Хронічні (афективні) розлади настрою

Розлади, що входять до цієї категорії, мають хронічний і зазвичай флуктуючий характер, де окремі епізоди недостатньо глибокі, щоб можна було їх вважати гіпоманією чи навіть легкою депресією. Оскільки вони тривають роками, а іноді протягом усього життя хворого, це викликає занепокоєння і може призвести до порушення продуктивності діяльності. У деяких випадках рекурентні чи поодинокі епізоди маніакального розладу, легкі чи тяжкі депресії можуть накладатися на хронічний афективний розлад. Описано випадки як раннього, так і пізнього початку циклотимії і дистимії.

Етіологія. Із сімейного анамнезу відомо, що хворі генетично пов’язані з родичами, у яких наявні розлади настрою. Іноді такі хворі добре реагують на ту ж терапію, що й хворі з афективними розладами.

Клінічні прояви циклотимії

Стан хронічної нестабільності настрою з численними епізодами легкої депресії і легкої піднесеності. Ця нестабільність зазвичай розвивається в молодому віці і набуває хронічного перебігу, хоча інколи настрій може бути нормальним і стабільним протягом багатьох місяців. Зміни настрою звичайно сприймаються людиною як не пов’язані з життєвими подіями. Оскільки зміни настрою відносно легкі, а періоди піднесеності є приємними, циклотимія рідко потрапляє в поле зору лікарів.

Клінічні прояви дистимії

Це хронічний депресивний настрій, який сьогодні не відповідає опису рекурентного депресивного розладу ані за тяжкістю, ані за тривалістю окремих епізодів. Баланс між окремими епізодами легкої депресії і періодами нормального стану дуже варіабельний. У таких хворих бувають періоди (дні чи тижні), які вони самі розцінюють як гарні. Але переважно (часто місяцями) вони відчувають втому і знижений настрій. Усе стає важким, ніщо не дає задоволення. Вони схильні до похмурих міркувань, скаржаться на поганий сон і почуття дискомфорту, але в цілому справляються з основними вимогами повсякденного життя.

Диференціальна діагностика афективних розладів

Афективні розлади відзначаються при багатьох ендокринних захворюваннях (тиреотоксикозі й гіпотиреозі), хворобі Паркінсона, судинній патології головного мозку. При органічних афективних розладах наявні симптоми когнітивного дефіциту чи розладу свідомості, що не характерно для ендогенних афективних розладів. Слід диференціювати їх і при шизофренії, однак при цьому захворюванні наявні інші характерні позитивні чи негативні симптоми, крім того, маніакальні і депресивні стани звичайно атипові і ближчі до маніакально-гебефренних чи апатичних депресій. Найбільші утруднення і суперечки виникають при диференціальній діагностиці з шизоафективним розладом, якщо в структурі афективних розладів виникають вторинні ідеї чи переоцінки самозвинувачення. Однак при справжніх афективних розладах вони зникають, лише вдається нормалізувати афект, і не визначають клінічної картини.

Лікування афективних розладів

Лікування депресивного розладу

Стандартні антидепресанти

Першими, що і дотепер залишаються стандартами для оцінки ефективності інших антидепресивних препаратів, є трициклічні антидепресанти іміпрамін і амітриптилін. Ці препарати ефективні і при легких, і при тяжких депресивних розладах. При тяжких розладах вони настільки ж ефективні, як електросудинна терапія (ЕСТ), але потрібно не менше 2 тиж для досягнення необхідного ефекту, тоді як ЕСТ має швидшу дію.

Сучасні антидепресанти

Інгібітори моноамінооксидаз (МАО). Ці препарати взагалі менш ефективні, ніж трициклічні антидепресанти, при важких депресивних розладах і не більш ефективні при легких. Однак вони необхідні в деяких випадках, коли хворі резистентні до трициклічних антидепресантів, але чутливі до інгібіторів моноамінооксидази. Ці препарати досягають максимального ефекту повільно, їх слід приймати не менше 6 тиж. Оскільки інгібітори моноамінооксидази потенціюють дію пресорних амінів, включаючи тирамін (знайдений у деяких звичайних продуктах харчування, таких як сир), і синтетичних амінів, використовуваних як протинабрякові й судинозвужувальні засоби, їхня взаємодія може спричинити небезпечне підвищення кров’яного тиску. Тому рекомендується призначати інгібітори МАО у вигляді монотерапії з дотриманням дієти і не використовувати ці препарати як засіб першого вибору, а резервувати їх для пацієнтів, резистентних до трициклічних антидепресантів.

Електрошокова терапія. Найбільш ефективна при тяжких депресивних розладах, особливо з втратою ваги, ранніми ранковими пробудженнями, загальмованістю, маячними ідеями. Менша ефективність відзначена при іпохондричних й істеричних проявах в клінічній картині захворювання, флуктуючому перебігу, слабкій реакції на іміпрамін. Маячні ідеї і загальмованість — найкращі предиктори ефективності електрошокової терапії. Пацієнти з депресивним розладом і маренням також краще реагують на електрошокову терапію, ніж на трициклічні антидепресанти.

Літій. Літій використовується для запобігання розладам настрою, але також може бути використаний для терапії депресивних порушень. Препарат ефективний у гострій стадії депресивних розладів, але меншою мірою, ніж трициклічні препарати. Тож літій рідко використовують з цією метою, його застосовують як початкове лікування чи після встановлення неефективності трициклічних антидепресантів. Наявні дані про доцільність комбінованого застосування літію і трициклічних антидепресантів чи літію й інгібіторів МАО в пацієнтів, які виявилися нечутливими до монотерапії. Обидві комбінації повинні призначатися і контролюватися психіатром, особливо, коли літій застосовують разом з інгібітором МАО.

Психотерапія. Усі депресивні хворі мають потребу в особливо доброзичливому й уважному ставленні аж до періоду поліпшення. Психотерапія менш ефективна при депресіях, ніж фармакотерапія, але може зменшувати комунікативні проблеми хворих, важливі в підтримці депресивних симптомів.