Бюджетна система України

Бюджет — це план створення та використання фінансових ресурсів для забезпечення функцій, які виконуються органами державної влади України, органами влади Автономної Республіки Крим та місцевими органами влади.

Бюджет є формою планомірного накопичення і використання коштів для забезпечення функцій, які здійснюються органами державної влади, регіонального та місцевого самоврядування.

Бюджетна система України складається з:

- Державного бюджету України;

- республіканського бюджету Автономної Республіки Крим;

- місцевих бюджетів.

Бюджетний рік починається 1 січня та завершується 31 грудня.

Верховна Рада України визначає основні напрями бюджетної політики спеціальною постановою (бюджетною резолюцією), яка в цілому окреслює пріоритети бюджетної політики держави на наступний бюджетний рік.

Закони України відносно будь-яких змін доходів або видатків державного бюджету на наступний бюджетний рік не можуть бути прийняті до затвердження Верховною Радою України бюджетної резолюції.

Втручання інших органів та організацій в процес формування й затвердження бюджету неприпустиме.

Доходи бюджетів України поділяються на доходи:

- Державного бюджету України;

- республіканського бюджету Автономної Республіки Крим;

- місцевих бюджетів.

Кошти Державного бюджету України використовуються лише на цілі та в межах сум, затверджених Законом України про Державний бюджет України на відповідний бюджетний рік.

Контрольні питання за темою:

1. Що таке бюджетна система України? З чого вона складається?

2. Якими законодавчими актами визначається структура бюджетної системи?

3. Що таке бюджет і який порядок його формування та затвердження?

4. Що є основним джерелом формування доходів бюджету?

5. Коли розпочинається і завершується бюджетний рік?

6. Як використовуються кошти Державного бюджету?

Податкова політика держави

Виражаючи інтереси суспільства в різних сферах життєдіяльності, держава виробляє та впроваджує відповідну політику: економічну, соціальну, екологічну, демографічну тощо.

Історія розвитку системи оподаткування свідчить про те, що податки можуть бути не лише джерелом наповнення бюджетів різних рівнів, а й інструментом регулювання тих чи інших соціально-економічних процесів — перерозподілу доходів між членами суспільства, стимулювання окремих видів господарської діяльності та обмеження розвитку інших тощо. Свідоме використання державою податків для досягнення певної мети проходить у рамках її податкової політики.

Аби добре порозумітися на цьому питанні, давайте проаналізуємо таку ситуацію. За статистичними даними в Україні мешкає 23 мільйони працездатних громадян. Решта – непрацездатне населення: 9 мільйонів пенсіонерів, 8 мільйонів дітей віком до 14 років, 4 мільйони інвалідів та чимало студентів. Тобто приблизно така ж кількість не може виробляти матеріальні блага в повному обсязі. Це означає, що суспільство повинно цих людей годувати, одягати, забезпечувати теплом, а також всім необхідним для життя.

Таким чином, можна зробити висновок, що податки необхідні для того, щоб утримувати соціально незахищену частину населення. Це найперше, найважливіше, пріоритетне призначення податків.

Окрім того, серед тих , хто створює блага, є певна частина людей, які зайняті у невиробничій сфері. Це – вчителі, лікарі, весь медперсонал, працівники науки, вищих навчальних закладів, культури. Ця частина фахівців, на перший погляд, не створює національного продукту, до якого можна доторкнутися рукою. Проте без праці цих членів суспільства неможливий його розвиток, прогрес, творення цінностей. Інша частина людей, які займаються невиробничою діяльністю – державні службовці, армія, міліція, суди, служба безпеки і без яких ніяка держава в світі не обходиться. На утримання цих структур йдуть значні суми податкових коштів. Таке призначення податків і в інших країнах світу. І величина податків залежить перш за все від податкової політики держави.

Основні принципи оптимального оподаткування розробив англійський економіст Адам Сміт ще понад 200 років тому у праці “Дослідження про природу та причини багатства народів”. Згідно з ними оподаткування не повинно бути надмірним. Яким б великим не були потреби у фінансових засобах, необхідних для забезпечення витрат держави, податки не повинні підривати зацікавленість платників у господарській діяльності. Надмірні податки, по-перше, зумовлюють звуження податкової бази внаслідок зменшення обсягів виробництва і доходів, тобто призводять до зменшення надходжень до державної казни. По –друге, породжують такі негативні явища, як приховування прибутків від оподаткування. Система і процедура сплати податків мають бути простими, зрозумілими і зручними для платників. Це означає, що оподаткування має здійснюватись мінімальними адміністративними витратами.

Податкова система має бути гнучкою, легко адаптованою до зміни економічних і суспільно-політичних умов.

