеження участі банків з метою ліквідації спекулятивних операцій на валютному ринку).

2.3. Купівля банками іноземної валюти #для міжнародних розрахунків#

В операційний час до початку сесії комерційні банки виконують заявки та доручення своїх клієнтів на продаж та купівлю іноземної валюти.

Незадоволені заявки та доручення клієнтів банки групують у вигляді зведеної нетто-купівлі або нетто-продажу та подають до НБУ.

Уповноважений банк може взяти участь у Торговельній сесії тільки як продавець або як покупець (обмеження участі банків з метою ліквідації спекулятивних операцій на валютному ринку).

Одночасне подання заявок на купівлю та продаж валюти, зміна суми заявки або перевищення заявленого обсягу операцій під час сесії не допускається.

2.3. Купівля банками іноземної валюти #для міжнародних розрахунків#

Підставою для купівлі іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України при розрахунках з нерезидентами за торговельними операціями вважаються такі документи:

договір з нерезидентом, оформлений відповідно до вимог чинного законодавства України, або інший документ, який згідно з законодавством України має силу договору;

вантажна митна декларація;

акт здавання-приймання, акт виконаних робіт (наданих послуг) або інший документ, що свідчить про надання послуг, виконання робіт;

документи, передбачені при документарній формі розрахунків (акредитив, інкасо);

довідка державної податкової адміністрації (інспекції), в якій резидент зареєстрований як платник податків, із зазначенням інформації про основний поточний рахунок резидента в гривнях та поточний рахунок в іноземній валюті,

2.3. Купівля банками іноземної валюти #для міжнародних розрахунків#

Угоди, які укладені банками на купівлю валюти, є дійсними тільки тоді, коли уповноважені банки та фінансово-кредитні установи підтверджують їх не пізніше дня укладення угод виключно через «Систему підтвердження угод на міжбанківському валютному ринку України НБУ».

Валютні операції за участю резидентів і нерезидентів, пов’язані з міжнародними розрахунками, підлягають валютному контролю з боку державних органів управління.

Головним органом валютного контролю є Національний банк України. Водночас відповідні функції валютного контролю мають також Державна податкова інспекція, Міністерство зв’язку України та Державний митний комітет.