1.3. Якщо у дипломній роботі вжито специфічну

термінологію...

Якщо у дипломній роботі вжито специфічну термінологію, а також використано маловідомі скорочення, нові позначення тощо, то бажано їхній перелік подавати окремим списком перед Вступом. Перелік треба друкувати двома стовпчиками (колонками), в яких зліва за абеткою наводять, наприклад, скорочення, праворуч – їхнє детальне розшифрування. Якщо у дипломній роботі спеціальні терміни, скорочення, позначення повторюються менше трьох разів, перелік не складають, а їхнє розшифрування наводять у тексті при першому згадуванні.

1.4. Вступ – робота в роботі

Завдання Вступу – розкрити сутність і стан наукової проблеми (завдання), її значущість, підстави та вихідні дані для розроблення теми, обгрунтування необхідності проведення дослідження. Вступ не є стислою анотацією теми, а лише загальною характеристикою дипломної роботи у певній послідовності. Він перевіряється двома співробітниками кафедри: консультантом з апарату та науковим керівником. Консультант з апарату відповідає за наявність усіх його структурних частин (про що буде нижче), а науковий керівник – за їхнє змістове наповнення.

У кожної частини повинен бути свій Вступ, але у другої частини – практикуму – менший за обсягом. Вступ також, як й дипломна робота, має свою структуру. Вона така:

– розгорнута актуальність теми;

– констатувальна актуальність теми;

– мета і завдання дослідження;

– об’єкт дослідження;

– предмет дослідження;

– методи дослідження;

– теоретико-методологічна основа дипломної роботи;

– наукова новизна роботи;

– практичне значення одержаних результатів;

– структура дипломної роботи.

Розглянемо тепер кожний з елементів цієї структури.

Як правило, Вступ починають з розгорнутої актуальності (неофіційно певна частина наукової спільноти називає її преамбулою), в якій стисло викладають загальні відомості про тему роботи. Її обсяг для дипломної роботи – півсторінки–сторінка. Інколи її можна опустити й почати відразу з констатувальної актуальності, але у цьому випадку є загроза втрати певного рівня інформативності. Словосполучення «розгорнута актуальність» на початку абзацу як заголовок у підбір не пишеться. Починати її слід з викладу беззаперечних фактів важливості теми, значущості останньої. Як приклад можна навести такі варіанти початку розгорнутої актуальності.

1. Якщо дипломна робота присвячена аналізу та розбору стилістичної майстерності авторів художніх творів, редагуванню їхнього перекладу, то починати можна приблизно так: «Одним із важливих завдань сучасної україністики (або іншого сегмента слов’янознавства; романістики, сходознавства тощо. – Прим. авт.) є дослідження особливостей літературного процесу в Україні (або в іншій країні. – Прим. авт.) кінця XIX–початку XX ст. (або іншого часового періоду. – Прим. авт.), який позначений радикальними змінами в осмисленні ідейно-естетичних явищ культурно-духовного світу, появою оригінальних парадигм художнього мислення, нових структур творчості. У цьому контексті привертає увагу творча спадщина українського (англійського, німецького, польського тощо. – Прим. авт.) письменника <...> (ім’я, прізвище. – Прим. авт.) – майстра реалістичної прози історіософського характеру, яка поповнила українську (чи будь-яку іншу. – Прим. авт.) літературу новим змістом і глибокими актуальними ідеями. Традиційний для європейської і, зокрема, української літератури жанр історичного (реалістичного, авантюрного, пригодницького тощо. – Прим. авт.) роману <...> (прізвище письменника. – Прим. авт.) збагатив рефлексіями національної ментальності, етико-моральними та філософськими акцентами в осягненні істини буття» [1].

Можна запропонувати і такий варіант початку розгорнутої актуальності на дану тематику: «Генрик Сенкевич (1846–1916) – один з найпопулярніших польських письменників-класиків. У кращих своїх творах він виступав як основоположник реалізму, а його художнє слово відіграло велику роль у розвитку польської літератури. Перший історичний роман Г. Сенкевича «Вогнем і мечем» (друкувався у періодиці у 1883–1884 рр.) став новаторським у жанровому плані, однак контроверсійним у трактуванні історичних подій. У Польщі він досі детермінує (на популярному рівні) інтерпретацію польсько-українського минулого, залишаючись одним з наріжних каменів польської національної ідентичності» [2].

