38. Структурні елементи та форми вияву культури.

Елементи:

Мова. мова є першооснова будь-якої культури. Усі люди освоюють світ, осмислюють, фіксують його елементи в чомусь по-сво¬єму, по особливому.

Переконання, знання — основні елементи культури. У переко¬наннях міститися те, чому люди в дійсності прихильні, чим керу-ються в повсякденній діяльності, що втілюють в образах, нормах і звичках поведінки і т. д. Переконання - певний духовний стан, властивість, для якого характерна генетична нерозчленованість інтелектуально-раціонального, чуттєво-емоційного і вольового компонентів.Вони пов'язані з природними об'єктами і соціальними.

Поряд зі знаннями найважливішою частиною соціальної куль¬тури є соціальні цінності і норми.

Соціальні цінності — продукт соціальної взаємодії людей і їхніх груп, у процесі якого виявляється здатність того чи іншого соціального явища чи процесу задовольняти потреби, інтереси, ба¬жання особистості, соціальної групи чи суспільства в цілому і від¬бувається їх оцінка..

Соціальні норми похідні від соціальних цінностей і ґрунтують¬ся на них. Це правила поведінки, очікування і стандарти.

Соц. відносини – відносини між окремими індивідами, соц. групами. Соц. відн. формуються з приводу реалізації соц. взаємодії. Якщо відносини сформувалися з приводу засобів виробництва – це економічні відносини, державної влади – по-літичні, законів – правові, ідеології, науки, культури, релігії, осві¬ти, мистецтва – духовні

Форми

Матеріальна культура охоплює всю сферу матеріальної діяльності і її результати (знаряддя праці, житла, засобу транспорту, предмети побуту), пред¬ставляючи матеріалізацію людських ідей, опредмечення знання. По¬в'язана з перетворенням навколишнього Середовища

Духовна культура — дуже складна і багатогранна система, що включає усі види та форми і рівні суспільної свідомості, сис-теми освіти і виховання, системи установ культури. Сюди ж відносяться усі види пізнання й просвіти, усі форми і типи літе-ратури, мистецтва, філософії, релігії, науки, моральності.

39. Специфіка соціокультурної ситуації в Україні

Якщо творчий злет української культури був підготовлений національними процесами кінця XIX — початку XX ст., то зміни в сучасній українській культурі (особливо в художній сфері) спи­раються на перервану культурно-модерністську традицію 20-х років і демократизаційно-оновлюючу громадянську традицію 60-х років Проголошення волею народу незалежності України зумовило радикальні змін в суспільстві, які суттєво позначились на становищі культури. Складається нова соціальна і культурна ситуація, яка породжує нову соціокультурну реальність. Основною особливістю нової соціокультурної дійсності є насамперед те, що наше суспільство, яке умовно визначається як «посттоталітарне», перебуває в періоді перелому, зміни типу своєї організації існування. Радикальне реформування суспільства активно формує нову культурну реальність, яка характеризується й новими відносинами між людьми в цілому (як суб’єктами культури), новими умовами (у тому числі й матеріальними) свого розвитку, особливою системою цінностей, норм і правил, культурних потреб та засобів їх задоволення У суспільстві відбувається певна втрата еталонів культури, пошук нових культурних парадигм, вагання між класичною моделлю капіталізму та постіндустріальною, намагання без достатніх передумов дещо поквапливо «приміряти» їх до наших умов

Радикальні зміни відбуваються в системі художньої культури, у художньому житті суспільства. Нові соціально-художні відносини складаються між основними учасниками — суб’єктами цього процесу, між митцем, творчими спілками, публікою, критикою, державою і громадськістю.

Характерною рисою нової соціокультурної реальності стає зміна суспільного і громадського статусу релігії, релігієзація значних верств населення, зростання впливу релігії на мораль, мистецтво, спосіб життя, ціннісні орієнтації

Важливою рисою нової соціальної реальності і водночас чинником її розвитку є посилення впливу на культурне життя України її діаспори (українські західні освітні заклади, церковні організації, культурний обмін, спільні соціально-культурні проекти), здобутки якої дедалі повніше ініціюють культурні зміни, а досягнення літератури, мистецтва, науки збагачують скарбницю української культури (наприклад у літературі — Є.Маланюк, У.Самчук, В. Барка та ін.).

Анóмія — (композиція з запереченням грец. α- і νόμος — закон, правопорядок). Безладдя, беззаконня, відсутність соціального порядку. Походить з теологічної лексики пізнього Середньовіччя (в кінці 16-го-17 ст, особливо в Англії) для позначення порушень релігійних законів. Іноді замість поняття А. використовують близьке за сенсом словом Анархія (але без значення Влади).

Ситуація, коли одна або більше осіб не можуть інтегруватися зі стабільними основними інститутами суспільства, що приводить до заперечення найзначніших норм домінантної культури і соціальних відхилень.