Опрацювання результатів

Для визначення типу темпераменту потрібно мати величини показників екстраверсії та нейротизму, а для оцінки надійності цих показників підраховують величину показника відвертості. Величи­на показників вимірюється в балах за кількістю відповідей дослід­жуваного, що збігаються із запитаннями шкал.

Індексом відвертості В є кількість збігань на такі запитання: відповідь "Так" — №№ 6,24,36; відповідь "Ні" — №№ 12,18, 30, 42,48,54.

Показник екстраверсії Е дорівнює кількості збігань з відпові­дями "Так" на запитання №№ 1,3,8,10,13,17,22,25,27,39,44,46, 49,53,56; з відповідями "Ні" на запитання №№ 5,15,20,29,32,34, 37.41..51.

Показник нейротизму Н — це величина збігань відповідей "Так" з такими запитаннями відповідної шкали: №№ 2,4,7,9,11, 14,16,19,21,23, 26,28, 31,33,35,38, 40,43,45,47,50,52,55,57.

Наступним кроком опрацювання результатів дослідження є побу­дова схеми типів темпераменту.

Темперамент та його основні властивості можна подати як точки проекції величини екстраверсії та емоційної стійкості, одер­жаної при перетинанні перпендикулярів, віднесених до відповідних значень осей.

Друге тьюторське заняття

Характер, задатки та здібності як психічні властивості

Стислий виклад теми

Психічні властивості особистості відчувають на собі вплив соціальних факторів, опосередковуються ними — і спілкування, і спрямованість, і самосвідомість, і досвід, і інтелект, і темперамент. Однією з властивостей людини, що формується під безпосереднім впливом суспільства, взаємодії особистості з іншими людьми, є характер.

Характер — цеособливі прикмети, риси, котрих людина набу­ває в суспільстві. Таких рис психологи налічують декілька тисяч. Характер утворюється із сукупності стійких індивідуальних особ­ливостей особистості, які складаються і виявляються у спілкуванні та спільній діяльності людей. Характер зумовлює типові для осо­бистості засоби поведінки, вчинки у стосунках з іншими. Знаючи характер людини, можна передбачити, як вона буде діяти за тих чи інших умов; характер — це певна програма поведінки. В ньому можна виділити провідні та другорядні риси. Є цільні, суперечливі, сильні, вольові та слабкі характери.

Структура рис характеру виявляється в тому, як людина ста­виться:

а) до інших людей, демонструючи уважливість, принциповість, прихильність, комунікативність, миролюбність, лагідність, аль­труїзм, дбайливість, тактовність, коректність або протилежні риси;

б) до справ, виявляючи сумлінність, допитливість, ініціативність, рішучість, ретельність, точність, серйозність, ентузіазм, заці­кавленість або протилежні риси;

в) до речей, демонструючи при цьому бережливість, економність, акуратність, почуття смаку або протилежні риси;

г) до себе, виявляючи розумний егоїзм, впевненість у собі, нор­мальне самолюбство, почуття власної гідності чи протилежні риси.

Деякі риси характеру можуть бути розвинуті надміру, і це при­зводить до формування так званих акцентуйованих рис характеру. Акцентуації характеру — крайні варіанти норми характеру як ре­зультат підсилення його окремих рис. Акцентуації характеру мо­жуть спричинювати неадекватні дії, вчинки людини.

Виділяють такі основні типи акцентуації характеру:

• інтровертний тип, якому властиві замкненість, утруднен­ня в спілкуванні та налагодженні контактів з оточуючими;

• екстравертний тип, якому притаманні жага спілкування та діяльності, балакучість, поверховість;

• некерований тип — імпульсивний, конфліктний, категорич­ний, підозрілий;

• неврастенічна акцентуація — з домінуванням хворобли­вого самопочуття, подразливості, підвищеної втомлюваності;

• синтизований тип — з надмірною чутливістю, лякливі­стю, сором'язливістю, вразливістю;

• демонстративний тип, якому властиві егоцентризм, по­треба в постійній увазі до себе, співчутті.

Більш детальна характеристика цих та інших типів акценту-ацій подається у працях К. Леонгарда, А. Лічко. Взагалі, акцентуйованим особистостям украй необхідно за допомогою психолога блокувати акцентуйовані риси характеру, які призводять до міжо-собистісних та внутрішніх конфліктів.

