Туберкульоз

У хворих на туберкульоз, як правило, спостерігаються ті чи інші астенічні розлади: виражена дратівлива слабкість, плаксивість, безпорадність. Для хворих з деструктивними формами туберкульозу легень (фіброзно-кавернозним) характерним є підвищений настрій з ейфоричним відтінком, безтурботністю, легкістю суджень, підвищенням сексуальної активності (що добре описано в романах Е.-М. Ремарка), іноді — навпаки, з фіксацією на проявах хвороби. Психози рідкі, серед них частіше зустрічаються маніакальні, рідше — галюцинаторно-параноїдні стани. Приєднання епілепти­форм­них нападів дає підставу підозрювати виникнення туберкулом головного мозку. Існує також думка, що психози при туберкульозі пов’язані не з самим захворюванням, а із застосуванням протитуберкульозних засобів. Принаймні, відкриттям антидепресантів ми завдячуємо саме фтизіат­ричній практиці, в якій почали застосовувати іпразид, що спричинював стани підвищеного настрою у хворих (його побічна дія на фермент моноамінооксидазу).

Післяпологові психози

Найчастіше спостерігаються делірій, вербальний галюциноз, депресії з тривогою та манії зі сплутаністю; раніше характерними вважалися стани аменції, які в еру широкого застосування антибіотиків майже не спостерігаються. Післяпологові психози можуть бути симптоматичними (у зв’язку з післяпологовими септичними процесами) і ендогенними (шизофренія, маніакально-депресивний психоз). Останні спровоковані вагітністю та пологами. Диференційна діагностика пов’язана зі значними труднощами, оскільки психози різного генезу мають схожу клінічну картину. Однак делірійні епізоди і розвиток кататонічних розладів тільки на висоті аментивного стану свідчать на користь симптоматичного психозу, а розвиток аменції услід за кататонічним збудженням є більш властивим для шизофренії. Якщо психоз виникає в неускладненому післяпологовому періоді, то діагноз симптоматичного психозу є сумнівним.

Психічні розлади при ендокринних захворюваннях

Психічні розлади при ендокринних захворюваннях поліморфні, однак їхній розвиток залежить від певних закономірностей, важливих для діагностики. Ці закономірності полягають у розвитку на ранніх стадіях і при відносно доброякісному перебігу хвороби так званого психоендокринного, або психопатоподібного («ендокрин­ного психосиндрому»); по мірі прогресування захворювання цей синдром поступово переходить у психоорганічний (амнестико-органічний). На фоні вказаних синдромів, здебільшого у зв’язку з ускладненням ендокринного страждання (але не завжди), можуть розвиватися гострі або затяжні психози. Ці закономірності властиві всім ендокрин­ним захворюванням, незалежно від розладу функції тої чи іншої залози. Подібні психічні зсуви можуть супроводжувати як гіпер-, так і гіпофункцію окремих залоз.

Психопатоподібний синдром (ендокринний психосиндром)

Для психопатоподібного синдрому характерні зниження психічної активності, зміна потягів, інстинктів і настрою.

Зниження психічної активності може бути виражене в різному ступені — від підвищеного виснаження і пасивності в межах астенічних станів до повної аспонтанності зі значним звуженням кола інтересів та примітивізацією контактів з навколишнім, коли стан наближається до апато-абулічного.

На відміну від шизофренічних апатичних станів з «падінням енергетичного потенціалу» в хворих з ендокринними захворюваннями навіть у випадках стану вираженого зниження психічної активності зберігається реакція на емоційно значущі для них стимули.

Зміни потягів та інстинктів виражаються у зниженні або посиленні статевого потягу, апетиту, спраги; хворі тяжіють до бродяжництва або, навпаки, залишаються у межах звичайної території, у них змінюється потреба у сні, теплі тощо. Ендокринопатіям властиві як кількісні, так і якісні зміни потягів. У таких хворих нерідко бувають збочення. Можлива дисоціація з підвищенням одних та зниженням інших потягів.

Порушення настрою різні та мають різну вираженість. Характерні змішані стани — депресія з дисфорією, маніакальні та депресивні стани із злобністю та почуттям ненависті, депресивно-апатичні стани, астенічні депресії тощо. Характерна також лабільність настрою. Властиві класичним афективним синдромам зміни мислення та рухової сфери (загальмованість при депресії та гіперактивність — при манії) при ендокринних станах нехарактерні. Навпаки, нерідко зустрічаються дисоційовані стани, наприклад, піднесений настрій з повною бездіяльністю та руховою загальмованістю. Афективні розлади при психопатоподібному синдромі ендокринного типу бувають інколи тривалими (іноді являючи собою одну з сторін змін особистості), інколи епізодичними, нагадуючи афективні пароксизми епілепсії та атипові періодичні психози.

При ендокринних захворюваннях можуть розвиватися і реактивні депресії (наприклад, реакція на зміну зовнішності при хворобі Іценко — Кушинга).

Для гіпофізарної кахексії Симмондса, синдрома Шихана, аддисонової хвороби та деяких інших ендокринопатій характерне зниження психічної активності. Ці порушення при достатньо вираженій акромегалії мають вигляд апатії та аспонтанності. У поєднанні з безтурботно-ейфоричним настроєм та почуттям пасивної самозадоволеності вони утворюють особливість психосиндрому при цьому захворюванні. При гіпертиреозі на перший план виступають підвищена афективна збудливість, лабільність настрою та яскравість емоційних проявів. Значне місце посідають зміни настрою в клінічній картині хвороби Іценко — Кушинга і при адипозогенітальному синдромі. В цих випадках нерідко зустрічаються астено-іпохондричні, іпохондрично-сенестопатичні стани та реактивні депресії.