2. Якщо дипломна робота присвячена діяльності ЗМІ, рекламі друкованих видань, менеджерським та редакторським аспектам функціонування видавництв, то доцільним уявляється такий початок: «Вивчення історії українського друку відкриває дедалі нові сторінки, заповнює лакуни в історії мови преси. Проте, незважаючи на велику роботу, проведену істориками, мовознавцями, існує низка тем, які ще не знайшли достатнього висвітлення. Зокрема, ретельного вивчення чекає мовна характеристика окремих видань початку XX (XIX, XXI. – Прим. авт.) ст., оцінка внеску у формування мови преси видатних діячів українського культуротворчого процесу, які лишилися поза увагою науковців або висвітлювалися однобоко» [3].

Ще один варіант: «Рекламна діяльність (в інтернет-виданнях, при здійсненні спеціалізованих видавничих проектів, вузькофахових газет тощо. – Прим. авт.) у ринкових відносинах будується на стратегії отримання максимально можливого прибутку на момент завершення повного виробничого циклу або через деякий час після виходу у світ друкованого видання. Значення реклами у видавничій діяльності непересічне: з одного боку, вона допомагає ефективно розповсюджувати книжково-журнальну продукцію через популяризацію відомостей про неї, з іншого – завдяки рекламі різноманітних товарів та послуг на сторінках видань видавництва можуть підтримувати належний рівень своєї діяльності. Тому семантичне наповнення будь-якого рекламного тексту повинно лежати в дискурсі вимог сучасності, визначаючи таким чином підвалини маркетингово-промоційної діяльності та формуючи принципи теорії управління останньої».

Констатувальна актуальність теми. Констатувальна актуальність теми – це пояснення її доцільності для розвитку видавничої галузі, чому дипломник узявся її розробляти, що його спонукало до цього. Висвітлюється вона шляхом критичного аналізу та порівняння з відомими розв’язаннями проблеми (наукового завдання). Головне, що тут слід зазначити:

– які науковці чи відомі діячі культури, мистецтва, професійного цеху займалися даним питанням;

– які аспекти даного питання залишилися ними не висвітленими в їхніх працях;

– які з цих невисвітлених аспектів розглядатимуться студентом.

На відміну від розгорнутої актуальності решту позицій Вступу, починаючи з констатувальної актуальності (далі актуальності. – Прим. авт.), пишуть із заголовком, що набирають з абзацу у підбір жирним шрифтом основного кегля (у випадку з констатувальною актуальністю пишуть Актуальність теми. – Прим. авт.). Обсяг актуальності може бути з півсторінки–сторінка. При її формулюванні поширеною серед випускників є така помилка: не знайшовши у доступній літературі потрібних відомостей, випускник безпідставно береться стверджувати, що саме йому належить перше слово в описі досліджуваного явища, проте під час передзахисту чи на самому захисті це легко спростовується. Такі відповідальні заяви можна робити тільки після ретельного і всебічного вивчення літературних джерел та консультацій з науковим керівником. Отже, якщо даним питанням займалися лише одиничні науковці, то це ще не означає, що воно актуальне. Головним тут є ступінь проробленості ними теми, адже й при великій кількості дослідників наукове завдання може залишатися нерозв’язаним і навпаки.

Актуальність теми починають, як правило, словами: «Актуальність теми обумовлюється тим, що й досі проза (поезія, драматургія. – Прим. авт.) ... (прізвище письменника. – Прим. авт.) комплексно (або якимось іншим чином. – Прим. авт.) не вивчалася в контексті ...» [1]; «Актуальність запропонованої роботи зумовлена потребою фундаментального й всебічного аналізу пограничних явищ, дотичних до історії та культури обох народів, зокрема неупередженого розгляду роману “Вогнем і мечем”, що врахував би умовності, накладені на нього художніми дискурсами минулого, синтетичністю жанру, суспільно-історичною ситуацією та окремими знаковими текстами тогочасся» [2]. Це у випадку розгляду творчості якого-небудь письменника та редагування перекладу його творів.

Якщо робота пишеться на видавничо-журналістську тематику, то заспів актуальності може бути таким: «Недостатнє висвітлення цих питань (про які йшлося в розгорнутій актуальності. – Прим. авт.), а також необхідність аналізу досвіду перших видавців та редакторів, комплексного вивчення нової української преси та особливо її мови, правописних питань, які активно обговорювалися у той час, зумовили актуальність обраної теми» [3]. Або таким: «Актуальність дослідження полягає в цілісному та грунтовному вивченні видавничої діяльності... (прізвище діяча. – Прим. авт.), адже у вітчизняній науці спроби розв’язати дане питання носять лише фрагментарний характер, про що свідчать публікації та розвідки...» [5]; «Алгоритм порівняльного синтагматичного аналізу в стилістичних періодах південноамериканських індіанських мов висвітлюється на сторінках фахових часописів недостатнім чином, що тягне за собою небезпеку неусталеності останнього. Необхідність його чіткої, науково вивіреної розробки, визначення горизонтальних зв’язків з подібним аналізом у періодах північноамериканських індіанських мов зумовили актуальність теми дисертаційного дослідження».