Характер тісно пов'язаний з темпераментом, який може спри­яти або протидіяти розвитку певних рис характеру. Тому важливо знати свій темперамент. Так, холерику або сангвініку легше, ніж меланхоліку чи флегматику, сформувати в собі ініціативність і рішучість. Однак для холерика може стати серйозною проблемою формування стриманості або самоконтролю, а для сангвініка - ви­могливості до себе та самокритичності. Меланхоліку важче подо­лати сором'язливість і тривожність, а флегматику —розвивати активність.

Характер формується з перших днів життя людини до останніх його днів. У перші роки життя провідним фактором розвитку ха­рактеру стає наслідування дорослим; у молодшому віці поряд із наслідуванням на перше місце виступає виховання. А починаючи з підліткового віку важливу роль у формуванні характеру відіграє са­мовиховання. Характер може свідомо, цілеспрямовано вдоскона­люватися самою людиною завдяки зміні соціальної поведінки, спільної діяльності, спілкування з іншими людьми. Треба знати, що характер можна змінювати протягом усього життя людини.

Отже, соціально-психологічні, психологічні та індивідуально-психологічні особливості доцільно розглядати цілісно як такі, що становлять єдиний ряд, який можна позначити терміном "соціаль-но-психологічно-індивідуальні" властивості особистості. У цьому ряду виділимо такі складові, як спілкування, характер, само­свідомість, досвід, інтелектуальні або психічні процеси, психофізіо­логічні якості.

Генетичний аспект психологічної характеристики особистості визначає рівень її розвитку як цілісної системи якостей, здібностей. Весь період життя людини — від народження до старечого віку, тобто онтогенез, супроводжується безперервними змінами в її психіці, які визначають розвиток особистості. Кожний момент життєвого шляху виявляється у певному рівні розвитку властивостей, здібностей людини. На цей аспект особистості вказував С.Л. Рубін-штейн. Він зазначав, що розвиток людини — на відміну від накопи­чення досвіду, оволодіння знаннями, вміннями, навичками — це є розвиток її здібностей. І, навпаки, розвиток здібностей людини це є те, що являє собою розвиток як такий, на відміну від накопичення досвіду. Здібності формуються не тільки в результаті засвоєння продуктів діяльності людства, а й насамперед у процесі створення їх самою людиною. Участь людини у творенні навколишнього пред­метного світу — це водночас розвиток своєї власної природи, своєї особистості. Здібності людини безпосередньо пов'язані з її діяль­ністю та поведінкою. Б.М. Теплов дав визначення здібностей як індивідуально-психологічних особливостей, що стосуються успіш­ного виконання діяльності або діяльностей. Здібності відрізняють одну людину від іншої, але не зводяться до тих знань, умінь і нави­чок, що є в неї. Здібності завжди є результатом розвитку.

Здібності не з'являються на порожньому місці. В основі роз­витку здібностей лежать певні природжені особливості людини, її за­датки. Тому з психологічного погляду правильно буде говорити не про природженість здібностей, а про природженість задатків. Люди­на народжується з певними генетичними, анатомо-фізіологічними особливостями, на грунті яких за певних соціальних умов у процесі діяльності та спілкування формуються здібності особистості. При цьому анатомо-фізіологічні особливості, як і здібності, змінюються, проходячи певний віковий розвиток. Тому задатки можна розглядати і як вихідний анатомо-фізіологїчний момент розвитку здібностей, і як анатомо-фізіологічний віковий фактор становлення та прояву здібностей особистості на всіх етапах її життєвого шляху.

На думку С.Л. Рубінштейна, розвиток здібностей у сукупності з задатками здійснюється у вигляді спіралі. Реалізація можливос­тей, які надають здібності одного рівня розвитку, відкриває нові можливості для подальшого розвитку здібностей більш високого рівня і т.д. Обдарованість людини визначається діапазоном нових можливостей, котрі відкриває реалізація наявних можливостей. Здібності людини — це внутрішні умови її розвитку, які формують­ся в сукупності з задатками під впливом зовнішніх умов у процесі взаємодії людини з навколишнім середовищем.

Отже, генетичний аспект особистості слід вважати одним із головних її параметрів, базовим виміром, що має складну диферен-ційно-інтегративну характеристику.

