4. Дещо про розрахунок формату полоси набору й верстку оригінал–макета

Крім літературно-редакторської майстерності, у другій частині дипломної роботи студент повинен показати свої навички і в технічному редагуванні, і у верстці. Техредакторська фаховість у практикумі полягає у вмінні розрахувати формат полоси за даними коефіцієнтом використання паперу та дообрізним форматом видання або, використовуючи арифметичне розв’язання задачі «золотого перерізу», за даним одним параметром полоси визначити інший. Отримавши формат полоси, слід також розрахувати поля з подальшим уточненням, оскільки останні, наведені в ГСТУ 29.5–2001, не дозволяють «поставити текст на полосу». Після усіх необхідних розрахунків (які на виробництві доводиться робити майже щодня, особливо у малих видавничих формах) за знайденими параметрами треба зверстати оригінал, який перед тим редагувався.

Н аведення різних методик розрахунків форматів полос не входить у наше завдання. Це буде темою окремих методичних вказівок. Наразі автори даної роботи виходять з того, що курс технічного редагування, викладений у попередніх навчальних семестрах, засвоєний абсолютною більшістю студентів. Нагадаємо лише, що за допомогою коефіцієнта використання паперу ширина і висота полоси знаходяться за формулою: a = AK (b = BK), де a(b) – ширина (висота) полоси; A(B) – ширина (висота) необрізаної сторінки; K – коефіцієнт використання паперу. Також нагадаємо, що за методом «золотого перерізу» ширина полоси відноситься до її висоти як 1 : 1,67. Завдання для розрахунку студент отримуватиме у консультанта з апарату.

Перед версткою у відповідній програмі (Quark XPress, Adobe PageMaker, Adobe InDesign тощо) слід внести у файл-сирець, створений у Microsoft Word, редакторські правки, зроблені під час літературного опрацювання рукопису, щоб утворилася так звана «wordівська маса», яка і стає робочим матеріалом майбутнього оригінал-макета. Справа в тому, що в розверстаному матеріалі, внаслідок особливостей людського ока, усі граматичні та пунктуаційні помилки відразу унаочнюються, стилістичні огріхи стають помітнішими і невнесення правок у верстку зведе нанівець попередні зусилля дипломника продемонструвати свої фахові навички, і це відіб’ється у відповідному висновку Державної екзаменаційної комісії. В «залитому» тексті слід також за допомогою спеціальної програми (RussHyph v 2.0) обов’язково розставити переноси. Вручну розставляти їх забороняється. Файл-сирець можна створити двома способами: узяти його там, де і рукопис (тобто у видавництві); перед початком редакторського опрацьовування оригіналу відсканувати його й через програму FineReader розпізнати.

Зверстаний оригінал-макет за формою мусить бути готовим до передачі у друкарню книжковим виданням. Тобто мати титул, зворот титулу, чітке ділення на розділи (чи глави), зміст, реквізит. Якщо студент редагував окремі статті, а не цільний рукопис, то розділом (главою) оригінал-макета буде тематична група статей, якій треба придумати заголовок (про це йшлося у попередній главі). Вихідні відомості оригінал-макета повинні бути оформленими відповідно до вимог ДСТУ 4861 : 2007 «Інформація та документація. Видання. Вихідні відомості». Індекси УДК, ББК, ISBN на звороті титулу можна брати довільні; єдина вимога до ISBN – номер повинен мати форму, відповідну ДСТУ 3814–[2007?], тобто починатися з 978–966. Зразки оформлення титулу, його звороту та реквізиту буде наведено у дод. 5–7. Для завдань практикуму оригінал-макет достатньо вивести на папір у «прямому» вигляді, а не на термоплівках (так званих «кальках») у «дзеркальному». Бажано знати й прийоми створення файлів PDF. Вітатиметься верстка колонтитулів з лінійками (відстань між рядком колонтитула та лінійкою мусить дорівнювати 3 п.). Текст рядків колонтитулів на правій і лівій полосах повинен бути різним (на лівій – назва рукопису, на правій – назва розділу (глави)).

З роздрукованим оригінал-макетом слід зробити ще одну маніпуляцію: випускально-редакторську. Йдеться про спеціальні позначки на сторінках, де не повинні бути колонцифри. Колонцифр не повинно бути на титулі, його звороті, кінцевих спускових (початкових спускових при верхньому розташуванні номерів сторінок) полосах та реквізиті. Але якщо на зазначених сторінках просто прибрати їхні номери, є ризик, що в друкарні ці полоси будуть переплутаними, а то й загубленими. Тому саме працівників, що стоять за монтажними столами і роблять спуски полос, слід поінформувати про номери таких сторінок та про їхнє видалення. Це робиться простим олівцем за допомогою значка № , де № – номер сторінки, проставлений комп’ютером;

– коректорський знак викидки. На титулі та його звороті, як правило, комп’ютер номери не ставить, тому їх слід ставити олівцем і також позначати на викидку.