Мета і завдання дослідження. Після формулювання наукової проблеми і доведення, що її частина, котра є темою дипломної роботи, ще не розроблена і не висвітлена у спеціальній літературі, переходять до визначення мети дослідження та конкретних завдань, які вирішуватимуться відповідно до мети. Мета подається одним реченням, але вичерпним, науково обгрунтованим, водночас стислим. Не слід формулювати мету як «Дослідження...», «Вивчення...», бо ці слова вказують на засіб досягнення, а не на неї саму. Мета дослідження тісно переплітається з назвою дипломної роботи і повинна чітко вказувати, що саме в ній розв’язується. Нижче наводяться приклади формулювань мети наукового дослідження.

1. Мета дослідження полягає у комплексному вивченні генези, структури й функціонування дискурсу прози <…> (прізвище письменника. – Прим. авт.) у контексті <…> (певного явища. – Прим. авт.) [1].

2. Мета роботи – дослідити процес становлення мови української преси початку XX століття, з’ясувати роль у ньому мецената, видавця Євгена Чикаленка та створеної ним щоденної українськомовної газети на Наддніпрянській Україні «Рада» [3].

3. Мета дослідження – розкрити концепцію словесності Нового і новітнього часу як цілісності, що виявляє та здійснює себе через активне, постійне, складне, багатовекторне співіснування принципово самостійних та самоцінних типів словесності: <…> [4].

4. Метою дипломної роботи є введення нових та поглиблення й переоцінка відомих даних, узагальнення й систематизація знань про редакторську та журналістську діяльність <…> (прізвище діяча. – Прим. авт.), увиразнення ролі видавця в організації та розвитку української періодики XIX ст. [5].

Завдання дослідження окремим підпунктом не роблять. У підбір до мети або з абзацу пишуть такі варіанти так званого трафаретного речення: «Поставлена мета передбачає розв’язання таких завдань: <…>» [1]; «Досягнення поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань: <…>» [2]; «Реалізація поставленої мети передбачає послідовне розв’язання таких завдань: <…>» [4]; «Мета роботи зумовлює розв’язання низки завдань: <...>» [5]. Цей «трафарет» є перехідником, що уможливлює зв’язок між метою і завданнями. Слово «завдання» слід виділяти жирним шрифтом прямого накреслення.

Самі завдання дипломної роботи записують у формі перерахунку, як правило, починаючи інфінітивами (вивчити..., описати..., встановити..., виявити..., вивести залежність..., окреслити..., ідентифікувати..., дослідити..., з’ясувати..., систематизувати..., охарактеризувати..., висвітлити..., визначити..., проаналізувати..., виокремити..., вмотивувати..., розробити..., обгрунтувати... тощо), кожне з нового абзацу, перед яким ставиться тире з пробілом.. Формулювати завдання необхідно якомога ретельніше, оскільки опис їхнього вирішення становить зміст розділів дипломної роботи. Це важливо також і тому, що заголовки таких розділів народжуються саме з формулювання завдань. Є й ще один аспект приділення особливої уваги дипломником до завдань, про який часто-густо не згадують: грамотно й науково обгрунтовані завдання значно полегшують написання загальних Висновків у кінці роботи, оскільки останні є відповідями на них, підбиттям підсумків щодо їхнього виконання. (Велику роботу найважче почати і так само важко закінчити. Завдання частково допоможуть студентові у цьому, адже ніщо в дипломній роботі так уважно не читається Державною комісією, як Висновки. Детальніше про написання Висновків йтиметься в окремій главі.)

Об’єкт дослідження. Предмет дослідження. Обов’язковим елементом Вступу є визначення об’єкта і предмета дослідження. Об’єкт – це процес або явище, що породжує проблемну ситуацію й обране для вивчення. Предмет міститься в межах об’єкта. Об’єкт і предмет дослідження як категорії наукового процесу співвідносяться між собою як загальне і часткове. В об’єкті виділяється його частина, котра є предметом дослідження. Саме на нього спрямована основна увага студента-випускника, оскільки предмет дослідження визначає тему дипломної роботи, зазначену на титульному аркуші як її назва.

Об’єкт, як правило, завжди матеріальний, тому він не повинен становити особливих труднощів при визначенні. Предмет же може бути й абстрактним. Наприклад:

«Об’єкт дослідження – щоденна українськомовна газета «Рада» та писемна спадщина видавця й мецената Є. Чикаленка.

Предмет дослідження – мовностилістичні особливості газети «Рада», зокрема лексичні, орфографічні, синтаксичні характеристики видання, а також погляди Є. Чикаленка щодо мови періодичного видання» [3].

