Пмд при розриві зв'язок, м’язів

Розриви зв’язок чи м’язів трапляються при швидкому, форсованому їх скороченні під час падіння, підняття ваги і т.п.

Розриви бувають повні і неповні.

Основні симптоми:

• сильний біль; набряк; крововилив; порушення рухів.

• При повному розриві м’язу - з’являється западина чи щілина між краями розірваного м’язу.

• При повному розриві зв’язок - кінцівка в ушкодженому суглобі ротована (повернена) в протилежний розриву бік.

Алгоритм виконання

1. Знеболити.

2. Накласти іммобілізуючу і давлючу (для гемостазу) пов’язку.

3. Холод на місце травми.

4. Надати кінцівці підвищеного положення.

5. Транспортувати в хірургічне відділення для оперативного лікування.

Синдром тривалогоздавлення (стз)

(інші назви травми - ТРАВМАТИЧНИЙ ТОКСИКОЗ, КРАШ – СИНДРОМсиндром тривалого розчавлення, позиційний синдром, турнікетний шоковий синдром)

Синдром тривалого здавлення – це симптомокомплекс місцевих змін, тривало притиснутого сегмента тіла людини в вигляді розладів кровопостачання з набряком, некрозом тканин і загальних проявів травматичного шоку та інтоксикації організму.

Етіологія:

• Тривале придавлення кінцівок важкими предметами, землею, уламками будинків.

• Позиційне придавлення – результат тривалої компресії під впливом ваги власного тіла.

• Тривале накладання джгута (турнікетний шок).

Патогенез СТЗ.

1. Здавлення нервових закінчень, нервів, можливі переломи кісток та ушкодження суглобів спричинюють больовий шок;

2. Ішемізація тканин, особливо мязів;

3. Розлади гемодинаміки: місцеві (набряк, ішемія та некроз тканин) та загальні (зменшення ОЦК, згущення крові, гіперкоагуляція, порушення мікроциркуляціїжиттєвоважливих органів);

4. Розвиток гострої ниркової недостатності (ГНН).

Ступені важкості СТЗ (за М.І.Кузіним):

• Легкий ступінь – при короткочасному здавленні обмежених ділянок тіла менше 4 годин з відсутністю гемодинамічних розладів і порушення функції нирок;

• Середній – при короткочасному здавленні обмежених ділянок тіла менше 6 годин з відсутністю гемодинамічних розладів і ознак ГНН;

• Важкий - при здавленні кінцівок близько 6 годин, що супроводжується ГНН і некрозом ураженої ділянки.

• Надзвичайно важкий - при здавленні обох нижніх кінцівок протягом 7-8 годин, що часто закінчується летально на 1-2 день (90%).

На тяжкість також впливають інші чинники: опіки (комбінована травма), ушкодження інших анатомічних частин тіла (поєднана травма), переохолодження і перегрівання, отруєння чадним газом, тощо.

Діагностика на догоспітальному етапі:

1. Анамнез травми;

2. Місцеві ознаки після звільнення від компресії та ступінь ішемії (компенсована, субкомпенсована, декомпенсована, некроз):

• наслідки механічного здавлення або ушкодження тканин – садна, субепідермальні пухирі, що заповнені серозним чи геморагічним вмістом, ознаки некрозу;

• наростаючий щільний набряк ткинин аж до зникнення периферичного пульсу;

• порушення чутливості і рухливості в кінцівці.

Невідкладна медична допомога на догоспітальному етапі:

1. Накласти джут вище місця стиснення – по можливості, але це можна зробити дуже рідко.

2. Звільнити кінцівку.

3. Негайно накласти джут вище місця стиснення, якщо його неможливо було накласти до звільнення.

4. Якщо це явно легкий чи середній ступінь важкості СТЗ – то можна провести помірне туге бинтування кінцівки та обкласти її міхурами з льодом.

5. Провести знеболення – ввести в\м наркотичні (2мл 2% р-ну промедолу чи т.п. за наявності) і ненаркотичні аналгетики (анальгін, кетанов, тощо) з розчином димедролу 1%.

6. Накласти асептичну пов’язку, якщо є рани.

7. Провести транспортну іммобілізацію кінцівки.

8. Дати лужне пиття (по 1 чайній ложці кухонної солі і питної соди на 1 л води), гарячий чай.

9. При необхідності - провести зігрівання постраждалого.

10. Негайно транспортувати потерпілого в реанімаційне відділення в положенні лежачи на ношах у супроводі лікаря або фельдшера, не перериваючи інфузійну терапію під час транспортування (у тяжких випадках - у 2 вени).

11. При затримці транспортування чи довготривалому транспортуванні (більше 30 хв) - розпочати проводити дезінтоксикаційнуінфузійну терапію.

12. Якщо хворий в шоковому стані – проводити протишокову терапію (див. відповідний алгоритм).