Тема: Доручення

1.Поняття та загальна характеристика договору доручення

У діяльності фізичних та юридичних осіб часто трапляються випад­ки, коли для вчинення певних юридичних дій від їх імені потрібно залучити інших осіб. У цивільному праві такі правовідносини оформлюються договором доручення, який є однією з можливих підстав виникнення представництва. Тому на договір доручення, крім гл. 68 ЦК України, присвяченої йому, також поширюються відповідні норми про представництво (гл. 17 ЦК України).

Договір доручення укладається здебільшого для одержання пев­ної плати, пред'явлення претензій тощо.

В юридичній літературі договір доручення часто називають договором про представництво. Договір доручення, який не зобов'язує до представництва, не може вважатися договором доручення. Але у зв'язку з цим слід зазначити, що відносини, які опосередковані договором доручення, суттєво відрізняються від інших форм юридичного посередництва, в яких посередники діють в інтересах інших осіб, але від власного імені (договір комісії, комерційні представники, довірче управління і т. ін.).

За договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язу­ється вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії (ч. 1 ст. 1000 ЦК України).

Загальна характеристика

- консенсуальний (вважається укладеним з моменту досягнення згоди сторонами щодо всіх істотних умов)

- дво­сторонній (права та обов'язки виникають у обох сторін),

- відплатний, так і безвідплатний.

- фідуціарний, тобто заснованим на взаєм­ній особистій довірі сторін, оскільки довіритель не може постійно контролювати дії свого повіреного, але автоматично стає стороною правочинів, які той укладає. Проте у випадках, коли повіреним є комерційний представник, тобто особа, яка постійно та самостійно виступає представником підприємців при укладенні ними договорів у сфері підприємницької діяльності (ч. 1 ст. 243 ЦК України), відно­сини за договором доручення будуються, в першу чергу, на відплат-ності, а тому позбавлені особливої довірчості та взаємної прихиль­ності сторін. Фідуціарність договору доручення підтверджується, зокрема, умовами про необхідність особистого виконання повіреним покладених на нього обов'язків, про недопущення правонаступни-цтва зобов'язань сторін цього договору тощо.

Отже, можна виділити такі основні ознаки договору доручення:

1) повірений зобов'язується вчинити певні юридичні дії від імені та за рахунок довірителя, тобто він є представником довіри­теля. Потрібно пам'ятати, що відповідно до ч. 2 ст. 237 ЦК України не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інте­ресах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому право-чинів;

2) правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя;

3) повіреним і довірителем можуть бути як фізичні, так і юри­дичні особи;

4) довіритель або повірений мають право відмовитися від дого­вору доручення в будь-який час;

5) правове регулювання в договорі доручення спрямоване тільки на юридичний результат діяльності повіреного, а не на саму діяльність чи пов'язаний з нею матеріальний результат;

6) договір доручення може бути як відплатним, так і безвідплат­ним.

Сфера застосування договору доручення в цивільному обороті досить широка. Громадяни доручають іншим особам отримати заробітну плату, здійснити купівлю-продаж товару. З метою захисту прав і законних інтересів учасники цивільних правовідносин укладають договори доручення з організаціями або особами, які можуть надати різні юридичні послуги на високому професійному рівні (розпорядження майном, ведення справ у судах).

Істотно збільшилося застосування договору доручення в умовах ринкової економіки, бо цей договір є практично вигідною правовою формою надання послуг за участю брокерів, зокрема в діяльності фондових і валютних бірж та бірж нерухомості.

Мета договору доручення — здійснення повіреним прав довірителя, набуття, зміна і припинення для нього прав та обов'язків шляхом здійснення угод.

Характерним для договору доручення є те, що повірений виступає як представник свого довірителя перед третіми особами.

Правове регулювання

1. Цивільний кодекс України від 16.01.2003р. // ВВР. 2003. № 40-44. ст.356.

2. Господарський кодекс України від 16.01.2003р. // ВВР, № 18-22, ст.144.

3. Закон України “Про нотаріат” від 2 вересня 1993 року //ВВР. 1993. №39.Ст.383.

4. Закон України “Про захист прав споживачів” від 15 грудня 1993 року // ВВР. 1994. №1. Ст.1.

5. Закон України "Про власність” від 07.02.1991р. // ВВР.1991. № 20.ст.249.

6. Положення про порядок провадження діяльності страховими посередниками, затв. постановою Кабінету Міністрів України № 1523 від 15.12.1996р.

7. Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України // Затв. наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004р.

8. Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів // Затв. наказом Міністерства юстиції України від 25 серпня 1994 року .

9. Положення про регулювання діяльності фондових бірж та торгівельно-інформаційних систем, затв. наказом ДКЦПФР № 9 від 15.01.1997р. (з наступними змінами і доповненнями).