Іноді наукові керівники студентів можуть вимагати зазначати й матеріал дослідження. Таке наполягання пояснюється, в основному, особистою необхідністю, з тих чи інших причин, виокремлення останнього при написанні власних кваліфікаційних праць. У вимогах ВАК України, опублікованих як на веб-сайті цієї організації, так і в численних перевиданнях відповідних брошур, ніде прямо не йдеться про необхідність наведення матеріалу дослідження, проте на засіданнях деяких спеціалізованих вчених рад із захисту дисертацій вважають за доцільне крім об’єкта дослідження наводити ще й матеріал його. Якщо науковий керівник вимагатиме все ж таки унаочнення матеріалу дослідження, то окремим пунктом Вступу робити його не потрібно: в об’єкті дослідження додається речення, що матеріалом дослідження (це словосполучення виділяється світлим курсивом) слугують конкретні періодичні чи неперіодичні видання, веб-сайти тощо. Формулювання об’єкта дослідження в такому випадку звучатиме приблизно так:

«Об’єктом дослідження є текстовий масив творчої спадщини М. Чайковського, його романи, гавенди, оповідання, легенди. Проаналізовано епістолярну спадщину письменника, його щоденники. Матеріалом дослідження слугували твори М. Чайковського: "Болгарія", "Боснія", "Вернигора", "Кірджалі", <…>» [31];

або так:

«Об’єкт дослідження охоплює філософські та естетичні праці С. І. Віткевича, його драми й романи, а також есе, критичні статті різних років. У роботі зосереджено увагу на наступних текстах, що послугували матеріалом дослідження: "Hauptwerk: поняття та твердження, імпліковані поняттям існування", "Естетичні нариси", "Дюбал Вагазар, або На перевалах беззмістовності", <…>» [32].

Методи дослідження. Обов’язковим елементом Вступу до дипломної роботи є також методи дослідження. Методи – це інструмент добування фактичного матеріалу й необхідна умова досягнення поставленої мети. Їх подають у вигляді переліку. Перераховувати методи можна двояко: коротко та змістовно визначаючи, що саме досліджувалося тим чи іншим методом або звичайним переліком. Обидві тенденції час від часу беруть гору одна над одною. Нижче наводяться приклади обох варіантів перерахувань.

1. «<В роботі> застосовано загальнонаукові та конкретно-наукові методи. Конкретно-історичний, соціокультурний, порівняльний підходи дали змогу увиразнити роль Л. Глібова та його газети в історії преси 60-х років XIX ст., а також ідеологічні засади редактора, розглянути систему його цінностей, зокрема гуманістичних, духовних. Методи класифікації – проблемно-тематичний та жанровий – дали змогу оцінити творчість Л. Глібова як журналіста. Використано елементи системного методу та методу узагальнення» [5].

2. «<Методи дослідження> обумовлені специфікою об’єкта, предмета роботи і базуються насамперед на структурно-семіотичному, компаративістському підходах з елементами цілісного, типологічного, порівняльно-історичного підходів» [4].

Як свідчить практичний досвід перевірки дипломних робіт, студентам дуже важко визначити не лише, що саме досліджується методами, а й самі методи дослідження. Грамотне визначення методів – це серйозна заявка на науковість в організації творчої праці без п’яти хвилин молодого спеціаліста і якщо людина не бачить себе в науці або не переконана в правильності обраного шляху, цей розділ Вступу є для неї майже нездоланним.

У такому разі дипломнику можна порадити вказувати спільні для різних гуманітарних наук методи, а щоб виконати вказівку наукового керівника стосовно адресності кожного методу, то можна наводити, наприклад, таке універсальне речення: «Питання про використання конкретного методу журналістикознавчого (літературознавчого, історичного, мовознавчого тощо) дослідження вирішувалося з огляду на необхідність аналізу окремого твору (газети, веб-сайту, рукопису, журналу тощо) Вацлава Гонсьоровського (або іншого письменника, поета, громадського діяча, установи, корпорації тощо) як в його зовнішніх зв’язках і залежностях, тобто в його соціально-історичній детермінованості, так і з погляду внутрішньої організації». Далі бажано додати, в яких опрацьованих студентом роботах містяться основні положення зазначених вище методів. До спільних для різних гуманітарних наук методів відносяться зокрема такі: системний, порівняльний, структурно-функціональний, контекстуальний, індуктивний, дедуктивний.

В цілому розділ Вступу про методи дослідження у складних для дипломника випадках повинен звучати приблизно так: «У дипломній роботі використано методи системного, порівняльного, структурно-функціонального, контекстуального, індуктивного та дедуктивного аналізу. (Далі універсальне речення.) Основні положення зазначених методів та вказівки на особливості їхнього використання містяться в роботах А. С. Бушміна, Г. А. В’язовського, М. М. Гіршмана, Р. Т. Гром’яка, Ю. М. Лотмана» [7]. (Прізвища науковців вказуються студентом відповідно до свого дослідження.)

