еткиМіністерство освіти і науки України

Криворізький державний педагогічний університет

Кафедра педагогіки

Методичні рекомендації щодо організації та проведення психолого-педагогічної практики студентів II курсу

Кривий Ріг

2007

Методичні рекомендації щодо організації та проведення психолого-педагогічної практики студентів ІІ курсу / Укладачі: Кондрашова Л.В., Друзь З.В. – Кривий Ріг, 2007. – 32 с.

Кафедра педагогіки

Затверджено протоколом № 2 від 30.08.2007 р.

Рецензент: Григоренко Л.В.

Вступ

У методичних рекомендаціях визначаються завдання безвідривної суспільно-педагогічної практики студентів, принципи її організації і проведення.

Надається орієнтовний план і програма роботи студентів II курсу на кожен день, довідковий та інструктивний матеріал на допомогу студенту-практиканту.

Суспільно-педагогічна практика студентів педвузів є важливим засобом професійної підготовки вчителя. Організована в єдності навчальної та позанавчальної діяльності, вона сприяє зміцненню зв’язків навчання і виховання студентів з життям, формує суспільну активність майбутніх вчителів, поширює сферу їх політичного і педагогічного спілкування з людьми, збагачує суспільно-політичні, психолого-педагогічні знання, перетворюючі їх на особисті переконання.

Суспільно-педагогічна практика студентів молодших курсів органічно пов’язується з вивченням психолого-педагогічних дисциплін: НОПДС, “Вікової фізіології і шкільної гігієни”, “Загальної психології”, “Вікової і педагогічної психології”, “Педагогіки”.

У ході вивчення цих дисциплін студенти знайомляться зі специфікою педагогічної професії, сутністю, завданнями, змістом виховання підростаючого покоління, системою народної освіти, анатомо-фізіологічними і психологічними закономірностями розвитку і формування особистості, з досвідом роботи різних типів навчально-виховних закладів та їх санітарно-гігієнічним режимом.

В зв’язку з лабораторними заняттями з психолого-педагогічних дисциплін студенти виконують практичні завдання, спираючись на теоретичні знання, аналізують факти і явища, які спостерігали в процесі суспільно-педагогічної практики.

Єдність вивчення психолого-педагогічних дисциплін з суспільно-педагогічною практикою студентів підвищує її науковий рівень, робить психолого-педагогічні знання студентів більш дієвими, розвиває у них інтерес до теорії і практики виховання і навчання, формує елементарні навички самостійної дослідницької діяльності та розвиває педагогічні здібності.

Пріоритетним у виховній роботі є забезпечення всебічного й гармонійного розвитку особистості, самовиховання й самореалізації, прагнення у своїй діяльності керуватися загальнолюдськими цінностями, глибоко розуміти традиції свого народу. В основі сучасних педагогічних технологій виховання покладено комплексний підхід, що здійснюється через:

• поєднання виховання і самовиховання;

• єдність цілей, змісту, форм і методів виховання;

• систему виховних заходів.

У виховній роботі вчитель дотримується принципу особистісного підходу до дитини, а саме:

• постійно вивчати і добре знати індивідуальні особливості темпераменту, риси характеру, погляди, смаки учнів;

• уміти діагностувати і знати реальний рівень сформованості якостей (образ мислення, мотивація, спрямованість, ставлення до життя, праці, плани на майбутнє тощо);

• постійно організовувати розвивальну діяльність дитини;

• максимально спиратися на власну активність особистості;

• створювати належні умови для саморозвитку та самореалізації;

• поєднувати виховання з самовихованням, допомагати у виборі мети, методів і форм самовиховання;

• розвивати самостійність, ініціативу, самодіяльність учнів;

• організовувати і спрямовувати діяльність для досягнення успіху.

Особистісно зорієнтована взаємодія можлива лише за умови дотримання демократичного стилю спілкування, за якого позиція вчителя випливає з інтересів дитини і перспектив її подальшого розвитку. Ще В.О.Сухомлинський підкреслював, що вчитель, який сповідує гуманну педагогіку, “повинен бути другом і однодумцем, тобто переживати разом зі своїми вихованцями радість боротьби за досягнення мети, разом перемагати труднощі”.

Завдання практики

Основними завданнями безвідривної суспільно-педагогічної практики студентів є:

1. Формування суспільної активності майбутнього вчителя.

2. Оволодіння педагогічними уміннями і навичками навчально-виховної роботи в школі з урахуванням вікових та індивідуальних особливостей учнів.

3. Формування організаційних умінь.

4. Розвиток педагогічних здібностей, інтересу до педагогічної діяльності, потреби у ній.

5. Забезпечення психологічної і практичної готовності майбутніх педагогів до педагогічної діяльності, яка проявляється у активному пристосуванні до професійних вимог, виникнення установки на педагогічну працю, формування звичної поведінки у дитячому колективі, управління своїм психічним станом (саморегуляція, самоустановка, самоволодіння, самовиховання).

6. Ознайомлення з досвідом упровадження інноваційних виховних технологій, сучасних методик, ефективних засобів й інтерактивних форм з пріоритетних напрямів виховної роботи з учнями різних вікових груп.

Принципи організації і проведення безвідривної суспільно-педагогічної практики

Відомо, що чим раніше майбутній вчитель включиться у суспільно-педагогічну діяльність, тим швидше і краще він її пізнає. Постійне спілкування з дітьми, спостереження за ними, вивчення, участь у навчально-виховному процесі школи дозволяє студенту пізнати на практиці специфіку педагогічної діяльності, перевірити свої сили, можливості. Для того, щоб безвідривна практика стала важливою ланкою в системі професійно-педагогічної підготовки майбутнього вчителя, вона повинна ґрунтуватись на таких принципах:

• комплексний підхід до її організації і змісту,

• навчаючий, виховуючий, розвиваючий характер;

• наступність, безперервність;

• послідовність і систематичність;

• єдність з дисциплінами, що вивчаються;

• зв’язок з суспільно-політичною практикою, з учнівським самоврядуванням;

• різноманітність видів діяльності;

• врахування інтересів, довузівського досвіду загально-педагогічної роботи;

• включення всіх студентів у навчально-дослідницьку роботу.

Ці принципи визначаються завданнями безвідривної практики і в свою чергу визначають зміст, форми і методи її проведення

Важливо, щоб за роки навчання в університеті майбутній вчитель перевірив себе у всіх видах педагогічної діяльності.

Стратегія особистісно-орієнтованого виховання повинна забезпечити функціонування базових виховних процесів, через які проходить становлення особистості:

• індивідуалізації – становлення індивідуального особистісного образу формування “Я-концепції”;

• розвиток творчого потенціалу, самобутності особистості;

• соціалізації – входження дитини в соціум, засвоєння різних способів життєдіяльності, формування “концепції життя”, здійснення життєвого самовизначення;

• культурної ідентифікації – придбання дитиною почуття незалежності до нової культури, засвоєння її цінностей;

• духовного, морального саморозвитку особистості – опанування загальнолюдськими нормами поведінки, здібності робити вибір між добром і злом.

Основні форми виховної діяльності:

• інформаційно‑масові;

• діяльнісно-практичні;

• інтегративні;

• діалогічні;

• індивідуальні;

• групові.