68. Сутність, функції та учасники міжбанківського валютного ринку.

Валютні ринки - офіційні центри, де відбувається купівля-продаж іноземних валют на національну за курсом, що складається на основі попиту і пропозиції. Специфіка міжнародних розрахунків полягає в тому, що в якості валюти ціни і платежу використовуються зазвичай іноземні валюти. Між тим у кожному суверенній державі в якості законного платіжного засобу використовується її національна валюта. Тому необхідною умовою розрахунків по зовнішній торгівлі, послуг, кредитів, інвестицій, міждержавних платежів є обмін однієї валюти на іншу у формі купівлі або продажу іноземної валюти платником або одержувачем. Міжбанківський валютний ринок виконує такі основні функції: 1. обслуговування міжнародного обороту товарів, послуг і капіталів; 2. формування валютного курсу на основі попиту і пропозиції на валюту; 3. хеджування (страхування) від валютних і кредитних ризиків; 4. проведення грошово-кредитної політики; 5. отримання прибутку у вигляді різниці курсів валют і процентних ставок за різними борговими зобов'язаннями. Отже, з одного боку, міжбанківський валютний ринок - це найбільший, децентралізований фінансовий ринок в світі, на якому здійснюється міжнародна торгівля та обмін іноземних валют. Крім комерційних банків, найважливішими учасниками міжбанківського валютного ринку є центральні банки розвинених держав. Крім обслуговування потреб уряду вони проводять операції в рамках офіційної грошово-кредит

ної політики. Представниками держави можуть бути зовнішньоторговельні банки та інші установи.

69. Банківські гарантії та поручительства.

  Гарантії та поручительства — це спосіб забезпечення виконання зобов’язань, що застосовуються між будь-якими суб’єктами правовідносин.    За договором поруки поручитель зобов’язується перед кредитором іншої особи відповідати за виконання нею свого зобов’язання в повному обсязі або в певній частині. Порукою може бути забезпечена лише дійсна вимога. Договір поруки має бути укладений у письмовій формі, недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору поруки.    У разі невиконання зобов’язання боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Це означає, що кредитор може вимагати виконання договору як від боржника, так і від поручителя, якщо інше не передбачено договором поруки. Поручитель відповідає в тому самому обсязі, що й боржник. Тобто він відповідає за основний борг, сплату процентів та неустойки, а також за відшкодування заподіяних збитків, якщо інші умови не передбачені договором поруки.    За боржника можуть одночасно поручитися кілька осіб — поручителів. У цьому разі такі поручителі між собою є солідарними боржниками перед кредитором.    Поручитель, який виконав зобов’язання за боржника, набуває всіх прав кредитора за цим зобов’язанням. Це означає передусім, що поручитель як новий кредитор у зобов’язанні зберігає право вимоги до боржника (регресні вимоги). Якщо кілька поручителів виконали зобов’язання перед кредитором, то кожен з них має право зворотної вимоги до боржника в розмірі виплаченої цим поручителем суми. Відмінності гарантії від поруки полягають у такому:    1. На відміну від поруки гарантія може бути односторонньою цивільно-правовою угодою, заснованою на волевиявленні однієї особи — гаранта.    2. Гарант несе субсидіарну (додаткову) відповідальність, тобто він повністю виконує зобов’язання, але лише за умови відсутності в основного боржника коштів, необхідних для належного виконання зобов’язання. Поручитель, якщо іншого не встановлено договором поруки, у разі невиконання зобов’язання боржником відповідає разом з ним перед кредитором солідарно.    3. Оформлення гарантії договором не є обов’язковим, тоді як для поруки закон цього вимагає. Якби гарантія грунтувалася лише на договорі і при цьому закон поширював на неї правила поруки, то в ній як у самостійному виді забезпечення зобов’язань не було б потреби. Тому, характеризуючи гарантію, законодавець акцентує увагу на тому, що вона видається, а не укладається в договірному порядку.    4. Якщо поручитель відповідає в тих самих межах, що й боржник, то гарант у договорі може обмежити свою відповідальність частиною зобов’язань боржника. Тобто передбачене гарантією зобов’язання обмежується сплатою суми, на яку видано гарантію.    Отже, під гарантією слід розуміти зобов’язання гаранта, що видається на прохання іншої особи (принципала), за яким гарант зобов’язується сплатити кредиторові принципала відповідно до умов гарантійного зобов’язання певну грошову суму. Виплачуючи кредиторові принципала відповідну грошову суму, зазначену у гарантії, гарант має право зажадати від принципала в порядку регресу відшкодування сплачених за гарантією сум, якщо інше не передбачено договором гаранта з принципалом.    У ролі гаранта та поручителя може бути банк.

70. Факторингова угода банку.

Факторинг - це операція, що поєднує в собі кредитування клієнта з метою формування обігового капіталу, а також ряд посередницько-комісійних послуг. Суть факторингу полягає в тому, що банк купує у клієнта право на вимогу боргу. Як правило, банком купуються дебіторські рахунки, пов'язані з поставкою товарів чи наданням послуг. Також банк може надавати клієнту ряд інших послуг, таких як ведення бухгалтерії, інформаційні, юридичні послуги.  У факторингу беруть участь три сторони: · фактор (спеціалізована установа, спеціальний відділ комерційного банку); · постачальник; · покупець. Розрізняють два види факторингу: 1. Конвенційний, який є комплексною системою обслуговування клієнта і зосереджує в собі бухгалтерські, юридичні, консультаційні та інші послуги. Фактично за клієнтом зберігаються лише виробничі функції; 2. Конфіденційний, що обмежується тільки дисконтуванням рахунків-фактур. Переваги цього виду факторингу для клієнта полягають у тому, що він є більш незалежним від банку. Факторингова послуга оформляється шляхом укладання угоди між банком і клієнтом, в якій має бути зазначено вид факторингу: закритий чи відкритий. При відкритому факторингу дебіторам надсилається повідомлення про укладання угоди і пропонується здійснити платежі безпосередньо фактору. При закритому факторингу дебітори направляють кошти клієнту, а той розраховується з фактором.