Теоретико-методологічна основа дослідження. У цьому елементі Вступу слід показати, що дипломна робота студента органічно пов’язана з науковими розробками попередників, що вона «не висить у вакуумі» (тобто не взялася нізвідкіля й не є жодним чином не пов’язаною з іншими науковими роботами). Адже головний принцип Науки полягає у тому, щоб, вбираючи в себе досвід попередників, додавати свою «цеглинку» у «загальну будівлю» Знання. А «цеглинка», як відомо, мусить бути «підігнаною» під решту подібних.

На практиці це подається як перелік прізвищ відомих у даній галузі науковців, працями яких ви користувалися. Наприклад: «Теоретико-методологічну основу дипломної роботи становлять літературно-критичні праці українських дослідників – О. Астаф’єва, Г. Вервеса, Ю. Булаховської, В. Вєдіної, Г. В’язовського, Р. Гром’яка <...>; польських – З. Бараньського, Т. Буйніцького, К. Вики, <...> М. Яньон» [1]. Або: «<Теоретико>-методологічна <основа> дослідження: праці із загальних питань теорії літератури (Ж. Полана, М. Бахтіна, Ю. Лотмана, О. Лосева, <...> А. Погрібного), <...> дослідження з журналістики та теорії масової комунікації (М. Маклюена, П. Віріліо, П. Бурдьє, В. Різуна, В. Шкляра, Г. Почепцова, В. Здоровеги, В. Потятиника, І. Михайлина, Л. Землянової)» [4].

Наукова новизна одержаних результатів (наукова новизна роботи). Наукова новизна дипломної роботи є тим, заради чого вона, власне, пишеться. Тобто чим вона відрізняється від наробок попередників з даної тематики. У цьому пункті загальної характеристики роботи лаконічно викладають нові наукові положення (рішення), запропоновані дипломником.

Кожне наукове положення чітко формулюють, виокремлюючи його основну сутність і зосереджуючи особливу увагу на рівні досягнутої при цьому новизни. Сформульоване наукове положення повинно читатися і сприйматися легко й однозначно (без нагромадження дрібних і таких, що затемнюють його сутність, деталей та уточнень). У жодному разі не можна вдаватися до викладу наукового положення у вигляді анотації, коли просто констатують, що зроблено в дипломній роботі, а сутності і новизни положення з написаного виявити неможливо. Подання наукових положень у вигляді анотацій є найбільш поширеною помилкою дипломників при викладі загальної характеристики роботи. Усі наукові положення з урахуванням досягнутого ними рівня новизни є теоретичною основою (фундаментом) розв’язаної в дипломній роботі наукової задачі. Насамперед за це студентові виставляється оцінка за диплом.

При формулюванні наукової новизни можна, зокрема, вживати такі вирази: «вперше формалізовано...», «розроблено метод..., який відрізняється від...», «доведено залежність між...», «досліджено... і показано...», «доопрацьовано (відомий) метод... в частині...», «створено концепцію, що узагальнює... і розвиває...», «досліджено новий ефект...», «розроблено нову систему...». Тобто положення новизни роботи бажано починати безособовими дієслівними формами на –но-, -то-, щоб наголошувати саме на дії, а не на ознаці, й подавати їх кожне з нового абзацу, ставлячи перед ним тире, а після – крапку з комою. Головним реченням, після якого ставиться двокрапка, тут буде: «Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній:...»

Візуально це виглядатиме так:

Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній:...

– у науковий обіг вводяться...;

– простежено...;

– вперше досліджено...;

– ...розглядається як феномен...;

– з’ясовано...;

– на основі сучасного прочитання... розкрито...;

– зроблено спробу.... .

Бажано, щоб у новизні було 4–5 позицій.

Практичне значення одержаних результатів. У Вступі до дипломної роботи треба подати відомості про наукове використання результатів досліджень або рекомендації щодо їхнього використання, а в роботі, що має прикладне значення – висвітлюють результати практичного застосування отриманих результатів або також рекомендації щодо їхнього використання. Відзначаючи практичну цінність здобутих результатів, необхідно подати інформацію про ступінь їхньої готовності до використання або масштабів використання.

