Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ЕП(м1).doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
155.65 Кб
Скачать

27) Фактори і резерви підвищення продуктивності праці

Фактори зміни певного показника — це сукупність всіх рушійних сил і причин, що визначають динаміку цього показника

За рівнем керованості фактори підвищення продуктивності праці можна поділити на дві групи:

· ті, якими може керувати господарюючий суб'єкт (управління, організація, трудові відносини, техніка і технологія, умови праці, інновації тощо);

· ті, що знаходяться поза сферою керування господарюючого суб'єкта (політичне становище в країні і в світі, рівень розвитку ринкових відносин, конкуренція, науково-технічний прогрес, культура, моральність, соціальні цінності, розвиток інфраструктури тощо).

Оскільки праця є процесом взаємодії робочої сили із засобами виробництва, фактори зростання продуктивності праці за змістом можна поділити на три групи:

1) соціально-економічні, що визначають якість використовуваної робочої сили;( всі фактори, що спричиняють покращання якості робочої сили. Це насамперед такі характеристики працівників, як рівень кваліфікації та професійних знань, умінь, навичок; компетентність, відповідальність; здоров'я та розумові здібності; професійна придатність, відносять також характеристики трудових колективів, такі як трудова активність, творча ініціатива, соціально-психологічний клімат, система ціннісних орієнтацій.)

2) матеріально-технічні, що визначають якість засобів виробництва;( всі напрямки прогресивних змін у техніці й технології виробництва, а саме: модернізація обладнання; використання нової продуктивнішої техніки; підвищення рівня механізації і автоматизації виробництва; впровадження нових прогресивних технологій; використання нових ефективніших видів сировини, матеріалів, енергії тощо.)

3) організаційно-економічні, що визначають якість поєднання робочої сили із засобами виробництва.( прогресивні зміни в організації праці, виробництва та управління. До них входять: вдосконалення структури апарату управління та систем управління виробництвом, повсюдне впровадження та розвиток автоматизованих систем управління; покращання матеріальної, технічної і кадрової підготовки виробництва, вдосконалення організації виробничих та допоміжних підрозділів; впровадження передових методів та прийомів праці, вдосконалення організації та обслуговування робочих місць,вдосконалення систем матеріального стимулювання.)

За сферою виникнення і дії фактори зростання продуктивності праці поділяються:

· на внутрішньовиробничі — ті, що виникають і діють безпосередньо на рівні підприємства чи організації;

· галузеві і міжгалузеві, що пов'язані з можливістю покращання кооперативних зв'язків, концентрації і комбінування виробництва, освоєння нових технологій і виробництв на рівні всієї галузі або кількох суміжних галузей народного господарства;

· регіональні — це фактори підвищення продуктивності праці, характерні для даного регіону · загальнодержавні — це такі фактори, які спричиняють підвищення продуктивності праці в усій країні

Резерви зростання продуктивності праці — це такі можливості її підвищення, які вже виявлені, але з різних причин поки що не використані. Резерви використовуються і знову виникають під впливом науково-технічного прогресу. Кількісно резерви можна визначити як різницю між максимально можливим і реально досягнутим рівнем продуктивності праці в конкретний момент часу

Оскільки резерв — це фактично відрізок фактора, можливий для використання в конкретний момент часу, то резерви зростання продуктивності праці класифікують так само, як і фактори. Основне значення для економіста і менеджера має класифікація внутрішньовиробничих резервів і факторів за змістом, оскільки вона безпосередньо допомагає виявити можливості підвищення продуктивності праці на конкретному підприємстві.

Так само, як і фактори, резерви зростання продуктивності праці за змістом поділяються на три групи:

· соціально-економічні, що визначають можливості підвищення якості використовуваної робочої сили;

· матеріально-технічні, що визначають можливості застосування ефективніших засобів виробництва;

· організаційно-економічні, що визначають можливості вдосконалення поєднання робочої сили із засобами виробництва.