Українські січові стрільці (усс)

КАРПАТСЬКО-РУСЬКИЙ ВИЗВОЛЬНИЙ КОМІТЕТ

(Створений 29 липня 1914 р. в Києві з емігрантів, га­лицьких ватажків-москвофілів, які виступали за возз'єднан­ня українських земель зі Східною Україною у складі Російської імперії)

1. Видав відозву до галицьких українців, закликаючи їх зустрічати царські війська хлібом-сіллю, як визволителів.

2. Поширював серед українців Галичини пропагандистсь­ко-інформаційну літературу.

Микола II привітав Карпатсько-руський визвольний комітет телеграмою. Відомий москвофіл Володимир Дудикевич мав навіть особисту розмову з царем у Петербурзі.

Головна українська рада (гур)

Це - міжпартійний блок соціал-демократичної, націо­нально-демократичної та радикальної українських партій.

Очолив ГУР Кость Левицький. З серпня 1914 р. Члени ГУР звернулися до населення з маніфестом, в якому йшлося, що "Росія є історичним ворогом України", агітували стати на бік Австро-Угор­щини. Вони закликали населення формувати українські військові підрозділи для допомоги австрійській армії. Травень 1915 р. Головну українську раду (ГУР) переймено­вано у Загальну українську раду (ЗУР). До неї приєднавлися представники від Буковини та СВУ.

1915 р. Загальна українська рада звернулася з декларацією, в якій заявила про свою мету — створити самостійну Українську державу з тих українських земель, які зали­шилися в Російській імперії, а з українських земель ускладі Австро-Угорщини планувалося створити авто­номну область.

5 листопада 1916 р. Австро-угорський та німецький уряди проголосили про створення Польського королівства із земель, які раніше входили до складу Російської імперії, з наданням йому широких прав на Галичину. Стало зро­зуміло, що плани Загальної української ради не буде втілено в життя.

1916р. Загальна українська рада само розпустилася.

Союз визволення україни (сву)

(Заснований 4 серпня 1914 р. у Львові невеликою гру­пою східноукраїнських емігрантів, які перед початком Першої світової війни проживали у Львові, разом із га­лицькими політичними лідерами. Проіснував до червня 1918 р.)

Організатори СВУ — Андрій Жук, Володимир Доро­шенко, Дмитро Донцов, Маркіян Маленевський (Басок), Олександр Скоропис-Йолтуховський, О. Бачинський, Ми­кола Залізняк та інші.

Голова СВУ — Дмитро Донцов. Кінець серпня 1914 р. Центром СВУ став Відень, оскільки

російські війська зайняли Львів. Жовтень 1914 р. У Відні оприлюднено платформу СВУ

("Наша платформа"), в якій проголошувалося:

1. Утворення самостійної Української держави.

2. Встановлення конституційної монархії.

3. Заснування демократичного устрою.

4. Надання рівних прав і свобод представникам усіх національностей.

5. Забезпечення самостійності української церкви.

6. Сформування навколо СВУ коаліції непримиренних ворогів Російської імперії.

Головну ставку СВУ робив на німецьку армію, вбачаю­чи в ній силу, здатну подолати Російську імперію. Від Німеччини та Австро-Угорщини СВУ отримував матеріальну допомогу.

ДІЯЛЬНІСТЬ :

1. Видали відозву "До українського народу в Росії", в якій закликали українців зустрічати австро-угорські війська як визволителів.

2. Видали відозву "До громадської думки .Європи", в якій, запевняли, що Україна, ставши самостійною державою, буде для Європи твердинею проти експансії Росії.

3. СВУ мав своїх повноважних представників у Берліні, Софії, Стамбулі, Женеві, Римі, Стокгольмі, Осло.

4. Від кінця 1914 р. у Відні виходив "Вісник Союзу визво­лення України".

5. У 1915 р. діячі СВУ почали видавати у столиці Болгарії (Софії) українською мовою газету "Робітничий прапор".

6. Члени СВУ проводили агітаційно-пропагандистську ро­боту в таборах військовополонених українців з російської армії в Німеччині та Австро-Угорщині.

7. Домоглися від німецьких та австро-угорських властей організації окремих таборів для військовополонених українців, у яких:

• засновували школи, бібліотеки, читальні, хори, оркес­три, театри, церкви;

• організовували курси з вивчення української історії та літератури;

• організовували каси взаємодопомоги, кооперативні крамниці;

• активно клопоталися вихованням української націо­нальної самосвідомості, непримиренної ненависті до Російської імперії.

8. Діячі СВУ:

• виступали з лекціями й доповідями в Австро-Угор­щині, Німеччині, Болгарії;

• друкували статті на українську тематику;

• налагодили регулярне видання науково-популярних брошур з історичного минулого та сучасного України (друкували українською, німецькою, болгарською, ту­рецькою, румунською, чеською, хорватською, італій­ською, шведською мовами);

• видали різними мовами праці історика Миколи Кос­томарова, географа Степана Рудницького, літерату­рознавця Богдана Липського та ін.

9. Реалізацію національно-політичних та економічних праг­нень українського народу члени СВУ пов'язували з по­разкою Росії у війні.

Із набраних солдатів та офіцерів у таборах для військо­вополонених було створено українські військові дивізії — сірожупанна (в Австро-Угорщині) та синьожупанна (у Німеччині).

Одначе використати цей значний воєнний потенціал у боротьбі. за українську державність не судилося, бо СВУ припинив існування.