Ставлення до війни українських партій та громадських організацій

На захист Російської держави виступили:

1. Карпатсько-руський визвольний союз.

2. Товариство українських поступовців (ТУП) та його орган "Рада" - згодом вони відійшли від цих позицій.

3. Група членів Української соціал-демократичної партії на чолі з С. Петлюрою та газета "Українське життя", ре­дактором якої він був.

4. Місцеві організації загальноросійських партій (крім біль­шовиків).

5. З метою підтримки російської армії було створено комітет Південно-Західного фронту Всеросійського союзу земств і міст, у складі якого працювали відомі діячі українського руху А. Ніковський, Д. Дорошенко, А. В'язлов та інші. У 1916 р. С. Петлюру було призначено помічником уповноваженого цього союзу на Західному фронті.

На підтримку Австро-Угорщини виступили

1. Союз визволення України.

2. Головна Українська Рада, спираючись на легіон січових стрільців.

3. Частина Української соціал-демократичної партії на чолі з В. Дорошенком.

4. Усі політичні партії Австро-Угорщини.

ЗАСУДЖУВАЛИ ВІЙНУ

1. Невелика група українських соціал-демократі (Л. Юркевич, А. Лола, П. Дятлов) на сторінках газети "Бороть­ба", що видавалась у Женеві.

2. Значна частина українських соціал-демократів за участю В. Винниченка проводила антивоєнну агітацій) під гас­лами "Геть війну! Хай живе автономія України."

Отже:

1. Трагедія українського народу в Першій світовій війні полягала в тому, що війна перетворила українські землі на театр воєнних дій, а народ — на учасників брато­вбивчого протистояння (у російській армії знаходилося 3,5 млн українців, в Австро-угорській — 250 тис).

2. Війна зумовила глибокий розкол національного руху-. Розкол відбувся між українцями як воюючих сторін, так і в рамках Російської імперії та Австро-Угорської монархії на прибічників і противників переможної війни.

3. Українська соціал-демократична партія не змогла виро­бити єдиної тактики з питань війни.

Ставлення російських властей до українців

На тій території України, що була під владою Російсь­кої імперії, на початку війни було введено воєнний стан.

1. Закрито всі українські видавництва ("Рада", "Дзвін", "Україна", "Рідний край", "Літературний вісник" тощо).

2. Заборонено друкування поліграфічної продукції україн­ською мовою.

3. Припинено діяльність "Просвіти".

4. Припинено діяльність усіх самодіяльних творчих українських організацій.

5. Почалися репресії проти активних учасників українсько­го національного руху (наприклад, Михайла Грушевського, якого заарештували і вислали під "нагляд поліції"

у Поволжя. Згодом йому дозволили перебратися до Москви, але без права на педагогічну та громадську діяльність).

Урядові утиски активно підтримала преса правого російського націоналістичного напрямку.

Поведінка російських властей на окупованих землях західної україни

На окупованих землях Західної України створено гене­рал-губернаторство на чолі з графом О. Бобринським. Проводилася насильницька русифікація.

• Обмежувалося вживання української мови.

• Було закрито українські громадські установи, школи, гімназії, "Просвіти".

• Проводилися арешти неблагонадійних (за 4 місяці оку­пації Галичини проведено 1000 обшуків, 1200 арештів).

Проводилася масова депортація на Схід (із Галичини було вивезено 12 тисяч осіб, у тому числі 578 діячів українського руху, 34 греко-католицьких священики).

Депортація - примусове виселення з місця постійного проживання за наказом органів державної влади.

• Почалося переслідування греко-католиків, примушення їх переходити до православної віри. Було заарештовано і вивезено до Суздаля митрополита греко-католицької церкви А. Шептицького.