82. Органи управління, сили і ресурси з попередження та реагування на нс на державному рівні.

У разі істотного погіршення виробничо-промислової, радіаційної, хімічної, біологічної (бактеріологічної), сейсмічної та гідрометеорологічної обстановки або отримання інформації (прогнозу) про можливість виникнення НС державного рівня, а також у разі раптового її виникнення вводиться режим підвищеної готовності:

керівниками міністерств, інших центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій (незалежно від форми власності і господарювання) - для органів управління функціональних підсистем Системи;

керівниками місцевих органів виконавчої влади, територіям яких загрожує НС, - для органів управління територіальних підсистем Системи, підпорядкованих і розміщених на цій території структурних підрозділів функціональних підсистем Системи.

Державна комісія з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій переводиться у режим підвищеної готовності та у режим надзвичайної ситуації за рішенням голови цієї Комісії.

Переведення у режим підвищеної готовності та у режим надзвичайної ситуації структурних підрозділів апарату МНС, аварійно-рятувальних підрозділів військ Цивільної оборони (далі - військ ЦО) та спеціалізованих формувань МНС здійснюється за рішенням Міністра з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

В окремих випадках до вирішення завдань реагування на НС державного рівня згідно із законодавством можуть залучатися частини і підрозділи Збройних Сил та інших військових формувань, які приводяться у режим підвищеної готовності.

Сили та засоби функціональних підсистем Системи для вирішення завдань реагування на НС приводяться у режим підвищеної готовності та у режим надзвичайної ситуації рішенням керівників центральних органів виконавчої влади.

83. Загальні норми законодавства, підзаконних актів, стандарти і технічні умови, технічні і адміністративні регламенти, що регламентують принципи і механізми регулювання безпеки, зниження ризиків і пом’якшення наслідків НС.

Правовою основою безпеки життєдіяльності є Конституція України.

Кожна людина має природне невід'ємне і непорушне право на охорону здоров'я. Суспільство і держава відповідальні перед сучасним і майбутніми поколіннями за рівень здоров'я і збереження генофонду народу України, забезпечують пріоритетність охорони здоров'я в діяльності держави, поліпшення умов праці, навчання, побуту і відпочинку населення, розв'язання екологічних проблем, вдоскона¬лення медичної допомоги і запровадження здорового способу життя.

Класифікація надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру за їх рівнями, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 24 березня 2004 р. № 368 з останніми змінами від 02.04.2009, здійснюється для забезпечення організації взаємодії центра-льних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій у процесі вирішення питань, пов'язаних з надзвичайними ситуаціями та ліквідацією їх наслідків.

Залежно від обсягів заподіяних наслідків, технічних і матеріальних ресурсів, необхідних для їх ліквідації, надзвичайна ситуація класиці¬кується як державного, регіонального, місцевого та об'єктового рівня.

Однайменний Закон визначає організаційні та правові основи захисту громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перебувають на території України, захисту об'єктів виробничого і соціа¬ль¬ного призначення, довкілля від надзвичайних ситуацій техноген¬ного та природного характеру.

84. Превентивні та ситуаційні норми: експертиза, ліцензування, сертифікація, аудит; підвищення технологічної безпеки виробничих процесів та експлуатаційної надійності об’єктів, підготовка об’єктів економіки і систем життєзабезпечення до роботи в умовах НС.

85. Компенсаційні та регламентні норми: пільги, резервування джерел постачання, матеріально-технічних і фінансових ресурсів, страхування, спеціальні виплати, норми цивільної, адміністративної відповідальності та процедури їхнього застосування.

86. Зонування території за можливою дією вражаючих факторів НС.

87. Основні показники рівнів небезпеки регіону, де знаходиться ВНЗ, які внесено у Паспорт ризику виникнення надзвичайних ситуацій області. Загальні засади моніторингу НС та порядок його здійснення.

88. Застосування захисних бар’єрів та видів цивільного захисту: фізичного, постійно діючого функціонального, природного, комбінованого.

