19

Доцент Чередниченко Г.А.

Тема 6. Макроекономічна нестабільність: циклічність розвитку економіки, безробіття та інфляція

1. Циклічність як форма розвитку економіки. Причини циклічних коливань в інтерпретації різних теоретичних шкіл.

2. Безробіття: сутність, вимірювання, види та соціально-економічні наслідки.

3. Інфляція: сутність, вимірювання, види та соціально-економічні наслідки.

4. Взаємозв¢язок інфляції і безробіття: точки зору кейнсіанців і неокласиків.

Економічний цикл – систематичне повторення протягом ряду років підйомів і спадів в рівні економічної активності (або період між двома кризами).

Розрізнюють 4 фази економічного циклу: спад (криза), депресія, пожвавлення і підйом.

В якості причин циклічності звичайно називають: недостатній ефективний сукупний попит; коливання в обсязі виробництва капітальних благ (інвестиційних товарів); нерівномірність розвитку НТП; коливання грошової маси.

Існують різні теорії ділових циклів:

1. Монетаристська теорія, яка зв¢язує діловий цикл із зростанням або скороченням грошової маси і кредиту (Фрідмен, Готрі).

2. Інноваційні теорії, які зв¢язують цикл з рядом важливих відкриттів і винаходів (Шумпетер, Хансен).

3. Інвестиційна теорія – коливання в інвестиціях із-за зовнішніх потрясінь через механізм мультиплікатора викликають регулярні циклічні коливання в обсязі національного виробництва (Самуельсон).

4. Політичні теорії – циклічні коливання породжують дії політиків, які маніпулюють грошово-кредитною і фіскальною політикою під час виборів (Калецкі, Нордгауз, Гафт).

5. Теорії рівноважного ділового циклу виходять з того, що помилкове сприйняття динаміки цін і зарплати примушує людей пропонувати дуже багато або дуже мало робочих рук (Лукас, Барро, Сарджент).

6. Концепція реального ділового циклу виходить з того, що потрясіння в продуктивності праці розповсюджуються по всій економіці і викликають циклічні коливання (Прескот, Лонг, Плосер).

В сучасній економічній думці сформувались три протилежних підходи до причин і ролі циклів в економіці:

1) економічні цикли розглядаються як відхилення від нормального стану рівноваги, тобто цикл виступає як аномалія в економічному розвитку;

2) цикл трактується як загальна форма економічного прогресу, а економічна рівновага вважається не як норма, а навпаки, як відхилення від норми;

3) від ідеї закономірно-періодичного циклу відмовляються взагалі.

Прихильники першого підходу пояснювали цикли як відхилення, пов’язані з порушенням рівноваги, найрізноманітнішими причинами. Серед них виділимо лише окремі: теорія нововведень (інновацій) - Й. Шумпетер та його послідовники, грошова теорія - Р. Хоутрі, Ф. Хайєк, теорії недоспоживання - Д. Гобсон, Е. Прайзер, теорія відсутності синхронності - Д. Кларк, У. Мітчел, М. Туган-Барановський.

Прихильники другого підходу - П. Самуельсон, М. Калецький, Я. Тінберген вважали, що справжня реальна економіка знаходиться у постійному русі, вони економетричними методами досліджували особливості економічних циклів, можливості впливів на циклічні коливання та шукали засоби їх пом’якшення.

Третій напрямок - Л. Дюпр’є, А. Гіттон, не визнаючи якої-небудь закономірності у настанні циклів, підміняли категорію “цикл” іншими поняттями - “загальний рух”, “коливання”.

Відносно циклічних властивостей макроекономічні показники можна поділити на проциклічні, ациклічні і антициклічні.

