2. Редакторський висновок – аналог наукової рецензії

Нині редакторський висновок у видавництвах пишуть дуже рідко: за окремого бажання автора, при виникненні дискусійних ситуацій навколо рукопису, після додаткового рецензування з ініціативи книговидавця тощо. Пояснити це можна пануванням ринкових відносин, основний постулат яких полягає в принципі якнайшвидшого отримання прибутку від продажу якісного товару. Незважаючи на те що редвисновок підвищує якість майбутньої книги, його написання, обговорення, врахування висловлених рекомендацій вимагає все ж таки часу, що в умовах жорсткої конкуренції може набути вигляду злого жарту.

Але випускник Видавничо-поліграфічного інституту мусить демонструвати довершеність в написанні редакторських висновків, адже усі виробничі ситуації, що траплятимуться з ним по завершенні навчання у виші, передбачити неможливо. І вміння грамотно й обгрунтовано викласти свою думку про конкретний рукопис часто-густо стає вирішальним у кар’єрі видавничого працівника.

Редакторський висновок подібний до наукової рецензії, з тією лише різницею, що в ньому акцентується більше уваги на «зручності» («незручності») рукопису для видавничого опрацювання. Зразки позитивного та негативного редакторських висновків буде наведено у дод. 3 та 4. У даній главі наведемо лише основні вимоги, якими повинен керуватися редактор при написанні такого документа.

Отже, у висновку редактор висвітлює такі питання загального характеру:

– науково-технічну або практичну цінність твору;

– актуальність тематики;

– місце твору серед інших творів з тієї самої тематики;

– відповідність змісту оригіналу сучасним досягненням і знанням у тій галузі науки, якій він присвячений;

– переваги й вади змісту та фактичного матеріалу;

– досконалість композиції твору;

– правильність оформлення довідкового апарата;

– відповідність заголовка твору або розділів їхнім змістам;

– наявність в оригіналі надлишкового текстового й ілюстративного матеріалу;

– необхідність внесення доповнень;

– призначення твору з погляду читацької аудиторії та відповідність його методики викладу, мови та стилю її рівню [6, с. 21–22].

Перелік подібних питань у кожному конкретному випадку може бути розширений та уточнений.

На підставі переконливих аргументів редактор наприкінці висновку пропонує одне з таких рішень:

– визнати авторський оригінал придатним для подальшої редакційно-видавничої підготовки;

– повернути оригінал авторові для усунення зазначених вад або доопрацювання;

– визнати рукопис таким, що авторські недогляди можуть бути усунені силами редакційних працівників за обов’язкового інформування автора(-ів);

– визнати авторський рукопис непридатним для видання та відхилити його.

Останній варіант рішення в дипломній роботі пропонувати не слід, оскільки втрачається сенс подальшого виконання практикуму, про що обов’язково зауважать члени Державної екзаменаційної комісії. Для студента головне знати, що такий висновок після апробації авторського оригіналу можливий. В порядку нагадування авторський колектив вважає своїм обов’язком зазначити, що можливе ще одне рішення стосовно твору: надіслати його на рецензування до наукової установи чи авторитетній особі в конкретній галузі. Однак нині це робиться вкрай рідко (особливо, коли видання замовне) через ті самі причини, про які йшлося на початку цієї глави.