Податкова система повинна відповідати критерію фіскальної достатності, тобто залучати до державного бюджету доходи достатні для задоволення розумних потреб держави.

Податкова система не повинна залишати сумніву у платника щодо неминучості сплати податку. Системи штрафів і санкцій, громадська думка мають бути такими, щоб несплата або несвоєчасна сплата податків були менш вигідними, ніж своєчасне виконання обов’язків перед податковими органами.

Податки мають бути справедливими, прогресивними, тобто чим більше дохід, тим більша податкова ставка.

Отже, податкова політика – це політика держави у сфері оподаткування, що передбачає маніпулювання податками для досягнення певних цілей – збільшення обсягу виробництва та зайнятості або зниження рівня інфляції.

Податкова політика передбачає:

- становлення і зміну податкової системи (визначення видів податків, а також ролі кожного з них у формуванні доходів державного бюджету);

- визначення податкових ставок, їх з диференціацію;

- надання податкових пільг;

- визначення механізму обчислення і зарахування податків до бюджету.

- За допомогою певної податкової політики можна регулювати такі соціально-економічні процеси, як обсяг виробництва, зайнятість, інвестиції, розвиток науки і техніки, структурні зміни, ціни, зовнішньоекономічні зв’язки, рівень життя населення, рівень споживання певних товарів тощо.

Справедливий податок визначають за чотирма критеріями:

1. Платоспроможність. Податок повинен бути однаковим для осіб з однаковою платоспроможністю. Люди з різним рівнем доходів повинні сплачувати різні податки.

2. Ефективність. Справедливий податок не повинен перешкоджати активності виробника, стимулювати до роботи та інвестицій, заохочувати купувати товари з огляду на їх цінність, а не на їх податкові привілеї.

3. Простота. Податок повинен зручно нараховуватись та сплачуватись.

4. Отримання вигоди. Податок з окремих осіб повинен братися в залежності від вигод, отриманих ними від державних служб. Ті, хто отримує більше вигод, повинен платити більше, ніж ті, хто отримує менше.

Податкова політика повинна передусім сприяти росту обсягів накопичення, створення умов, які полегшують оновлення капіталів підприємств.

При провадженні податкової політики держава обов’язково враховує інтереси кожного підприємства, кожного члена суспільства.

Однією з головних цілей формування системи оподаткування повинно бути поліпшення фінансового стану підприємств усіх форм власності і, особливо, пріоритетних напрямів виробництва.

З одного боку, податки зобов’язані забезпечити стабільну фінансову базу держави, а з іншого — залишити достатньо коштів підприємствам та громадянам з метою збереження максимальної зацікавленості у результатах їх діяльності.

Регулювання нових економічних відносин потребує гнучкої податкової політики, яка б дала змогу оптимально пов’язати інтереси держави з інтересами рядових платників податків.

Вся історія податкової політики зводиться до пошуків ідеалів оптимального оподаткування. При цьому держава не може задовольнятися лише загальними пропорціями розподілу ВВП. Вона повинна враховувати інтереси кожного підприємства, кожного члена суспільства. Іншими словами, податкова політика повинна влаштовувати і державу, і платників податків.

Важливою умовою ефективної податкової політики є її стабільність і передбачуваність, завдяки чому у підприємств виникає можливість планувати господарську діяльність та правильно оцінювати ефективність прийнятих рішень.

Податкову політику можна розглядати в широкому та вузькому планах.

В широкому плані податкова політика охоплює питання формування доходів за рахунок постійних, тобто податкових, та тимчасових, тобто займаних, джерел.

Оскільки держава не може встановлювати занадто високий рівень оподаткування, тому що цьому протистоїть суспільство, вона змушена використовувати державні займи для покриття державних видатків. Однозначно оцінювати цю ситуацію не можна. Все залежить від конкретної ситуації. Головне при цьому те, що займи треба повертати, а повертати їх можна лише за рахунок додаткових надходжень тих же самих податків, зборів та інших обов’язкових платежів.

Таким чином, державні займи — це не що інше, як відстрочені на майбутнє податки, збори й обов’язкові платежі.

У вузькому плані податкова політика охоплює діяльність держави лише у сфері оподаткування — встановлення видів податків, зборів та інших обов’язкових платежів, їх платників, об’єктів, ставок (нормативів) оподаткування, податкових пільг, строків та механізму стягнення податків та їх зарахування до бюджету чи до державних цільових фондів.

Контрольні питання за темою:

1. Що таке податкова політика і хто її в Україні визначає?

2. Яким чином формується податкова політика будь-якої держави та яку мету вона переслідує?

3. Що таке займані фінанси і з якою метою вони використовуються в Україні?

4. У чому полягає відмінність податків від державних займів?