6. Медико-екологічне значення грунтів.

Грунти- органічно-мінеральний продукт багаторічної спільної діяльності живих організмів, води, повітря, сонячного тепла й світла. В Україні нараховують понад 38 типів грунтів. Вони відрізняються між собою структурою, мінеральним складом, вмістом гумусу та поживних елементів, фізичними та хімічними властивостями.

Медико-екологічне значення грунту полягає у тому,що він є: 1) головним чинником формування природних і штучних провінцій, відіграючи провідну роль у виникненні і профілактиці ендемічних захворювань; 2) середовищем, що забезпечує циркуляцію вживаних в народному господарстві хімічних і радіоактивних речовин, а також екзогенних хімічних речовин, що поступають в грунт з викидами промислових підприємств, авіа- і автотранспорту, стічними водами і в зв'язку з цим є чинником, що впливає на здоров'я населення; 3) одним з джерел хімічного і біологічного забруднення атмосферного повітря, підземних і поверхневих вод, а також рослин, використовуваних людиною для харчування; 4) фактором передачі інфекційних захворювань; 5) природним середовищем для знешкодження рідких і твердих відходів.

Грунт як середовище, визначає циркуляцію екзогенних хімічних речовин в системі зовнішнє середовище – людина і може бути також джерелом забруднення атмосферного повітря, води, харчових продуктів. Грунт є головним елементом біосфери, де відбуваються міграція і обмін всіх екзогенних хімічних речовин нашої планети. Науково доведено, що міграція хімічних речовин моделює процес природного обміну речовин в біосфері і підкоряється його законам. У зв'язку з цим переважно саме з грунту через питну воду, харчові продукти і атмосферне повітря екзогенні хімічні речовини поступають в організм людини.

Хімічні сполуки, що знаходяться, в грунті змиваються у великих кількостях з її поверхні у відкриті водоймища або мігрують в глибину грунту, поступаючи в грунтовий потік, тим самим визначаючи якісний склад господарсько-питних вод. Те жс саме слід зазначити відносно якісного складу харчових продуктів рослинного походження. Якісний склад і кількість хімічних речовин в цих продуктах багато в чому визначаються типом грунту, його хімічним складом, як постійним, так і отриманим ззовні.

Хімічні речовини, що потрапили в грунт, піддаються випаровуванню і сублімації, переміщуючись в атмосферне повітря, можуть нагромаджуватися в ньому до концентрацій, що перевищують ПДК, і досягати рівнів, небезпечних для здоров'я людей.

Епідеміологічне значення грунту полягає в тому, що в ньому, не дивлячись на антагонізм грунтової мікрофлори, тривало можуть зберігатися життєздатними і вірулентними збудники інфекційних захворювань. Так, в грунті, особливо в його глибоких шарах, збудники черевного тифу можуть виживати до 400 діб. Протягом цього часу вони можуть забруднювати підземні джерела і заражати людину. Виживаємість окремих мікроорганізмів в грунті наведена в табл. 1. Тривало зберігаються в грунті не тільки патогенні бактерії, але і віруси (табл. 1).

В грунті тривало (20—25 років) зберігаються спори патогенних анаеробних мікроорганізмів, що постійно зустрічаються в грунті населених місць. До них відносяться спори правцевої палички, збудник газової гангрени, ботулізму і сибірської виразки. Постійне і тривале перебування в грунті указаних патогенних мікробів і їхніх спор є причиною виникнення відповідних інфекційних захворювань при попаданні в рану людини забрудненого грунту, при вживанні забруднених харчових продуктів. Забруднений грунт може виконувати роль чинника передачі людині збудників таких кишкових інфекцій, як черевний тиф, паратифи А і В, бактерійна і амебна дизентерія, холера, сальмонелльози, амебіаз, лямбліоз, лептоспірози, водна лихоманка, інфекційна жовтяниця (хвороба Васильева — Вейля), бруцельоз, туляремія, сибірська виразка, туберкульоз, гельмінтози (аскаридоз, трихоцефалез, дифиллоботриоз, опісторхоз), інфекційний гепатит (хвороба Боткіна), ентеровірусні, а також деякі аденовірусні захворювання, які разом з екскрементами людини і тварин попадають в грунт і можуть тривало в ньому зберігатися.

Передача збудників кишкових захворювань через грунт є, як правило, дуже складною. Найпростіший шлях зараження — через руки, забруднені інфікованим грунтом. Відомий випадок епідемії черевного тифу , що охопила за 36 днів 60% дітей в дитячому саду, інфікованих через забруднений пісок. Частіше зустрічаються більш складні шляхи передачі інфекційного збудника через грунт. Наприклад, збудники кишкових інфекцій можуть передаватися по одному з таких шляхів: організм хворого— грунт — харчові продукти рослинного походження — організм людини; організм хворого —грунт — підземні води — сприйнятливий організм . Є дані про спалахи черевного тифу , що виникли внаслідок проникнення збудників із забрудненого грунту в грунтові води; про колодязні епідемії черевного тифу і дизентерії, пов'язаної із забрудненням грунту.

Грунт грає специфічну роль передавача збудників таких геогельмінтів, як анкілостоміди, аскариди і власоглав. Яйця аскарид зберігаються в грунті до 7—10 років. Яйця геогельмінтів після виділення з кишечника людини нездібні викликати зараження і повинні дозріти в грунті до стану інвазійности на протязі від 2—3 тижнів до 2 — 3 місяців.

З грунтовим пилом можуть розповсюджуватися збудники ряду інфекційних хвороб (мікобактерії туберкульозу, віруси полімієліту, Коксаки ) і захворювань дихальних шляхів, зараження якими відбувається при вдиханні такого пилу здоровими людьми.

Грунт, сильно забруднений органічними відходами, служить житлом і осередком розмноження гризунів, що є джерелами таких інфекцій, як сказ, чума, туляремія і ін.

Крім того, епідеміологічне значення забрудненого грунту полягає в тому, що в ньому живуть і розмножуються мухи, що є активними перенощиками збудників кишкових інфекцій і інших інфекційних захворювань.

Урешті, в грунті може відбуватися природне знеззараження стічних вод і відходів від патогенних мікроорганізмів, що містяться в них, і гельмінтів.

Важливою умовою, що впливає на життєздатність поглиненою біоплівкою сапрофітної і патогенної кишкової мікрофлори, є антагонізм найпростіших і інших сапрофітних мікроорганізмів. Бактерії кишковотифозної групи руйнуються бактеріофагами і антибіотиками. Останні продукуються мікроорганізмами, вищими рослинами і тканинами тваринного організму. Велику роль в процесах самоочищення грунту від патогенних мікроорганізмів грають ферменти, які поступають до нього з нечистотами і утворюються в результаті обміну речовин різноманітної фауни і флори, що населяє грунт. З факторів, що впливають на життєдіяльність патогенних бактерій в грунті, відзначають також недостатню кількість поживних речовин, аерацію і коливання температури. В природних умовах діє, як правило, комплекс всіх перерахованих чинників, і від їхнього поєднання залежить більша або менша тривалість життя бактерій, що поступають в грунт із стічними водами. Яйця гельмінтів в грунті поступово відмирають. Проте тривалість їхнього виживання в грунті, за останніми даними, складає 7—10 років.