Історія одного кохання

У натовпі абітурієнтів, які штурмували Інститут іноземних мов, Вадим помітив симпатичну дівчину з наляканими очима. Дитяча безпосередність та провінційна наївність Лери підкорили серце майже москвича (Вадим жив у місті, що було розташоване всього за годину їзди від столиці). Незважаючи на відверте несхвалення його батьків, вже через рік відбулося студентське весілля. Йшов 1981 рік...

По закінченні третього курсу Вадим став батьком. Його батьки так і не змогли примиритися з раннім шлюбом сина, тому допомоги від них чекати не доводилося. Усі вечори Вадима заповнила прискіп­лива праця над перекладами технічної літератури. Так у родині з'яви­лися перші гроші. Лера, залишивши навчання, займалась "хатніми справами". Вона із задоволенням прала, готувала, наводила порядок, а головне - няньчилася з новонародженим сином. Цілими днями вона метушилася в очікуванні чоловіка, а той весь час, вільний від нав­чання, присвячував праці.

У тридцять років Вадим уже мав репутацію чудового спеціаліста і солідну клієнтуру. На початку 90-х він разом з колишніми - інсти­тутськими товаришами створив фірму, яка спеціалізувалася на роз­витку бізнесу російських підприємців за кордоном.

За десять років шлюбу Лера поступово втратила інтерес до справ чоловіка. Колись вона з притаманним їй ентузіазмом намагалася вникати у їхню сутність, але Вадим, посміхаючись, осаджував: "Мені потрібна дружина, а не Будинок порад. Не метушися, люба!" Лера спочатку ображалася, потім звикла, припинила "метушитися" і присвятила себе вихованню сина, але і ця остання ниточка неспо­дівано обірвалася: вольовим рішенням чоловік відправив сина до Лондона вчитися. Діяльна Лера заповнила порожнечу, що виникла, походами по бутикам та салоном, які з'явилися у Москві (жити вони продовжували у Підмосков'ї - тиша, спокій, чисте повітря), але нев­довзі їй це набридло. Після довгих умовлянь Вадим вирішив привести дружину до офісу. Перший тиждень Лера входила у курс справи, зокрема праці секретарки, потім на правах дружини господаря почала "вдосконалювати" роботу співробітників відділу продажів і бухгал­терії. Почалися чвари. Незабаром Вадим був змушений настояти на своєму: місце дружини вдома. Лера ніби-то потрапила у вакуум - її енергія і мозок вимагали виходу, але вона так і не змогла стати діловою жінкою, їй довелося примиритися з роллю домогосподарки. Єдиним її захопленням стали детективні романи. "Ти б хоч що-небудь путнє прочитала", - не раз говорив Вадим, але Лера лише відмаху валася. Від лежачо-сидячого життя та від продуктового достатку фігура Лери почала "розпливатися".

У сорок Вадим вперше відчув свою неприкаяність. Звичайно, випадкові романи він, тепер вже господар великої корпорації, власник туристичних фірм, ресторанів і банку, собі інколи дозволяв, але з часом такі історії почали залишати відчуття лише суєти та порожнечі. Дружина викликала все більше роздратування і жалість. Кожен вечір Лера досаджала чоловіку докорами та сльозами. Спочатку він від­чував муки сумління, згадував її колишню чарівність та принадливість. Але одного разу Вадим зустріч двадцятип'ятирічну Інгу і зрозумів, що це - кохання його життя. Він вирішив залишити Леру і побуду­вати нову щасливу родину. Лера помітила, що її стосунки з чоловіком стали нестерпними і намагалася все з'ясувати раз і назавжди, але за­мість вибачень та виправдовувань почула: "Не подобається- йди..."

І ось зараз невідомі викрали Леру. Вадим раз за разом про­кручував касету у відеомагнітофоиі. Раптом пролунав пронизливий телефонний дзвінок і неприємний, незнайомий голос повідомив: "Твою дружину оцінили в сто тисяч доларів". Сума була, звичайно, чима­лою, але Вадим боявся не того, що він втратить гроші. Він боявся зробити яку-небудь помилку і нашкодити дружині. Відомо багато випадків, коли злочинці забирали гроші, а жертву потім знаходили вбитою.

Перед очима Вадима поставало виснажене обличчя Лери. Стіль­ки років разом, стільки всього пережито удвох. Нещодавня неприязнь до Лери звільнила місце для гострого жалю і бажання врятувати близьку людину за будь-яку ціну.

О дев'ятій ранку наступного дня Вадим вже був у банку. Зняв гроші з рахунку, спакував їх в паперову коробку з-під взуття і став чекати дзвінка. Мобільний задзвонив о 12 годині: "Приготував гроші? Молодець! Завтра о 8-й вечора залишиш машину на стоянці біля Ленінградського вокзалу. Гроші покладеш на задньому сидінні, двер­цята машини не замикай. Сам перейдеш через перехід і погуляєш на Казанському. За тобою будуть стежити". Нервово крокуючи площею Казанського вокзалу, Вадим намагався не метушитися. Нарешті час вийшов, треба повертатися до машини. Вадим побачив, що замість грошей на задньому сидінні лежить якийсь пакунок. У ньому були товста папка і обручка Лери із запискою: "Вадик, врятуй мене!" Він розкрив папку і побачив папірець, на якому великими буквами було надруковано: "500 000 доларів". Далі лежали копії платіжних доку­ментів на переказ грошей клієнтів до іноземних банків, схеми вияву готівки, тобто серйозний компромат. Вадим остовпів: як таке могло трапитись? Документи зберігалися у схованці на дачі, про яку ніхто не знав.

Декілька годин Вадим кружляв по Москві. Він намагався прий­няти можливо найбільш відповідальне рішення у своєму житті. Він ризикував багато чим - життям дружини, власною свободою. Обнаро­дування документів із папки загрожувало не лише скандалом. Вадим різко розвернув машину і поїхав до міліції.

У результаті проведеного розслідування виявилося, що дружина Вадима викрала сама себе. "Як ти могла так вчинити?" - запитав Ва­дим. Лера мовчала.