Проциклічні показники - ті, які мають тенденцію до зростання в період піднесення та скорочення у фазі економічного спаду. Серед них є такі, які мають: 1) високу узгодженість з циклом - сукупний випуск, випуск по галузях економіки, прибутки, отримані від бізнесу, грошові потоки, короткострокові ставки процента, рівень цін; 2) низьку узгодженість з циклом - виробництво товарів повсякденного попиту, виробництво сільськогосподарської продукції та видобування природних ресурсів, ціни на сільськогосподарську продукцію, та природні ресурси, довгострокові ставки процента.

Ациклічні показники - такі, які безпосередньо не пов’язані з діловим циклом. Це, наприклад, експорт.

Антициклічні показники мають тенденцію до зростання у фазі економічного падіння та скорочення у фазі економічного піднесення. Це запаси готової продукції, запаси факторів виробництва, рівень безробіття, рівень інфляції, рівень банкрутств.

Обґрунтування чотирифазної структури циклу було зроблено К. Марксом. Графічно це подано на рис. 1, де ОА — загальна лінія розвитку виробництва за значний період (тренд); Q — обсяг виробництва у національній економіці; t — час; ВС — ламана лінія руху фаз циклу.

Рис. 1. Фази економічного циклу

Органічна цілісність циклу виявляється в тому, що в кожній з його фаз формуються умови для переходу до іншої. При цьому такий перехід здійснюється в основному на засадах ринкових регуляторів, отже, як правило, автоматично.

Фази циклу. При спаді скорочується виробництво, зайнятість, інвестиції, зарплата, прибутки. Відбуваються масові банкрутства фірм. Зростає циклічне безробіття. Зростають запаси готової продукції і факторів виробництва, збільшується недовикористання виробничих потужностей. Зростає позичковий процент, бо фірмам не вистачає своїх коштів, щоб розплатитися з боргами, бо важко реалізувати продукцію, тому вони намагаються отримати додаткові позики. У ХІХ сторіччі і на початку ХХ сторіччя під час спадів ціни на товари падали, а зараз більш типове зростання цін – інфляція.

При депресії всі перелічені показники стабілізуються, а при пожвавленні – зростають, а коли рівень виробництва перевищує до кризовий рівень – спостерігається підйом. При підйомі зростає виробництво, зайнятість, інвестиції, позичковий процент, зарплата, прибутки. Знижуються запаси готової продукції і факторів виробництва. Підвищується використання існуючих виробничих потужностей і відбувається їх збільшення .

Перенакопичення капіталу проявляється в труднощах з реалізацією продукції, неможливості отримати очікуваний прибуток від інвестицій і свідчить про те, що фаза підйому закінчилась і почався черговий спад виробництва.

Сучасні кризи характеризуються такими особливостями: 1) під час кризи спостерігається зростання цін, а не їхнє падіння, як було на домонополістичній стадії розвитку капіталізму; 2) менша амплітуда коливань економічної кон’юнктури національної економіки – як наслідок антикризової політики держави (стимулювання економіки під час кризи і стримування економіки під час підйому – відповідно стимулювальними або стримуючими заходами фіскальної і монетарної політики); 3) менш чіткі переходи від однієї до іншої фази циклу, що, зокрема, пов’язано з оновленням основного капіталу на всіх фазах циклу.

В залежності від тривалості циклу, в сучасній літературі розрізнюють:

1. Малі цикли (цикли Кітчина) з тривалістю 3-5 років, що генерує динаміка відносної величини запасів товарно-матеріальних цінностей на підприємствах. Ці цикли були відкриті|відчиняти| в 1920-і роки англійським економістом Джозефом Китчиним. В рамках|у рамках| циклу Китчина відбувається|походить| порушення і відновлення ринкової рівноваги попиту і пропозиції|речення| товарів на ринку, якому відповідає певний рівень і співвідношення ринкових цін. Нинішній спад циклу Китчина виявився в різкому падінні світового попиту на більшість товарів, внаслідок чого в нижній його крапці|точці,точка-тире| в 2009 році об'єм|обсяг| світової торгівлі за даними ВТО впав|обвалював| на 12%.

