6. Маркситська соціологія, її особливості.

К. Маркс був засновником теорії конфлікту і вважав його рушійною силою історії. Маркс створив матеріалістичне вчення про сус-во, згідно з яким визначальною силою в розвитку є спосіб виробництва матеріальних благ. Маркс переконаний, що перебудова економіки на комуністичних засадах, ліквідація приватної власності та тотальне усуспільнення всього дають ключ до вирішення багатьох питань людського буття.

((Теорію Маркса можна звести до 3 моделей: базис-надбудова, органічна цілісність суспільства, діалектичний розвиток. Він пояснює соціальне життя за допомогою виробництва матеріальних благ, що складає базис суспільного життя, все інше – надбудова. Однак, не слід обмежуватись лише цим, Маркс застосовував такі поняття, як соціальний організм, органічна цілісність, тотальність – паралель з соціологічним органіцизмом. Діалектичний принцип орієнтує на вивчення соціальної динаміки, поєднання об”єктивних та суб”єктивних факторів соціального розвитку. По-особливому він розглядав діяльність людини – він назвав її “діяльний фактор”.

Маркс має значні заслуги щодо розвитку методики конкретних соціологічних досліджень. Вони здійснювались на основі узагальнення фактичного матеріалу з використанням різних соціологічних способів збирання первинної інформації: вивчення документів, соціологічні спостереження, опитування. Соціологічному аналізу присвячено багато сторінок Капіталу, на підставі узагальнення емпіричного матеріалу написано багато праць про французьку революцію.))

6. Розвиток соціології Е.Дюркгеймом.

Еміль Дюркгейм (1858-1917 pp.) є видатним французьким соціологом, який стояв біля витоків відомої соціологічної школи його імені. Е. Дюркгейм - засновник нового методу дослідження соціальних явищ, який отримав назву "соціологізм". На думку Е. Дюркгейма, соціологізм допоможе досягти об'єктивного знання про суспільство саме соціальним поясненням фактів. Відомий постулат ученого "соціальні факти слід розглядати як речі", означає, що су¬спільні явища необхідно вивчати так само об'єктивно, як і при¬родні. Соціальні факти можуть бути матеріальними (кількісними): щільність на¬селення, шлюбність, розлученість і нематеріальними: су¬спільна думка, надіндивідуальні уявлення, судження. Саме в дусі "соціологізму" Е. Дюркгейм досліджував таке суспільне явище, як самогубство. він виводить три типи останніх: егоїстичне, зумовлене розривом соціальних зв'язків між інди¬відом і групою; альтруїстичне, викликане зворотнім про¬цесом - повним "розчиненням" індивіда в колективі; аномічне, спричинене соціальною розрухою, дезорганізацією, хаосом, які панують у суспільстві.

Він твердив, що в традиційних суспільствах існує лише механічна солідарність на основі подібності індивідів, одноманітності вико¬нуваних ними функцій. У суспільствах, де поділ праці набирає різноманітних форм, кожен індивід починає здійснювати спеці¬альну функцію, формується новий тип солідарності.

6.Соціологічна концепція самогубства Е.Дюркгейма.

Еміль Дюркгейм (1858-1917 рр.) є видатним французьким соціологом, який стояв у витоків знаменитої соціологічної школи його імені. Е.Дюркгейм засновник нового методу для дослідження соціальних явищ, який отримав назву "соціологізм". Саме у дусі "соціологізму" Е.Дюркгейм досліджував таке суспільне явище, як самогубство.

Самогубством називається кожен смертний випадок, безпосередньо чи опосередковано є результатом позитив¬ного чи негативного вчинку, здійсненого самим потерпілим, яrщо останній знав про результати, що його очікували.

Розглядав його в зв'язку зі змінами в структурі суспіль¬ства і соціальних умов, зокрема:

• сімейних,

• релігійних,

• національних і т. п.

Він виходив зі специфічних станів суспільної свідомості, що пояс¬нюють характер взаємин індивіда і соціальної групи.

Він виділяв три типи самогубств: егоїстичне; альтруїстичне; анемічне.

1-тип самогубства полягає в розриві со¬ціальних зв'язків між індивідом і групою. коли люди об'єднані і пов'язані любов'ю з тією групою, до якої вони нале¬жать, то вони легко жертвують своїми інтересами заради загальної мети і з великою завзятістю борються за своє існування. Дюркгейм приходить до висновку, що егоїзм є не допоміж¬ним фактором, а першопричиною.

Альтруїстичне самогубство виступає в Дюркгейма своєрідною зворотною стороною егоїстичного. коли людина ві-докремилася від суспільства, то в неї легко зароджується думка по¬кінчити із собою/.

Нарешті, самогубства викликаються аномією, соціальною дезорганізацією, в результаті якої люди втрачають звичний спосіб життя і не можуть пристосуватися (адаптуватися) до нових соці¬альних умов.Наприклад, він вважав головним фактором самогубства відсутність соціальної згур¬товарності.

6 Розуміюча соціологія М.Вебера.

У Німеччині працював Макс Вебер (1864 – 1920). З його ім'ям зв'язана передусім так звана «розуміюча соціологія», що здатна зрозуміти, згідно з якою за вихідний пункт бе¬реться поведінка людини чи групи людей. Поведінка цікавить соціо¬лога тому, що люди вкладають у свої дії певний сенс. Оскільки такі дії є усвідомленими, соціологія має бути «розуміючою» наукою, тобто розуміти як дії, так і, що особливо важливо, їхню суть. За Вебе¬ром, соціологія — це наука не тільки про розуміння поведінки (усві¬домленої людиною), а й про соціальну дію, яка для Вебера рівнознач¬на людській поведінці. Адже соціальна дія – не просто «самоорієнтована», вона орієнтована і на інших. Орієнтацію на інших М. Вебер на¬зиває «очікуванням», без чого дію не можна вважати соціальною.

Отже, предметом «розуміючої соціології» стає усвідомлена соці¬альна дія. А так люди часто діють однаково, він розробив теорію соц.дії.

((неправильно використовувати в соціології лише соціальної статистики(цифри), бо лише індивід має мотиви, цілі інтереси і свідомість.))