4. Нормативно-законодавче забезпечення інноваційної діяльності

Центральне місце в системі правового регулювання інноваційної діяльності займає закон України «Про основи державної політики в сфері наукової і науково-технічної діяльної» від 13 грудня 1991 р. Після внесення у 1998 р. численних змін та доповнень отримав назву Закону «Про науку і науково-технічну діяльність».

Важливе місце в системі законодавства займають акти, які визначають особливості здійснення інноваційної діяльності на окремих територіях і економічних зонах. Це Закон України «Про загальні принципи створення і функціонування спеціальних вільних економічних зон» від 3 жовтня 1992 р. У Законі визначено типи спеціальних (вільних) економічних зон (зокрема, технологічні парки, технополіси, комплексні виробничі зони, експортні, транзитні зони тощо). Основною метою створення цих зон є залучення до сфери виробництва і послуг нових технологій, освоєння ринкових методів госпо­дарювання, розвиток інфраструктури ринку, покращення ви­користання природних і трудових ресурсів, прискорення соціально-економічного розвитку регіонів.

У січні 1996 р. вийшло розпорядження Президента України «Питання створення технопарків та інноваційних струк­тур інших типів» — імпульс до конкуренції нормативного ре­гулювання створення інноваційних структур.

В Україні складається визначена система державно фінан­сової підтримки інноваційного процесу. Важливу роль у роз­витку інноваційної діяльності відігравав Державний іннова­ційний фонд, створений постановою Кабінету Міністрів Ук­раїни від 12.02.1992 р. з метою матеріально-технічної підтрим­ки регіональних та інших науково-технічних проектів інноваційної діяльності підприємств і організацій, залучення у виробництво завершених науково-дослідних розробок, створення «ноу-хау», розширення кордонів використання сучас­них технологій, освоєння виробництва конкурентоспромож­ної продукції.

Сьогодні в Україні існує Фонд фундаментальних досліджень, який формується за рахунок коштів державного бюджету, доброчинних внесків юридичних та фізичних осіб, інших цільових надходжень, направлених на фінансування НД і ДКР.

У 1997 р. в Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств» з'явилась норма, що дозволяє зменшити на 50% податок на прибуток від реалізації інноваційної продукції підприємствам, які отримали на основі спеціальної процеду­ри статус інноваційної структури.

З ініціативи Національної академії наук України, Верхов­ною Радою 16 липня 1999 року був прийнятий Закон України «Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяль­ності технологічних парків», який встановив правові й економічні принципи діяльності створених по розпорядженню Президента України технопарків і виконання ним іннова­ційних проектів. В рамках згаданого Закону функціонують 8 технологічних парків: «Напівпровідникові технології і мате­ріали, оптоелектроніка і сенсорна техніка», «Інститут елект­розварювання імені Е.О.Патона», «Інститут монокристалів», «Вуглемаш», «Укрінфотех», «Інститут технічної теплофізи­ки», «Інтелектуальні інформаційні технології», «Київська політехніка».

Закон передбачає наступні особливості оподаткування ви­конавців інноваційних проектів технологічних парків: суми податку на додану вартість, нараховані в ході виконання інно­ваційних проектів по пріоритетних напрямках діяльності тех­нологічних парків, і суми податку на прибуток, одержаний від виконання вказаних проектів, підприємства не відраховують до бюджету, а перераховують на спеціальні рахунки і використо­вують їх виключно на науково-технічну та інноваційну діяль­ність. Таким чином, фактично здійснюється реінвестування зекономлених коштів у власну наукову і інноваційну діяль­ність, що дає можливість виконавцям проекту реалізовувати і розвивати свій інноваційний потенціал.

Державна підтримка полягає в наступному: інвестиційна та інноваційні проекти, виконані у встановленому Законом порядку, є пріоритетними для залучення кредитів, які надаються під державні гарантії іноземними державами, банками, міжнародними фінансовими організаціями, іншими фінансово-кредитними підприємствами.

Дає надію і є важливим кроком в створенні вітчизняного законодавчого поля Закон України «Про інноваційну діяльність». Згідно з цим Законом державну підтримку отримують суб'єкти господарювання, котрі реалізують в Україні інноваційні проекти і підприємства всіх форм власної, які мають статус інноваційного. На відміну від Закону пропарки, Закон про інноваційну діяльність, надаючи трохи менші пільги, розрахований на ширше коло суб'єктів. Це дозволяє активізувати діяльність не тільки загальновизнаних наукових центрів, але й інших учасників інноваційних процесів в Україні.

Набравши чинності з січня 2003 року, цей Закон дозволяє підприємству, що реалізує інноваційний проект, знизити податковий тиск, а засоби, що звільнилися, пустити на науково-технічний розвиток і фінансування самої інноваційної діяльності. Режим преференцій дозволяє, по-перше, залишити в розпорядженні підприємства половину сум ПДВ і податку на прибуток, по-друге, імпортувати деякі види устаткування без мита і ввізного ПДВ, а також не платити половину земельного податку. Критеріями «інноваційності» проекту є реалізація в ньому об'єкта інтелектуальної власності і відповідність виконуваних у його рамках робіт визначеною державою пріоритетним напрямкам база для інноваційної діяльності розширилася. Користуватися податковими пільгами зможуть не тільки «елітні» технопаркові структури, що реалізують високотехнологічні проекти, але і багато підприємств, що розробляють ноу-хау в масштабах малого і середнього бізнесу. Правда, на розробку механізму реалізації Закону «Про інноваційну діяльність» і одержання ефекту від застосування його в реальному секторі економіки потрібно ще від одного до двох років.

Вищезгаданий Закон став другим після Закону України «Про спеціальний режим інвестиційної й інноваційної діяльності технологічних парків» документом, спрямованим на підтримку інноваційної діяльності, і якщо «технопарківсьий» Закон передбачає досить вузьке коло тих, хто може скористатись гарантіями і пільгами (всього 8 технопарків України) то Закон про інноваційну діяльність — документ, що називається «широкого профілю».

Як випливає з визначення, приведеного в статті 5 цього закону, суб'єктом інноваційної діяльності можуть бути будь-які юридичні і навіть фізичні особи. Причому не тільки ті, котрі самостійно проводять інноваційну діяльність, але, і ті, котрі вкладають кошти в реалізацію в Україні інноваційних процесів. Це означає, що фінансуючи інноваційну діяльність, особа (юридична або фізична) має право скористатися всіма пільгами і гарантіями, передбаченими Законом.

Пільговий режим оподатковування передбачає наступний порядок оподатковування інноваційної діяльності:

- 50 відсотків ПДВ з операцій продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаних з виконанням інноваційних проектів, залишаються в розпорядженні платника податків, зараховуються на його спеціальний рахунок і використовуються ним винятково на фінансування інноваційної діяльності;

- 50 відсотків податку на прибуток від виконання цих проектів залишається в розпорядженні платника податків, зараховуються на його спеціальний рахунок і використовуються їм також винятково на фінансування інноваційної діяльності.

Серед пріоритетів, крім таких як: технологічні процеси для базових галузей економіки, авіаційна, ракетно-космічна техніка, технології спеціального призначення, техніка і технології для агропромислового сектора, розробка функціональних і конструкційних матеріалів, є цікаві і для середнього бізнесу. Мале і середнє підприємництво теоретично може одержати державну підтримку при реалізації інноваційних проектів в області високих технологій (електронні, інформаційні технології), при комерційному впровадженні нових профілактичних і лікарських засобів, у тому числі медичних діагностичних систем. Варто використовувати «інноваційні переваги» і підприємствам, що займаються ресурсозберігаючим устаткуванням (виробництво, впровадження).