2. Середні цикли або промислово-торгівельні цикли (цикли Жюгляра) з тривалістю 7-11 років як відображення особливостей відтворення засобів праці із відносно коротким строком функціонування (обладнання, станки, машини, інструменти), взаємодії різноманітних грошово-кредитних факторів. Саме ці цикли досліджував Маркс, вважаючи причиною циклічного розвитку капіталістичної економіки основне протиріччя капіталізму – між суспільним характером виробництва і приватновласницьким характером привласнення його результатів, однією з форм прояву якого є протиріччя між виробництвом (заради збільшення додаткової вартості) і споживанням (розміри якого для найманих робітників обмежені зарплатою у скороченні якої зацікавлені капіталісти для збільшення прибутку). Матеріальною основою циклу Маркс вважав відтворення основного капіталу – процес оновлення морально зношеного основного капіталу сприяє виходу економіки з кризи і він же у кінцевому підсумку приводить до наступної кризи – перенакопичення основного капіталу у погоні за прибутком приводить до його перенакопичення, що проявляється у проблемі з реалізацією вироблених продуктів труда.

3. Цикли Кузнеця з|із| характерним|вдача| періодом приблизно в 20-22 роки. Вони були відкриті|відчиняти| в 1930 році лауреатом Нобелівської премії Саймоном Кузнецом, який пов'язував ці цикли з демографічними процесами і відповідними змінами в об'ємах|обсягах| будівництва, тому він назвав|накликав| їх "будівельними" циклами. В даний час|нині| цикли Кузнеця розглядаються|розглядують| в ширшому аспекті, як інфраструктурні цикли. Спад в циклі Кузнеця в 2007-2008 рр. виявився в іпотечній кризі і різкому скороченні об'ємів|обсягів| будівництва в житловій, виробничій і інфраструктурній сферах розвинених країн, а так само в падінні цін на житло.

4. Великі цикли Кондратьєва або довгохвильові цикли з тривалістю 40-60 років. Їх головна рушійна сила – радикальні зміни в технологічній базі національного виробництва, його структурна перебудова у звязку з НТП, відтворення на новій технологічній базі засобів праці з найбільш тривалим терміном використання (будівлі, споруди – канали, залізничні дороги).

На думку Кондратьєва, великі цикли характеризують чотири основні “правильності”: 1) до початку і на початку зростаючої хвилі великого циклу відбуваються серйозні зміни в економічному житті суспільства (зміни в техніці, виробництві і обміні, в грошовому обігу, залучення нових країн у світогосподарські зв¢язки); 2) найбільша кількість війн і революцій приходиться на зростаючу хвилю великого циклу; 3) спадаюча хвиля великого циклу характеризується депресією сільського господарства; 4) зростаюча хвиля великого циклу сприяє зменшенню тривалості депресій звичайних промислових циклів і посиленню інтенсивності їх підйомів, при спадаючої хвилі депресії збільшуються, а інтенсивність підйомів зменшується. Механізм великого циклу розгортається таким чином. При накопиченні капіталу, достатнього для оновлення технічної основи виробництва і формування нового рівня виробничих сил, починається зростаюча хвиля великого циклу. Вона характеризується посиленням кон¢юнктурної боротьби за ринки збуту, зростанням соціальної напруги. В таких умовах темпи зростання інвестицій зменшуються, кількість вільного капіталу скорочується, що позначається на темпах розвитку економіки і динаміці показників кон¢юнктури. Відбувається перехід до спадаючої хвилі великого циклу. В цей період в процесі накопичення капіталу, по мірі створення передумов для подальшого удосконалення техніки і технології створюються основи для переходу на нову зростаючу хвилю великого циклу.