Практичне значення одержаних результатів подається не у вигляді перерахунку позицій, кожна з яких починається з нового рядка, а як оповідь. Враховуючи теоретико-прикладний характер спеціальності «Видавнича справа та редагування», результати дипломних робіт випускників можуть застосовуватися як на виробництві (у видавництвах), так і, в окремих випадках, при читанні різних лекційних курсів у навчальних закладах I–II рівнів акредитації (у навчальних закладах III–IV рівнів акредитації, як правило, використовуються результати кандидатських та докторських дисертацій). Якщо ж дипломник переконаний, що результати його роботи можуть застосовуватися в навчальних програмах вищих навчальних закладів III–IV рівнів акредитації, то можна порекомендувати йому не акцентувати увагу на акредитаційному рівні, а просто перерахувати назви лекційних курсів, де б, на його думку, ці результати могли бути використані. У будь-якому разі дане питання слід узгоджувати з науковим керівником.

Як приклад можна навести такі зразки даного елемента Вступу: «Практичне значення <дипломної роботи> полягає в тому, що зібраний й описаний матеріал може бути використано при читанні курсів «Історія українського друкарства», «Історія української мови», подальшому дослідженні питань мови періодичних видань, при викладанні загальних і спеціальних курсів на філологічних, журналістських факультетах вищих навчальних закладів. Отримані результати, висновки можуть бути корисними для сучасних творців періодичних видань» [3]; «Практичне значення одержаних результатів зумовлюється тим, що матеріал <дипломної роботи> може бути використаний при написанні робіт з історії видавничої справи в Україні, з історії культури України, при створенні довідкових видань, <…>. Результати дослідження можна використовувати <при викладанні низки предметів у навчальних закладах I–II рівнів акредитації> (Ред. авт.)» [5]; «Результати даної дипломної роботи було впроваджено у видавництві «Włochy» наказом директора № 25 від 14.10.2008 (або усним розпорядженням від 14.10.2008. – Прим. авт.) як такі, що інтенсифікують поточний виробничий процес без додаткових фінансових витрат. Крім того, їх можна використовувати при написанні відповідних прикладних робіт з організації та менеджменту видавничої справи».

Структура дипломної роботи. Завершувати Вступ повинна інформація про структуру дипломної роботи. Наукова практика виробила для цього випадку таку трафаретну форму: «Структура роботи зумовлена метою та завданнями дослідження. Дипломна робота складається зі вступу, ____ (певної кількості. – Прим. авт.) розділів, висновків, додатків (якщо є. – Прим. авт.) і списку використаних джерел, що нараховує ____ позицій. Загальний обсяг роботи – ____ сторінок, з них – ___ сторінок основного тексту» [1]. До основного тексту відносяться Вступ, Розділи, Висновки (загальні). Зміст, Додатки, Список використаних джерел відносяться до додаткового тексту.

Поширеною помилкою при написанні цієї частини Вступу є стислий анотований переказ кожного розділу дослідження. Цього робити не слід, адже про зміст структурних частин дипломної роботи зацікавлені читачі дізнаються з них самих і, понад те, такий «план-проспект» може бути витлумачений як необгрунтоване розширення обсягу.

2. АЛГОРИТМ НАПИСАННЯ ДИПЛОМНОЇ РОБОТИ

Вибір теми. Обрання теми дипломної роботи та постановка завдань мають обов’язково відбуватися за допомогою наукового керівника та затверджуватись завідувачем кафедри (студент пише на ім’я останнього заяву, в якій інформує, кого б він хотів бачити своїм керівником та як сформульовано тему майбутньої роботи; перед тим як подати заяву на підпис завідувачеві студент зобов’язаний завізувати її у потенційного керівника як свідчення того, що викладач не заперечує узяти своє кураторство над випускником та брав участь у формулюванні теми). Це, звичайно, в жодному разі не виключає власну ініціативу студента, але фахівець-наставник з редакторської спеціальності зможе порадити, як краще, влучніше та виграшніше обіграти назву, виходячи з уподобань здобувача вищої освіти та наявного матеріалу.

Правильна постановка та ясне формулювання нових проблем часом має не менше значення, ніж їхнє вирішення. По суті, саме вибір проблеми визначає як стратегію дослідження, так і напрям наукового пошуку й можливість ґрунтовних висновків. Тому сформулювати наукову проблему – означає показати вміння відокремити головне від другорядного, виявити, що вже відомо науці, а що ні. Адже авторитетні науковці стверджують, що правильно обрати тему – наполовину забезпечити успішне виконання роботи.

