Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
деерж управлынн.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
237.46 Кб
Скачать

2 Аналіз організації влади на місцях у різних демократичних країнах

і (».1) засвідчує те, що, незалежно від форми правління, географічного положення держави є багато спільних рис для органів місцевої влади

У президентських (США, Франція) та парламентських республіках(Італії, Австралії), конституційних монархіях (Нідерланди новегія ) - сформувались такі спільні принципи:

Організація влади у країнах Європи

Країна

Територія тис. кв. км

Населення млн

І

Рівень

II

Рівень

III

Рівень

Україна1 10.98)

603,7

49,4

10198+ 800+279

490+165

27

Польща

322,6

38,6

2 489 гмін

373 повіти

16 воє­водств

Румунія

238,4

22,5

3 012 комун

39 повітів

-

Франція

551,5

58,8

36 700 ко­мун

96 департа­ментів

21 регіон

140

141

Німеччина

357,0

82,0

8 590 гро­мад

323 округи

16 земе

Італія

301,3

57,4

8 000 комун

96 провін­цій

20 облаї і

Іспанія

506,0

58,8

8 150 комун

52 провінції

17 авг. о

ласі сі і

  • найширше самоврядування, властиве населеним пунктам, за якаго його економічну основу складають місцеві податки, збори І муніципальна власність;

  • органи самоврядування самостійні в межах компетенції, визначеної законом, а державна влада здійснюється, зазвичай, іншими органами влади, а не органами самоврядування;

  • забезпечення інтересів держави в адміністратих територіальних одиницях здійснюється через державну викончу владу;

  • координація роботи органів місцевого самоврядування та кощ роль за дотриманням законодавства цими органами реалізус і М» через представників держави або через призначення голів р.и главою держави;

  • арбітром у вирішенні спірних питань між органами самовря і\ вання та державою чи громадянами є суд;

  • органи самоврядування мають бути максимально відкриті і і громадянина [29].

До компетенції органів місцевого самоврядування в сучасній європейських країнах відносять такі напрямки діяльності:

  • розвиток територіальної громади (формування внутрішньої стр) ктури громади, економічний розвиток і будівництво);

  • розвиток довкілля (планування використання землі, захисі ;о вкілля, дороги та громадський транспорт, збір та використанні відходів);

  • освітні оздоровчі та соціальні функції (школи, лікарні, оздоровчі заклади, послуги з соціального забезпечення, забезпечення жш лом);

  • захисні функції (пожежна служба, поліція, захист споживачів);

  • комунальні послуги (забезпечення водою, тепловою енергією і газом);

• дозвілля (спортивні споруди, бібліотеки, культурні послуги, ту­ризм, підтримка мистецтва) [Народ і влада, 1998, № 2]

Велика Британія має тривалу традицію демократичного місцевого самоврядування. Саме тут зародилась англосаксонська система, найважливішою ознакою якої є відсутність на місцях повноваж­них представників уряду, що опікують виборні органи.

Регіональний рівень влади між центральними та місцевими рівнями -відсутній, хоча між самими місцевими органами влади у чотирьох частинах країни (Англія, Уельс, Шотландія та Північна Ірландія) існують певні відмінності.

У 1950 році, в Англії було понад 1600 місцевих органів влади різного типу. Сьогодні їх налічується близько 450. Подібним чином, ■Уельсі, за цей же період кількість місцевих органів влади зменши­всь від 180 до 22 і в Шотландії - від 430 до 32 одиниць [25].

Англія. У Лондоні є 6 головних зон і єдиний рівень місцевих панів влади. Тут місцеве врядування здійснюють лондонські бороу

Корпорація Лондону - орган, який відповідає за адміністрування

Історичної частини міста. Міські районні ради здійснюють місцеве самоврядування в інших зонах. До введення Закону по місцеве самоврядування 1992 року на території Англії існувала двоступенева система незажних один від одного рівнів: ради графств та районні ради. Внаслі­ док введення цього Закону, на певних територіях цю систему було змінено однорівневою на взірець тієї, що існує у міських зонах. Однак, на багатьох територіях дворівнева система - надалі ще продовжує існувати.

Місцеве врядування на території Уельсу до 1 квітня 1996 року ткож здійснювалось за дворівневою системою окружних і районних ■ 'і Сьогодні тут існує однорівнева система місцевого врядування.

На материковій Шотландії врядування на місцевому рівні до-■Мавна забезпечувалось на двох рівнях регіональними та районними ■дами.

У Північній Ірландії всі функції врядування здійснюються на олиому рівні районними радами.

Місцеві органи влади не є предметом загального адміністра-

тивного нагляду з боку зовнішніх органів. Але кожний місцевий ор-

ган в Англії та Уельсі має аудитора, призначеного Комісією з питань

Ьудиту місцевих органів влади і Національною службою з питань

охорони здоров'я в Англії та Уельсі, що є незалежними від уряду. Ці

142

143

а удитори мають повноваження як у питаннях регулювання, гак і і питаннях законності та вартості грошей.

Місцеві органи влади є єдиними виборними виконавчими т ганами, що обираються на місцях.

У Великій Британії мер, чи цивільний голова - церемонії І| ний службовець, який не наділений жодною виконавчою владою і щорічно обирається членами ради. Лідерів ради обирають непрямим голосуванням.

Ради графств, районів та парафій складаються з різної кількості депутатів, обраних прямим голосуванням. Загалом, ради граф» і* налічують 60-100, районні - 50-80, а парафіяльні 5-25 депутатів. І'.і іК графств та лондонські бороу здійснюють вибори депутатів рад кок них чотири роки. Вибори до районних рад у містах проводяться пи року, впродовж трьох років із чотирьох, на одну третину місць.