Великі хвилі (великі цикли) викликаються зміною базових технологій і поколінь машин (стрибком у лінії технічного прогресу), оновленням об’єктів інфраструктури - будівель, споруд, тощо. Великі хвилі мають фази: висхідну - 20-30 років - довгострокове піднесення на базі революційних стрибків у технології і масового їх розповсюдження; низхідну - 20-30 років, яку називають великою кризою. Ця хвиля виникає, коли стара структура економіки приходить у конфлікт з потребами нової технології, але ще не готова до змін. У цей період гостро проявляють себе кризи середніх та малих циклів, а підйоми в їхніх межах – менш тривалі і менш високі (протилежні явища спостерігаються під час висхідної фази великого циклу).

Особливе значення мали ідеї Кондратьєва для розвитку одного з найбільш важливих напрямків теорії довгих хвиль – теорії довгих хвиль нововведень, засновником якої вважають Шумпетера. Хоча Кондратьєв не використовував термін “нововведення”, але аналізував саме їх, бо розрізнював момент появи технічних винаходів і момент їх застосування на практиці. Кондратьєв також поставив проблему нерівномірності здійснення НТП, він показав, що нововведення розподіляються в часі нерівномірно, з¢являються групами, тобто, кажучи сучасною мовою, кластерами (сучасний кластерний підхід до вивчення інноваційного процесу).

Ураховуючи ідеї Кондратьєва, Шумпетер створив власну цілісну концепцію довгих хвиль як складову частину його теорії нововведень. Згідно його теорії, економічні зміни і циклічність викликані нововведеннями. Процес реалізації нововведень протікає стрибкоподібно, що й приводить до циклічних змін в економіці. В центрі уваги Шумпетера знаходиться героїчна фігура підприємця, який, ризикуючи, використовує нововведення і отримує за це додатковий прибуток.

Шумпетер розрізнює категорії “винахід” і “нововведення”, розглядаючи останнє як категорію підприємницької діяльності, а не тільки як зміну у технічному базисі виробництва. При поясненні Шумпетером причин великих циклів спостерігається технолого-детерміністичний підхід. Він базується на існуванні причинно-наслідкового зв’язку між нововведеннями і великими циклами, цей зв’язок опосередкований механізмом капіталістичного підприємництва.

У сучасній науковій літературі нема загальноприйнятого визначення поняття “нововведення”. Найчастіше категорія “нововведення” розглядається як процес, що охоплює цикл “упровадження – виробництво”. Категорія нововведення розглядається двоїсто: як одиничний акт і як процес.

У класифікації нововведень особлива роль надається базовим нововведенням, які сприяють формуванню нових галузей промисловості – їх аналіз займає центральне місце в сучасних теоріях довгих хвиль.

Розрізнюють такі нововведення: 1) нововведення – продукти і нововведення – процеси; 2) нововведення в старих і нових галузях; 3) нововведення, що зберігають працю, капітал, матеріали.

Термін “інновації” означає створення і розповсюдження нововведень, які зв’язані з НТП, оновленням основних фондів, впровадженням нових товарів та послуг, удосконаленням управління, організації виробництва і праці, економіки в цілому.

Ідеї Кондратьєва і Шумпетера сприяли формуванню і розповсюдженню в науковій літературі таких важливих положень:

1. Суттєва роль нововведень та інноваційного процесу в механізмі створення довгохвильових коливань.

2. В загальному ряді нововведень виділяються головні, найважливіші нововведення, які відіграють провідну роль в здійсненні інноваційного процесу.

3. Гіпотеза про нерівномірний характер НТП, процесу інновацій. З¢являються основи кластерного підходу до вивчення часового аспекту динаміки нововведень.

4. Вивчення механізму великих циклів здійснюється в єдності з дослідженням зміни провідних секторів господарства.

У 2008 році світова економіка увійшла до низхідної| хвилі шостого К-цикла, в процесі якої відбудеться формування нового шостого технологічного устрою (ТУ), заснованого на нано-|, біо-| і інших новітніх|найновіших| технологіях, без розвитку яких подальше|дальше| зростання|зріст| світової економіки буде неможливе.