Практика свідчить, що серед дипломників найпоширенішою помилкою на початковому етапі є пропонування дуже широких тем, яких в одній дипломній роботі – обмеженій за обсягом (про нього буде нижче) – не охопити. Щоб уникнути «труднощів зростання» (як називають такі помилки), завжди слід намагатися максимально звужувати тему відразу після її формулювання. І лише переконавшись, що кожен наступний варіант вже ніяк не покращує чи не погіршує попередній, можна зупинятися на конкретній редакції. Одним із шляхів звуження теми є зазначення у дужках додаткової інформації (яке видання аналізується, видавничий період, персоналію тощо). Іншою крайністю є фактичне звуження теми при заявленій ширшій і в результаті отримання на захисті небажаного вердикту – «відхід від теми» та зниження загального результату. Ілюстрацією останньої тези є такий приклад: тема однієї з дипломних робіт звучала як «Редагування жіночих журналів в Україні», проте аналізувалося лише одне видання – Ping, бо в ньому працювала авторка роботи. Натомість потрібно було дати загальний огляд ситуації з виданням жіночих журналів в Україні, класифікувати існуючі видання, подати аналіз кількох часописів різних напрямів. Інший вихід ― в дужках вказати уточнення теми – на матеріалі журналу Ping. На жаль, цього зроблено не було, що і погіршило загальний результат.

Ще одна суттєва помилка, яка виникає на етапі обрання теми – це невідповідність тематики дипломної праці спеціальності «Видавнича справа та редагування». Тому варто нагадати, що, незважаючи на можливу наявність у дипломній роботі історичних та економічних екскурсів, загалом поданий матеріал має відповідати спеціальності, з якої отримуватиметься диплом. Наприклад, якщо дипломника цікавить економічний аспект роботи видавництв, редакцій, то це можливо, але як підтема, підрозділ. Наприклад, назва «Реклама на ринку України» не може бути затвердженою, оскільки з неї не випливає власне редакторський аспект дослідження. Пристосувати її до редакторського фаху, а отже, й спрямувати відповідно наукову роботу можна таким чином: «Редагування рекламних продуктів у видавничому просторі України».

Вивчення літературних джерел та складання огляду літератури. Визначивши тему, треба приступати до накопичення інформації з даної проблеми. Це період кропіткої роботи в каталогах бібліотек, складання власної картотеки авторів, що розробляли цю або суміжну тематику. Не можна написати будь-яку наукову роботу: курсову, дипломну, дисертаційну, не опрацювавши існуючий матеріал, не заклавши міцні підвалини для майбутньої наукової творчості.

Відомий літературний афоризм твердить: «Вивчати явище без книг – це почати плавання у незвіданому морі без карти, вивчати ж книги без практичної роботи – це значить зовсім не вийти в море». При перечитуванні численних наукових розвідок потрібно відразу занотовувати важливі думки, тези, від яких можна буде відштовхуватися у подальшій роботі, при виведенні власних гіпотез. Виписуючи цитати з першоджерел, потрібно чітко та ретельно робити бібліографічний опис останніх, щоб потім не гаяти час, відшуковуючи давно аналізоване джерело з метою визначення сторінки, звідки узято цитату. Тому цей етап роботи повинен відзначатись особливою ретельністю, навіть педантизмом.

Щодо різновидів літератури, то до найбільш достовірних джерел слід віднести офіційні видання державних установ, відомих громадських організацій, монографії, в яких проводиться всебічне дослідження проблеми, також збірники матеріалів авторитетних наукових конференцій, збірники статей дослідницьких установ, навчальних закладів або наукових товариств. Усі ці видання мають принципове наукове значення і практичну цінність. Серед джерел дослідження особливе місце займають наукові статті. Як правило, це найновіші здобутки науки, що можуть допомогти обрати власний напрям дослідження. Але тут криється і небезпека: статті подекуди мають відтінок суб’єктивізму, містять різні неточності, хибні порівняння, публіцистичні, іноді емоційні, що є вадою для дипломної роботи, тому необхідно заздалегідь розвивати в собі чуття наукової істинності й бути уважним при опрацюванні цього типу літератури.

Особливо небезпечне бездумне цитування. Будь-яка наукова робота передбачає врахування попереднього досвіду, але вона не може бути компіляцією цитат. Література має бути обдумана, «переварена» особисто, мусять бути зроблені цікаві узагальнення, коментарі, бажано розглянути різні концепції, класифікації, навести аргументи на користь тієї чи іншої тези. Органічно вплетені у роботу цитати становлять її невід’ємну частину, грунтовну теоретичну основу, вони слугуватимуть опорою при подальшому аналізі та синтезі матеріалу. Відштовхуючись від їхнього змісту, можна створити систему переконливих доказів, необхідних для об’єктивної оцінки явища. Цитата ж на сторінку свідчить про поспіх або скутість думки дипломника, невміння робити узагальнення, висновки. Попри все, кількість використаних цитат повинна бути оптимальною, тобто визначатися потребами розроблення теми роботи.

