Діагностування за герметичністю надпоршневого простору циліндрів двигуна.

Ці роботи виконують за компресією, витіканням стиснутого по­вітря, прориванням газів у картер двигуна, угаром масла та іншим.

Діагностування за компресією.

Тиск газів у циліндрі наприкінці такту стиснення (компресія) залежить від спрацювання циліндро - поршневої групи, в'язкості масла, частоти обертання колінчастого вала, герметичності клапанів та ін. Компресію перевіряють компресометром або компресографом (запи­суючим манометром). Для перевірки компресії двигун прогрівають до тем­ператури охолодної рідини (80...90 °С), потім його зупиняють, повністю відкри­вають дросельну і повітряну заслінки карбюратора і від'єднують проводи від свічок запалювання. Очистивши і продувши стиснутим повітрям заглиб­лення біля свічок запалювання, викручують свічки і, уставивши гумовий на­конечник 2 (рис. 6) компресометра в отвір для свічки (карбюраторні двигу­ни) або форсунки (дизельні двигуни) одного з циліндрів, прокручують колінчастий вал двигуна стартером на 10... 12 обертів. Тиск відлічують по шкалі манометра 4. Далі натискують пальцем на стержень золотника 6 компресо-метра до встановлення стрілки манометра в нульове положення і перевіря­ють тиск у решти циліндрів. Перевіряють компресію кілька разів. Різниця показань манометра в окремих циліндрах не повинна перевищувати 0,1 МПа для карбюраторних двигунів і 0,2 МПа — для дизельних. Мінімально допус­тиму компресію залежно від ступеня стиску визначають заводи—виготов­лювачі двигунів і зазначають у відповідних інструкціях про експлуатацію автомобілів. Основні недоліки цього методу діагностування такі: розряджен­ня акумуляторної батареї при прокручуванні колінчастого вала двигуна; не-порівнюваність показників компресометра при вимірюванні тиску в різних двигунах через неможливість мати однакову частоту обертання; неможливість визначення безпосередньої причини низької компресії.

Рис. 6. Схема перевірки компресії: 1 — головка циліндрів; 2 — гумовий наконечник; 3 -шланг; 4 — манометр; 5 — клапан випуску повітря; 6 — золотник

Діагностування за виходом стиснутого повітря.

Причини спаду компресії можна визначити за виходом стиснутого повітря, яке подається в циліндр двигуна через отвір для свічки: якщо стиснуте повітря виходить через карбю­ратор або глушитель, то клапани нещільно прилягають до сідел; якщо через сапун, то не справна (спрацьована) циліндропоршнева група; якщо стиснуте повітря потрапляє в сусідній циліндр з охолодженою рідиною, то пошкоджена прокладка головки блока. Витікання стиснутого повітря з циліндра точні­ше можна визначити за допомогою спеціального переносного приладу (рис. 7), який дає змогу визначити технічний стан циліндрів, поршневих кілець, клапа­нів і прокладок головок блока циліндрів. За допомогою цього приладу по черзі впускають стиснуте повітря в циліндри через отвори для свічок запа­лювання або форсунки при непрацюючому двигуні в положенні, коли клапа­ни закриті, і при цьому вимірюють вихід повітря за показаннями манометра приладу.

Рис. 7. Прилад К-69М: 1 — муфта швидкознімна; 2 — штуцер вхідний; 3 — редуктор; 4 — сопло вхідне; 5 — манометр вимірювальний; 6 — демпфер; 7 — гвинт регулювальний; 8 — штуцер вихідний; 9 — сполучна муфта; 10 — штуцер

Діагностування за прориванням газів у картер двигуна.

Проривання газів у картер двигуна значною мірою залежить від спрацювання та навантажен­ня двигуна і мало залежить від частоти обертання колінчастого вала. Об'єм газів, що прориваються, вимірюють за допомогою газових лічильників або простих і надійних у роботі приладів типу реометрів. Проривання газів у картер нового двигуна досягає 15...20 л/хв, спрацьованого — 80...130 л/хв. Для вимірювання проривання газу заглушують пробками трубки системи вентиляції картера і потім вставляють у горловину маслоналивного патруб­ка наконечник гумового шланга, другий кінець шланга з'єднують із вхідним патрубком газового лічильника (або реометра), що міститься в кабіні водія у вертикальному положенні. Випробування проводять під час руху на II або III передачах, педаль дросельної заслінки натискують до відмови. Випробування проводять протягом ЗО с, після чого різницю показань лічильника між двома вимірюваннями переводять у літри за хвилину (л/хв). У разі значного спра­цювання двигуна тиск газів у картері підвищується до 0,008...0,016 МПа. Виміряти його можна за допомогою звичайного водяного п'єзометра. Прори­вання газів у картер двигуна можна виміряти також газовим витратоміром на стенді тягових якостей під навантаженням, що відповідає максимальному крутному моментові двигуна на прямій передачі. Діагностування за прори­ванням газів у картер двигуна має обмежене застосування з багатьох причин (велика трудомісткість, низька точність тощо).