89. Загальні функції управління пов’язанні з прогнозуванням, плануванням, регулюванням, координацією і контролем. Управлінське рішення, його сутність, правове, організаційне, інформаційне та документальне забезпечення.

90. Загальна технологія та моделі прийняття управлінських рішень.

Управління в системі цивільної оборони полягає в здійсненні постійного керів-ництва з сторони начальника ЦО і управління (відділу) з питань НС та ЦЗН підлег-лими начальниками, штабами, службами і силами ЦО щодо забезпечення їх пос-тійної готовності і направлення зусиль на успішне і своєчасне виконання постав-лених задач.

Управління цивільної оборони включає: підтримання високого політико-морального стану особового складу органів управління, штабів, служб і сил цивіль-ної оборони, їх постійної готовності до виконання поставлених задач; організацію розроблення планів цивільної оборони і забезпечення їх виконання; прогнозування, здобування і вивчення даних обстановки, своєчасне прийняття рішення і доведення завдань до підлеглих; організацію і підтримання безперервної взаємодії при вирішен-ні завдань ЦО; організацію всебічного забезпечення дії сил ЦО в ході виконання ними задач; постійний контроль за виконанням планів і прийнятих рішень і надання допомоги підлеглим; своєчасне відновлення порушеного управління і боєздатності сил цивільної оборони. Управління повинно бути безперервним, твердим, гнучким і стійким; воно повинно забезпечувати необхідну централізацію керівництва з сторони старшого начальника і органу управління з одночасним наданням ініціативи підлеглим. Основою управління є рішення начальника цивільної оборони. На основі рішення начальника цивільної оборони розробляється план, який узгоджується з вищестоя-щим органом управління. План цивільної оборони оформляється текстуально як єдиний документ з додат-ками до нього необхідних карт, схем, графіків або розрахунків. В службах розроб-ляються плани забезпечення заходів цивільної оборони у відповідності з задачами, які покладено на ці служби.

Для управління цивільною обороною створюється система пунктів управління: на рівні міністерств та інших центральних органів виконавчої влади – запасні пункти управління в позаміській зоні, які утримуються за рахунок коштів, що виді-ляються на утримання міністерств та інших центральних органів виконавчої влади; на обласному рівні та в Автономній Республіці Крим – по два запасних пункти: один в місті, де розташовано орган, що здійснює керівництво цивільною обороною на даному рівні, і один в позаміській зоні. Ці пункти повинні мати захисні споруди, бути обладнаними засобами зв’язку і оповіщення, системами життєзабезпечення. Утримуються вони на балансі відповідного органу виконавчої влади; на інших адміністративних рівнях пункти управління створюються за місцем дис-локації органу, що здійснює керівництво цивільною обороною на даному рівні, в одному із сховищ суб’єкта господарювання. Для безпосереднього керівництва проведенням рятувальних робіт в найбільш важливих містах, районах, на об’єктах господарської діяльності і в районах стихій-ного лиха використовуються рухомі пункти управління. Міські пункти управління призначаються для керівництва проведенням заходів по захисту населення і забезпеченням його життєдіяльності і стійкого управління су-б’єктами господарювання, а також для керівництва проведенням робіт з ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру.

Модель послідовного процесу прийняття рішення може допомогти аналізувати те, як рішення розробляються і як це слід робити. Саймон 1960 року виділив такі три стадії в послідовному процесі при-йняття рішень:

1.інтелектуальна (intelligence) — виявлення обставин (можливостей) для розроблення рішення, збирання та упорядкування інформації і знань, передбачення можливих варіантів рішень;

2.проектувальна (desing) — виявлення, винайдення, розроблення й аналізування альтернативних напрямів дій, оцінювання очікуваних наслідків;

3.вибору (choice), тобто відбір альтернатив — застосування повноважень для того, щоб вибрати кращий варіант з урахуванням факторів зовнішнього і внутрішнього впливу.