Для Сполучених Штатів Америки, яким також властивий англосаксонський тип управління на місцях, властивий високий і і у пінь децентралізації функцій держави у соціально-економічній сфері Федеративна система надає штатам певну економічну автономії" г| широкі повноваження, але місцеві органи у правовому відношенні безпосередньо залежать від них. Кожний штат має свою конституцію де закріплені основні принципи і форми його державного устрою 11 устрої місцевих органів.

США представлені цілою низкою місцевих самоврядних ш ституцій, зокрема округами, муніципалітетами, спеціальними окр\ гами, містами та містечками. Місцеві органи влади дуже відрі пік

ються один від одного за своєю організацією, хоча реально всі м;і

раду чи законодавчу гілку. У багатьох округах і деяких муніцип; і

тах рада призначає голову виконавчої влади або сама володіє в

навчою та законодавчою владою. В інших, мер чи голова виконан

влади округу обирається безпосередньо і керує урядовою агенцією Райони, переважно, управляються обраними радами [25].

У Франції статусом місцевих органів володіють денартамі | ти та комуни. До того ж, основні адміністративно-територіа іьіІІ структури є одночасно як місцевого, так і державного рівнів уряду вання:

• комуни (общин) - основний рівень, на якому відсутні держанні органи загальної компетенції. Інституціями самоврядування гутї

Муніципальні ради зі своїми виконавчими органами – муніципалітетами

. департаменти, де діють як органи місцевого самоврядування (Генеральна рада із власним виконавчим органом), так і державної влади у вигляді префектур;

регіони які лише недавно набули статусу адміністративно-ріпоріального утворення із власними урядовими структурами.

На цьому рівні діють як органи місцевого самоврядування (Рада

регіону), так і державні органи.

Відповідно до ст. 72 Конституції Франції "місцевими колективаи і комуни, департаменти, заморські території, які вільно

Обираються виборними радами в умовах, визначених законом". Дотепер у країні нараховується 96 департаментів материкової Франції н при за морем, і понад 36 тис. міських та сільських комун.

Комуни обирають свої комунальні (муніципальні) Ради. Рада затверджує бюджет, встановлює податки, визначає політику комуни.

Вибори що відбуваються кожні шість років, відбуваються у середині

75

терміну . між виборами із регіоні. Вищий орган комуни – муніципальна рада обирає із свого складу мера та його заступників (30% свого складу і Мер репрезентує виконавчу владу комуни і виступає у двох і іконостас яз зокрема, як: і інститут самоврядування;

. представник центральної влади (у зв'язку з тим, що комуна є од-Ночасно і державним округом, і місцевим утворенням) із питань правопорядку та організації виборів.

Виборною інституцією департаменту є Генеральна рада: депутати обираються терміном на шість років, до того ж, половина з ній переобирається кожні три роки. Генеральна рада обирає голову, і.и.німого голову та номінального голову, який є президентом; почни, свої сесії щонайменше 4 рази на рік; обирає виконавчий неї (від 4 до 10 депутатів). Департамент наділений такими пов-н і і.еіпіями:

  • створювати та організовувати певні департаментські публічні І служби і керувати ними;

  • ке рувати майном департаменту;

  • приймати бюджет департаменту і контролювати його виконання;

145

здійснювати функції дорадчого органу департаменту, господа ського планування і регіонального програмування.

У регіоні обирається Рада (Асамблея) регіону, вибори до яких відбуваються кожні 6 років. До повноважень цієї Ради належать уз годження бюджету, встановлення податків та розроблення загашай!

політики регіону, обрання голови - "президента", який є головою

виконавчої влади в регіоні, та бюро - виконавчого органу регіону.

До того ж, у кожному регіоні створюється Рада з економі

і соціальних питань, яка формується з представників бізнесу, проф спілок, культурних, професійних та інших об'єднань регіону. ІіоіЗ подає доповіді Асамблеї, а також надає консультації з широкою мігі питань [23].

До повноважень регіонів входять: планування викорисі; І

землі та економічний розвиток, залізничний транспорт та водні ппі| хи, заходи щодо економічної підтримки.

В інших державах, яким властивий французький тип упрій ління на місцях, є свої особливості. Так, для Італії характерна трирі внева система в областях, провінціях та общинах. Області - це аицї номні структури із самостійною відповідальністю та функціями, при вшції та общини - одиниці місцевого управління в межах території льного розподілу держави та областей. Область, зазвичай, делегуї частину адміністративних функцій провінціям та общинам, виділяю чи їм відповідні фінанси (як обласні, так і державні).

Схема розподілу влади в Німеччині, якій властивий зміни ний тип управління на місцях, представлена на рис. 9.1. Піс іч об'єднання, Федеративна Республіка Німеччина включає 16 Земель І - колишньої НДР та 11, що входили до складу ФРН. Кожна із ци| земель має свою конституцію, демократично обраний парламсп. (ландтаг), земельне управління (уряд), своє громадянство. Характер ною особливістю державного устрою ФРН є його значна децетрл 11 защя. Органи місцевого самоврядування мають високий рівень авто номії у прийнятті рішень.

Депутатів до парламенту Землі, відповідно, термін повнові жень якого 4 роки, обирають прямим голосуванням, які відповідно обирають президента ландтагу. Депутати ландтагу працюють у по стійних комісіях. Парламент обирає земельний уряд (8 міністрів) г| голову - міністра-президента, формує 9 державних судових пала,