Неприпустимо, використовуючи можливості сучасної техніки, сканувати абзаци та сторінки з певних джерел, об’єднувати їх та подавати на розгляд керівника чи консультанта. Відсутність власної думки, запозиченість чужого матеріалу прочитуються дуже легко та стовідсотково, до того ж доволі часто зраджує власне техніка: сканування часто-густо підсовує якусь абракадабру чи безглуздя.

Найчастіше цитати застосовують при написанні огляду літератури, з якого завжди слід починати основну частину, головними завданнями якого є:

– ознайомлення з матеріалами з даної проблеми, аналіз, відбір та систематизація джерел;

– виявлення та обгрунтування напрямів дослідження, що недостатньо вивчені й викликають найбільший інтерес;

– формування напрямів та методів власного дослідження;

– отримання вихідного матеріалу для написання своєї роботи.

Типовий огляд літератури має містити загальну характеристику галузі дослідження, значення її в науці, класифікацію основних напрямів пошуків у даній галузі, відображення різних точок зору на розв’язання проблеми, критичний аналіз цих матеріалів з пропозиціями та зауваженнями. Правильний огляд літератури може писатися за авторськими концепціями, за завданнями дипломної роботи або за напрямами дослідження. Варто розділити окремо існуючі вітчизняні та зарубіжні дослідження з певної теми.

Стисло, критично оцінюючи внесок попередників, випускник називає ті питання, які залишилися невирішеними, отже, визначає своє місце у вирішенні проблеми. Варто закінчити цей розділ (або підрозділ) коротким резюме щодо необхідності проведення подальших досліджень в конкретній галузі. І головне – робота не повинна перетворюватися на компіляцію чужих думок; загальний обсяг огляду літератури – не більше 20 % обсягу основної частини дипломної роботи.

Композиція дипломної роботи. Після огляду літератури слід продовжувати розвивати основну частину, тобто ділити її на розділи та підрозділи. Опрацьований масив джерел з проблеми розширює горизонти бачення теми, стає зрозумілішим, в якому дискурсі потрібно працювати.

Тексту кожного розділу може передувати своєрідна передмова з обґрунтуванням вибраних напряму та методів дослідження. Кожен розділ дипломної роботи закінчують короткими висновками обсягом до 1 сторінки. Слово «Висновки» перед ними не пишуть, від попереднього тексту відділяють звичайним пробілом в 1–2 рядки (за бажанням, можна поставити зірочки), відповідно у зміст їх не виносять.

Висновки до розділів основної частини повинні містити:

– коротку суть результату;

– формулювання новизни;

– обгрунтування достовірності;

– пояснення практичної цінності.

Наведення висновків у кінці кожного розділу вивільняє загальні Висновки від незначних подробиць.

В загальному вигляді основна частина дипломної роботи виглядає так:

– огляд літератури за темою та вибір напрямів дослідження;

– відомості про проведені теоретичні та експериментальні досліди;

– аналіз та узагальнення результатів.

Необхідно зазначити, що справжня наукова робота не може складатися лише з теоретичних міркувань, а має містити й власну дослідницьку базу (аналіз окремого видання, видавництва тощо). Без цього робота дуже втрачає, вона перетвориться лише на цитування, переписування вже відомих речей і буде відповідно оціненою.

Для першого розділу основної частини можна порекомендувати такі типові назви: «Історіографія питання», «Теоретико-методологічна основа питання», «Огляд науково-критичної літератури з проблеми...».

Другий розділ, як правило, присвячується вибору напряму дослідження, в ньому наводять методи вирішення завдань, розробляють загальну методику проведення наукового пошуку. У третьому й наступних розділах (але, як свідчить практика, більше трьох розділів у наукових роботах буває не так часто) вичерпно викладають результати власних досліджень автора з акцентом на те, що він вносить нового. Назви розділів, починаючи з другого, залежать від обраної теми та аспектів, які планується досліджувати. Загальні ж рекомендації до цих розділів можна подати таким чином.

Передусім їхній зміст мусить точно відповідати заявленій темі та в сукупності повністю її розкривати, виклад же всього матеріалу має підпорядковуватись єдиній провідній ідеї, чітко визначеній автором. Потрібно звернути особливу увагу на те, що розділи та підрозділи мають бути співмірними, тобто не може один із підрозділів містити п’ять сторінок, а інший – тридцять. Це свідчить про погано структуровану, недостатньо продуману, поспішну працю. Якщо матеріалу бракує, то його не варто виділяти окремим розділом, а слід зробити підрозділом або об’єднати з відповідним матеріалом, якщо це тематично допустимо. Формулювати назви розділів та підрозділів потрібно чітко, лаконічно, але розгорнутими реченнями, які б відповідали зібраному у цій частині матеріалу. Решта деталей обговорюються у тісній співпраці з науковим керівником.