17.Порядок формуваня збільшення та зменшення розміру статутного капіталу банку.

Важливим джерелом формування власного капіталу є прибуток банку за

минулі та за поточний рік. Нерозподілений прибуток – це частина чистого

прибутку, яка не розподіляється, а утримується банком, як правило, з

метою реінвестування в його діяльність. Зазначений прибуток є джерелом

власного капіталу внутрішнього походження. Він створюється як залишок

чистого прибутку після нарахування дивідендів, відрахувань у загальні

резерви, резервний капітал та інші фонди, створені відповідно до рішень

загальних зборів учасників банку згідно з чинним законодавством. Процес формування статутного капіталу залежить від організаційно-правової форми банку. Згідно з чинним законодавством банки можуть створюватись у формі: акціонерного товариства (відкритого чи закритого типу), товариства з обмеженою відповідальністю, кооперативного банку. Джерелами збільшення статутного капіталу є власні кошти учасників (акціонерів, засновників), які сформувалися переважно за рахунок нагромадження ними прибутку, а також реінвестиція банківського прибутку (дивіденди). В останньому випадку можуть бути використані цільові фонди, створені за рахунок прибутку після оподаткування або сам нерозподілений прибуток. Ідеться фактично про те, що джерелами формування та збільшення статутного капіталу банку виступають внутрішні джерела як самих учасників (акціонерів), так і банку. Зменшення розміру статутного капіталу здійснюється зниженням номінальної вартості акцій (паїв) або скороченням кількості акцій (паїв) шляхом викупу їх у власників з метою анулювання. За наявності заперечень кредиторів банку зменшення розміру статутного капіталу не допускається. У разі зниження статутного капіталу його розмір не може бути менше мінімального розміру, встановленого чинним законодавством. Отже, для українських банків на сучасному етапі розвитку банківської системи зменшення розміру статутного капіталу не є актуальним і фактично ними не практикується.

18.Сутність операцій із прямого і зворотнього РЕПО

Операцією репо називають операцію з ціннімі паперами, Що Складається здвох частин и для здійснення якої укладається Договір Між учасниками ринку -Національнім банком и комерційними банками - про продаж-купівлю державних цінніх паперів на Певний рядків Із зобов'язаннями зворотньому їх продаж-купівліу визначеня рядків за обумовленості договором ціну.

При цьому розрізняють: 1) "пряме" репо - Договір про купівлю Національнім банком державних цінніх паперів Із портфеля комерційного банку зПодалі зобов'язанням цього банку вікупіті ці Державні папери за обумовленості ціною на обумовлених дату та 2) "зворотнє" репо - Договір про продаж Національнім банком Із свого портфеля державних цінніх паперів з одночаснімзобов'язанням зворотнього їх викуп у комерційніх банків за обумовленості ціною наобумовлених дату.

Операції репо є інструментом оперативного Управління ліквідністюбанківської системи та регулювання обсягів грошової Масі в обігу при здійсненніНаціональнім банком грошово-кредитної політики.

Учасниками операцій репо можут буті банки, Що мают ліцензію наздійснення банківськіх операцій та письмовий Дозвіл Національного банку:

-наОперації за дорученням клієнтів або від свого імені;

-наДепозитарна діяльність и діяльність з ведення реєстрів власніків іменніх цінніхпаперів.