2. Вплив українських радянських урядів на стан науки

Політична нестабільність, постійна зміна влади та брак коштів не давали можливості розгорнути повномасштабну діяльність Академії. У лютому 1919 р. з встановленням у Києві радянської влади президент Української академії наук В.Вернадський та секретар Академії А.Кримський звернулися до Народного комісару освіти В.Затонському з клопотанням про виділення приміщення під Академію та надання їй матеріальної і фінансової допомоги. Розпорядженням нової влади це прохання значною мірою було задоволено. Академія одержала один з кращих будинків по вул. Володимирській – садиба пансіону графині Левашової (тепер у цьому будинку розміщується президія Національної академії наук).

УАН була поділена на три відділи. На чолі першого відділу стояли Д.Багалій, С.Єфремов, А.Кримський. Об’єктом досліджень його кафедр було духовне життя і культура українського народу. У другому відділі УАН зосереджувалися установи фізико-математичного і природничого профілю. Третій відділ УАН мав соціально-економічний профіль досліджень.

Найбільш продуктивно працювали у цей час ті відділи, які не були пов’язані з великими матеріальними витратами на дослідницьку роботу, зокрема історико-філологічний, об’єктом досліджень якого було духовне життя та культура українського народу. У 1919-1920 рр. Академія наук розробила «Найновіші правила українського правопису». Окрім того, було започатковано академічне видання творів Т.Шевченка та І.Франка, розгорнулася активна підготовка до видання словників. Ефективно працювала при УАН комісія по вивченню природних багатств України, яку очолив В.Вернадський.

Проте, водночас з підтримкою науковців, радянська влада почала проти деяких вчених політичні репресії. Зокрема, було заарештовано академіка С.Єфремова позбавлено громадянських прав В.Косинського, окремі науковці, не бажаючи поступатися своїми політичними поглядами, вимушені були емігрувати.

3. Культурно-ідеологічеий вплив більшовиків на мистецтво та релігійне життя

Прихід до влади більшовиків позначився у театральній сфері націоналізаціями, перейменуваннями та закриттям «ідейно-ворожих» закладів. У серпні 1919 р. уряд УСРР перетворив на державні усі кращі театри. Навесні 1919 р. театр драми і опери і «Молодий театр у Києві» були об’єднані у перший театр Української Радянської Республіки ім. Шевченко. Однією з кращих вистав об'єднаного колективу була інсценізація поеми великого Кобзаря «Гайдамаки» (автор інсценізації та постановник Лесь Курбас). На сцені цього театру виросли такі видатні українські митці, як художник А.Петрицький, актори Г.Юра, В.Чистякова, В.Василько, О.Ватуля, П.Самійленко, П.Долина та інші.

У січні 1920 р. у Вінниці було засновано Новий драматичний театр ім. І.Франка, на чолі якого став Гнат Юра. Згодом цей театр переїхав до Києва став одним з провідних в Україні.

Найбільш тиражованими виявилися в Україні пам'ятники К.Марксу і Т.Шевченку. Замість високохудожніх пам’ятників коронованим особам почали масово відкриватись монументи видатним революціонерам. Переважна більшість таких споруд не мали художньої цінності. Вони були потрібні новій владі як ідеологічний символ.

У січні 1919 р. при Народному комісаріаті освіти УСРР було створено Всеукраїнський комітет кіно. Він узяв під суворий контроль виготовлення і прокат фільмів, кіноапаратуру, запаси імпортної плівки.

Більшовики негативно ставилися до релігії. Члени партії заборонялося вірити в Бога. Народний комісаріат агітації та пропаганди разом з Народним комісаріатом освіти розгорнули у пресі та у навчальних закладах атеїстичну войовничу пропаганду, розглядаючи релігію як спосіб утримання пригноблених під владою експлуататорів. Для того щоб позбавити населення від релігійного впливу більшовики відокремили церкву від держави та школи. Радянська влада розгорнула репресії проти священників які не визнавали її законність. Одночасно, розуміючи що більшість населення є віруючими, влада проголосила свободу совісті.

8