Графік 4. Крива Філліпса.

Крива Філліпса показує зворотно пропорційну залежність між рівнем безробіття і рівнем інфляції.

Емпіричні дані 50-х-60-х років ХХ ст.. підтверджували існування цієї зворотної залежності. Існування цієї кривої пояснюється: 1) вузькими місцями, структурними проблемами на ринку праці при наближенні економіки до повної зайнятості – важче найняти потрібних робітників; 2) при наближенні економіки до повної зайнятості профспілки і крупний бізнес мають значну владу для підвищення зарплати і цін.

У 70-80 роки ХХ ст. спостерігалась найгірша макроекономічна ситуація – стагфляція – інфляція, що супроводжується стагнацією або спадом виробництва, тобто одночасно підвищується рівень цін і рівень безробіття.

Стагфляція – від латинських слів “стояча вода” і “здуття”.

Кейнсіанці вважають, що це пов’язано з шоками пропозиції або ціновими шоками: 1) різко зросли витрати на енергію (ОПЕК підвищили ціну на нафту); 2) більш високі ціни на сільськогосподарську продукцію (скорочення пропозиції на внутрішньому ринку і зростання цін і витрат у зв’язку з збільшенням експорту цієї продукції в СРСР і інші країни); 3) більш високі ціни на імпортні товари; 4) зниження зростання продуктивності; 5) інфляційні очікування, які обумовили вимоги до підвищення номінальної зарплати.

Кейнсіанці вважають, що ці фактори зміщують криву сукупної пропозиції (проміжний відрізок) ліворуч – тобто відбувається одночасно зростання рівня безробіття і рівня цін. При цьому крива Філліпса зрушилась праворуч, що відповідає прояву стагфляції.

Погляди сучасних представників класичної (неокласичної) економічної теорії на взаємозв¢язок інфляції і безробіття значно відрізняються від кейнсіанських поглядів на цю проблему. Найбільш популярний різновид неокласичної теорії – монетаризм.

Ця теорія виникла в середині 50-х років ХХ сторіччя як альтернативна по відношенню до кейнсіанства. Представники: Фрідмен, Бруннер, Мельцер, Кейган. Монетаризм мав великий вплив на економічну політику в США, Великобританії, ФРН, Чілі, а також у багатьох країнах з перехідною економікою (Україна).

Монетаризм включає в себе такі основні елементи: 1) кількісну теорію грошей, що підкреслює прямий зв’язок між змінами кількості грошей в обігу і рівнем товарних цін; 2) монетарну теорію економічного циклу, згідно якій, крупні коливання господарської кон’юнктури, що відбиваються в зростанні або падінні номінальної величини ЧНП, визначаються попередніми змінами в грошовій масі; 3) гроші впливають на ЧНП не через норму %, як вважають кейнсіанці, а через рівень товарних цін; 4) положення про низьку ефективність державних заходів економічного регулювання у зв’язку з наявністю часових лагів ( лаг – запізнення, відставання) між зміною грошових показників і зміною у виробництві (заходи по стимулюванню економіки під час спаду можуть “подіяти” при підйомі, і буде негативний ефект – зростання інфляції); 5) основоположна монетаристська рівність обміну: M x V = P x Q

де М – пропозиція грошей; V – швидкість обігу грошей (середня кількість разів витрати грошової одиниці для придбання товарів та послуг протягом року); Р – рівень цін або середня ціна, по якій продають кожну одиницю фізичного обсягу виробництва; Q – фізичний обсяг вироблених товарів та послуг.

M x V – загальні видатки покупців на купівлю всього обсягу вироблених благ; P x Q – загальна виручка продавців цих благ.

*Для порівняння двох формул – згадайте кейнсіанську рівність рівноваги:

С + Іn + G + Xn = ЧНП; сукупний обсяг видатків = обсягу виробництва в країні.*

Монетаристи вважають, що швидкість обігу грошей V стабільна, бо легко передбачити її зміни в кожному році.

Збільшення пропозиції грошей М приведе до зростання Р або Q, або того і другого одночасно, а зменшення М викличе зворотну реакцію.

Монетаристи, як неокласики, вважають, що ринкова економіка внутрішнє стабільна і прямує до обсягу виробництва при повній зайнятості. Оскільки Q в умовах повного використання потужностей постійне (до зміни в ресурсах, технологіях), остільки зміни М приведуть до змін у Р.

Фрідмен вважає, що в короткотерміновому періоді може існувати зворотний зв¢язок між рівнем безробіття і рівнем інфляції (ціни факторів виробництва, зокрема, номінальна зарплата залишаються незмінними навіть при зміні загального рівня цін). Однак, на його думку, в довготерміновому періоді такого зворотного зв’язку нема (ціни факторів виробництва, в тому числі, номінальна зарплата, в повній мірі реагують на зміну рівня цін). Таким чином, як вважає цей автор, в довготерміновому періоді крива Філліпса має вигляд вертикальної прямої з початком (ось абсцис) в крапці природного рівня безробіття, тобто будь-який рівень інфляції в довготерміновому періоді сполучається з природним рівнем безробіття.