З одного боку, властивості, здібності особистості визначають­ся тим, яке місце серед соціально-психолого-індивідуальних влас­тивостей і діяльнісних компонентів вони займають. З іншого — кожна з властивостей і здібностей, маючи свою якісну та кількісну харак­теристику, є результатом віковогорозвитку особистості. Вихідний пункт цього розвитку утворюють парціальні (що відносяться до окремих органів і функцій) та загальні (притаманні всьому індиві­ду) задатки,тобто генетичні (спадкові і природжені) анатомо-фізіо-логічні передумови їх становлення в процесі діяльності та поведін­ки, навчання і виховання, самонавчання й самовиховання, творчості і самртворення,

Особистості притаманні певні рівні розвитку властивостей і здібностей, конкретний цілісний "профіль" розвитку, інакше кажу­чи—неповторна індивідуальність.

Можна сказати, що задатки і здібності являють собою крайні полюси генетичного виміру особистості, але утворюють єдиний сплав. Окремо вони можуть існувати лише на початкових вікових етапах розвитку особистості (як наявні передумови та генетичні можливості) .або в умовах спеціального експериментального, аб­страктно-теоретичного розчленування та вивчення.

Питання для перевірки

Максимальна оцінка усної відповіді на одне запитання 43. з.о, письмової — 32. з.о.

1) Проаналізуйте структуру характеру.

2) Охарактеризуйте основні типи акцентуації характеру.

3) Поясніть поняття "здібності" та "задатки".

4) Поясніть думку С.К. Рубінштейна, що розвиток здібностей у сукупності з задатками здійснюється у вигляді спіралі.

Теми рефератів

а) Методи досліджень характеру.

б) Розвиток здібностей у людини. Максимальна оцінка — 35 з.о.

Рекомендована література

1. Страхов И.В. Психология характера.— Саратов: изд-во Са-рат. пед. ин-та, 1980.—80с.

2. Хорни К. Невротическая личность нашего времени. Самоана-лиз: Пер.с. англ.— М.: Универс. 1993— 480 с.

3. Чудновский В.З., Юркевич В.С. Одаренность: дар или испьі-тание— М.: Знание, 1990.— 80 с.

ДИСКУСІЯ:

"Чи існує взаємозв'язок між звичним виразом обличчя людини та складом "й характеру?"

Максимальна оцінка — 45 з.о.

Запитання до дискусії

1) В чому полягає суть візуальної психодіагностики?

2) Чи можна отримати об' єктивні дані шляхом візуальної психо­діагностики?

3) Як ви розумієте вислів "Вдягає маску?

4) " Вдягання маски'— це позитивне чи негативне явище?

5) Про які риси характеру свідчать зморшки на обличчі людини?

6) Поясніть вислів "Американська посмішка!'

Психологічна задача №1

Максимальна оцінка — 10 з.о.

Група студентів мала охарактеризувати свого товариша, ви­користовуючи лише прислівники. В результаті було отримано такий ряд слів: стриманий, серйозний, емоційно стійкий, сумлінний, ініціативний, чутливий, чуйний, творчий, активний.

Які з цих слів описують характер, а які темперамент? Як це можна визначити?

Рекомендована література

1. Ананьев Б.Г. Избр. психол. трудьі: В 2 т.—М.: Педагогика, 1980.—Т. 2.—С. 53-102, 128-267.

2. Бодалев А.А. Психология личности.—-- М.: Изд-во Моск. ун­та, 1988—С. 11-24.

3. Гиппенрейтер Ю.Б. Введение в общую психологию: Курс лек-ций.—.М.; Моск. ун-та, 1988.— С. 257-280.

4. Ковалев А.Г. Психология личности.— Зе изд. перераб й доп.— М.: Просвещение, 1970.— С. 65-90,206-233.

Психологічна задача №2

Максимальна оцінка — 10 з.о.

Дев'ятикласник Володимир Д. легко сприймає навчальний матеріал, вчиться на "відмінно" Оточуючі з дитинства захоплюва­лися ним, називаючи його "Архімедом" У школі, особливо у старших класах, у нього з'являлося прагнення "здивувати" одноклас­ників і вчителів своєю ерудицією -— багато читаючи, він завжди намагався відшукати щось сенсаційне, нікому не відоме. Володи­мир справді має широкі, але неглибокі і погано систематизовані знання.

У якому напрямку розвиваються здібності цього учня? Що йому можна порадити?